Доброго вечора, сьогодні ми знаходимося в студії «Ідеаліст Медіа». Я Галат Софія, менеджерка з української сторони України-Німецького проєкту «Дів Надія». Зі мною сьогодні в цій чудовій студії знаходиться пані Едріан Геолер.
Я германська артистка з Берліну. Ні, я кураторка з Берліну. Я працювала багато разів з артистами, архітекторами та дизайнерами.
Я була сенаторкою для культури, різниці та науки в Берліні. Також пан Максим Кашуба. Доброго вечора, Кашуба Максим, начальник Миколаївської районної військової адміністрації Миколаївської області.
Як ви знаєте, Миколаївська область, Миколаївський район – це один з найбільш постраждалих районів від агресії РФ проти України. Тому мені дуже цікаво прийняти участь у цьому заході. Я сподіваюся, що ми виробитимемо нові напрямки роботи по відновленню об’єктів на території нашого Миколаївського району.
Дякую. Сьогодні ми тут для того, щоб обговорити шляхи співпраці між командою проєкту «Дім надія» та Миколаївською районною військовою адміністрацією. Я би хотіла запитати пані Едріану, чому саме Миколаївський регіон, чому ми його обрали, чому саме з ним ми хочемо співпрацювати? Ми хочемо співпрацювати з Миколаївською районною військовою адміністрацією, яка може співпрацювати з нами.
Миколаїв дуже важливий, тому що це куриця України, і те, що ви виробляєте з вашого куриця та світу, це також шлях. Шлях був в минулому дуже важливим будівництвом, і ми хочемо з’явитися до нього, тому що наша місіні з моїм маленьким тимом, моєю основною тимкою, яка тут, наша місіні — це мати кераміну з CO2 чи кераміну без кераміни, тому що ми вважаємо, що Україна втрачає достатньо, і вона не повинна втрачати дуже багато конкретних матеріалів. Дякую, Едріан.
Я повністю підтверджую слова пані Едріан. У нас кооперація з Миколаївською районною військовою адміністрацією відбувається саме через те, що у нас в рамках нашого проєкту одним з основних пунктів є співпраця між українськими і німецькими експертами щодо екологічних, натуральних матеріалів, які ще й до того всього є традиційними в обох культурах, і ми до них повертаємося, до цих матеріалів, до витоків. І я би хотіла спитати пане Максима, чи він вважає доцільним цей проєкт в своєму регіоні, або можливо про те, як взагалі, чи може позитивно цей проєкт вплинути на розвиток регіону? Я би відповів на ваше питання наступним чином.
Справа в тому, що, як я казав, Миколаївський район – це один з найбільш постраждалих, тому допомога потрібна. Використання природних матеріалів, матеріалів, які є під ногами – це дуже добра ідея, добра справа. Екологія – це не тільки витоки негативної речовини у повітря або інше середовище, це ще є життєвий простір, в якому живуть люди.
Так, це цікава ідея, цікавий проєкт, тому саме я і тут, тому що треба розвивати і будівлі мешканців, треба їх піднімати в ті чи інші локації, треба будувати щось нове, треба розвивати, але екологія, екологічні матеріали – це ще культура споживання цих матеріалів. Деякі, можливо, при мені залучити, деякі, можливо, і не вийде, бо якщо ми кажемо про якісь об’єкти, наприклад, школу, то її збудувати з самого крипича не вийде, але для будівлі особового подвір’я, я думаю, що це дуже-дуже добра ідея і ідея використовувати той же камиш, який, наприклад, є, і ту ж салому, яка, скажімо так, є продуктом сільського господарства саме на території району, щоб не вести звідки якийсь там камінь чи щось таке інше. Це добра ідея, вона дозволить, ну саме перейти не тільки екологію, а ще, я так сподіваюся, дуже, скажімо, дешевіше будівництво, а це в даному ситуації, в обмежених ресурсах, на мій погляд, це дуже важливо.
Тому цікавий проєкт, цікава ідея, як я вже казав, тому я тут, у нас вже пройшли деякі, скажімо так, зустрічі, обговорення і сподіваюся, що ми зараз на початку шляху якогось і ми дійдемо до чогось більш цікавого і дійдемо до практичного використання та реалізації. Дякую за відповідь. Я б хотіла трошки зробити ремарку з цього приводу.
Насправді, САМАНу можна побудувати як архітектор і як науковиця, яка займається також роботою зараз з екологічними матеріалами в рамках своєї наукової дисертації. Можу вам точно сказати, що і з САМАНу можна побудувати, і з Кастроми, і з тих матеріалів, які ми розглядаємо, можна побудувати. Школи, вони, зазвичай, і не можуть бути багатоповерховими за державними будівельними нормами.
Тому, в цілому, можна, і ми будемо розглядати такі можливості також. Насправді, проєкт вже почався достатньо давно, і в нас пройшов цикл воркшопів онлайн по обміну досвіду між українськими і німецькими експертами щодо того, як працювати з матеріалами екологічними, яка ситуація в Україні з цими матеріалами, які є виробники цих матеріалів, а також з приводу того, як ці матеріали можуть повпливати. Тобто, в нас були воркшопи з травматерапевтами, які підтвердили нам, що як робота з цими матеріалами має психологічний ефект на психіку людини, так і взагалі життя і буття в будинках, побудованих з цих матеріалів, також позитивний має ефект на психіку людини, що є дуже важливим.
І я б хотіла ще повернутися до того питання, що весь проєкт, взагалом, він почнався з мистецької виставки, про яку зараз більш детальна розповість пані Едріан. Будь ласка, розкажіть нам, як проєкт почався. Ну, ви можете чути, ви можете бачити тут чудові фото, і це з виробництва.
Я був виробництвом 13 років з виробництвом через світ. І це завжди був виробництвом, що мистецтво може робити до великих питань, які ми маємо відбуватися в світі. Це як голод, це як війна, це як незгідність, це як екологічні загради.
Тож, що це за ролі мистецтва? Я робив цю виробництву, і в останньому виробництві, який закінчився після 13 років у Берліні, де я почала робити виробництво. І питання в нашій виробництві було, як ми можемо боротися з CO2-виробництвом, яке відповідає за 40% всього CO2-виробництва у світі. І потім було зрозуміло, що ми почали працювати з ремонтним, з компостовим, з натуральними фібрами.
І пов’язуватися з традицією. Бо також в моєму країні, в Німеччині, також в Блакфорсті, я приїхала з місцевого місця, ми працювали з струмом, з річкою, з хампом і з клеєм. А це всі матеріали, які є неймовірними до CO2.
І в цих всіх виробництвах гірка є дуже важливим ресурсом. Бо форестова індустрія втрачає усі гірки. А гірка, звісно, не лише для… це матеріал ізоляції.
Зараз ми показували багато речей. Зараз ми хочемо перейти в реальність. Одна з наших учасників, вона теж приїхала з війська, і вона сказала, що ми повинні піти, де це важливо.
І це була ідея, щоб сказати, що це або регіон, який відправлений натуральним випадком, як випадок, або ми йдемо до України, де це справжній випадок, і ми вважаємо, що люди втрачаються достатньо, тому вони не потребують CO2-архітектури. І ми, звісно, знаємо, що вони стоять… Усі картелі будівництва стоять туди і хочуть будувати в Україні, але з поганим матеріалом. Це була ідея.
Як зараз відбуваються процеси реконструкції? Чи звертають увагу на екологічність при реконструкції? Чи зараз це більше як термінова реконструкція, а потім вже, можливо, більш екологічна? Тобто, трошки розкажіть нам, будь ласка, з приводу того, яка ситуація в регіоні. Якщо касательно екології, то скажу так, у кожному проєкті є розділ, спеціальний вплив на екологію, тобто, на це звертається увага завжди. Тобто, ніхто в здравому умі своєму не допустить використання тіх чи інших матеріалів або інших факторів, які будуть забруднювати атмосферу.
Скажу, що багато проєктів проходять також серед іншого стадію громадських обговорей, громадських слухань, виїзд на місце, спілкування з мешканцями. Це стандартна процедура, яка вплетена в нашу законодавчу базу і вона доволі суворо дотримується. Це перше.
По-друге, що касательно будівництва або відновлення, тут я би сказав так, етап аварійного відновлення, ми, слава Богу, вже пройшли. Але це саме я кажу про аварійне відновлення. Це можна назвати тепливим контуром, коли будівля ремонтується, ремонтується криша, двері та вікна.
А внутрішні оздоблювальні роботи, незважаючи на те, що там воно потріщало, ще наразі не ведеться. На то є широкий перелік причин. Насамперед, це брак коштів, брак матеріалів, брак людей, на жаль.
Тому це робота, яку ще треба і треба проводити. Також деякі громади Миколаївського району, вони втратили у цій війні близько 100% своїх закладів освіти. Тобто це дуже така страшна цифра.
Тобто або пошкоджені, або зруйновані заклади освіти, медицини і все таке інше. Тому роботи ще у нас дуже багато. І ваша ідея щодо залучення, скажемо так, нових матеріалів, які можливо використовувати у цій роботі.
На мій погляд, вона дуже добра. Я вже казав на початку, я вважаю, можливо, якщо це місцеві або природні матеріали, вони будуть дешевші. Це, на мій погляд, дуже важлива складова.
І чим везти, наприклад, той же якийсь кирпич за якийсь сотні кілометрів, може краще буде зробити щось помісне. Якщо, звісно, це відповідає установленню ДБН. І з цього побудувати.
Воно буде екологічно, це добре, це прекрасно. Піднімався питання по шиферам одноразово. Асбест, шифер.
Ну, наразі, дуже сурові вимоги до того шифера. Асбест є вже без асбеста. Але, якщо ви можете запропонувати щось нове, більш цікаве, екологічніше, чому це не розглянути та не запровадити, принаймні, у якісь місцевості.
Я не кажу, наприклад, за цю територію, а якісь місцевості. Можливо, це стане саме тою фішечкою. Тому що, я так би додав до вашої діяльності, дуже такий великий івент-менеджмент.
Тобто, у вас почалося це все з виставки, на якій ви це обкатали, опрацювали і вирішили, що ми володіємо гарну ідею, давайте ми цю ідею якось щось з нею зробимо. Команда ентузіастів. Тому, це треба проводити надалі.
І перейти, на мій погляд, вже від івент-менеджменту до якоїсь практики. Тобто, треба, я вважаю, найближчим часом, не завтра, наприклад, але найближчим часом дойти до якогось проєкту, спробувати щось, побудувати, показати, як це воно працює. Звісно, пройти етап тих же воркшопів, етап презентацій, етап виставок, допустимо, вже на території району, щоб люди це побачили, щоб вони знали, що вони можуть це применити у себе на особистому подвір’ї.
Тому, скажімо так, не почати краю роботи. Але цікавої роботи, на мій погляд. Це саме те, насправді, що хотів би робити проєкт «Дім Надія» в рамках своєї діяльності.
Це сьогодні ми обговорювали на нашій стратегічній сесії з приводу того, що залучення місцевих жителів, переселенців, що це обов’язково, що має бути і цікаво спробувати нові можливості в будівництві для людей, які всі ці технології, вони можуть бути опановані будь-ким. Тобто людей абсолютно без досвіду. Ми це перевірили в рамках нашого заходу, який відбувається останній тиждень.
Ми залучили студентів. І студенток, що було дуже цікаво споглядати, як дівчата, які жодного разу в житті не тримали в руці пилку, пиляли дрова і зробили з цього конструкцію під наглядом наших, під кураторством, навіть не наглядом, а більше кураторством наших німецьких колег. І вони мали цей досвід і вперше зрозуміли, тобто студенти архітектурного факультету КНУБа зрозуміли, як працює конструкція вживу.
І спробували зерудити її самостійно. І те саме відбувалося з усіма іншими матеріалами і всіма іншими воркшопами, які відбувалися в рамках цього тижня, тижня воркшопів та експозицій. Сьогодні в нас закриття.
І ми хотіли би підвести підсумки з приводу того, що ми обговорювали. І я б сказала, що якраз ми зрозуміли потреби вашої громади, зрозуміли, що нам далі робити. І тут би я хотіла також поговорити трошки з пані Едріан з приводу того, як вона бачить нашу також подальшу співпрацю з громадами Миколаївського регіону.
Мені здається, що сьогодні ми зробили новий чаптер нашої співпраці. Ми зустрічали людей з різних міст. Ми розмовляли про те, що потрібно, що ми можемо дати, як ми можемо працювати разом, як ми можемо зробити можливість, що військові повернуться, звісно, і як ми можемо дати, щоб вони почали робити свої речі.
Тому це важливо. Ми не приїдемо і маємо рецепти. Ми приїдемо і думаємо разом, і сподіваємось мотивувати людей зробити свої речі.
Це дозволення. Ми думаємо про дозволення, і ми маємо повність сподівання. Сподіваємось на Надію, сподіваємось на Надію.
Ми маємо сподівання, що люди зможуть дозволитися і сказати, що так, ми робимо це самі, і ми заберемо цих німецьких архітекторів і артистів, і ми знайдемо нові вирішення. Я дуже впевнений, що після нашої зустрічі сьогодні це вийде, тому що ми не велика організація, як «Редкросс» і так далі, і ми маємо вирішення, і ми надаємо вирішення. Ні, ми розвиваємо разом вирішення, і ми випадкуємо, і ми виграємо, і ми маємо лабораторії, і ми розмовляємо про те, що ми студуємо і навчаємося всіх технік, які ви бачите тут.
І це, можливо, нова амплітація, або унікальна амплітація, тому що ми не рецептувальниці, ми просто цікаві в тому, щоб зробити приклад. Приклад, який можна підтримувати. Щоб люди сказали, що так, ось так може бути.
Якщо ми маємо цей спиріт у нашому пам’ятнику, що ми почнемо сьогодні, то це для мене — сподівання. А також не лише старі традиції, а й нові техніки. Так, так, ми їх збільшуємо.
Це мультиперспективний ампліт. Ми вимагаємо фармерів, ми вимагаємо, і ми зустрічалися зараз у нашому матеріал-шоу, який є такими кваліфікованими продюсерами амплітації, клейстонів. Є багато знання в цій країні, і ми маємо його збільшувати.
Що ми можемо зберігати — це можливість мізеліуму, як збільшувати композиції всіх різних матеріалів разом з мізеліумом. Ми розуміли, що це дуже важливо для мене, що всі допомагаючі інституції хочуть те ж саме. Дах, вороги.
Але що в інших будинках? Це так важливо, що люди можуть там жити, що вони можуть допомагати собі зробити свій будинок комфортабельним чи життєвим. І це те, що ми розуміли сьогодні. Сьогодні в цілому в нас на обговоренні було багато мечів, багато речей, які зійшлися.
Тобто бажання, наше бажання вселити життя, зацікавити людей до цих нових екологічних технологій, до цих нових екологічних матеріалів. Воно співпало з бажанням регіону Миколаївського, з тим, щоб оживити регіон. Тому що, коли є якийсь рух, починається повернення людей в регіон.
І це, мабуть, найважливіше, в чому буде суть проєкту саме в Миколаївському регіоні. Це з приводу того, щоб залучити людей, і зацікавити їх опанувати в тому числі нові професії, які будуть затребувані. І те, що сказала пані Едріан, з приводу того, що це буде переклад для наслідування.
Тобто ми намагаємося показати, що є альтернатива традиційному будівництву, альтернатива будівництву з бетону, цегли і піноблоку, з пінополістиролу та іншими матеріалами. Традиційним, екологічним, локальним матеріалам, який може використовувати будь-яка людина. І не чекати на те, що замість неї хтось це зробить, а прийти, навчитися опанувати нову професію, мати більше знань і майстерності, і мати навіть за це кошти.
Тобто мати за це можливість заробляти кошти на цьому в тому часі. Прямо всі в одному флаконі, всі такі гарні ідеї. Як ви бачите, сьогодні до вас також приїхали представники Первомайської селищної військової адміністрації у рівні заступника.
Тобто зацікавленість в громадах є. Зацікавленість є. Громади наразі, як я вже казав, зараз йдуть по путі відновлення. Іменно відновлення. Тому треба це просто продвігати.
Ті фактори, які ви приводите, а саме там, можливо, нові робочі місця і все таке інше, це те також востребовано в громадах. Я не буду довго розповідати, наприклад, про державні програми, про відновлення, які працюють і давно вже працюють, і, як ви казали, результативність. Я не буду довго розповідати, наприклад, про програми про підтримки внутрішньоперемічних осіб, які працюють.
Ще до початку повномасштабного вторгнення вони були, а під час війни вони дуже розвинулися. І багато людей отримувало допомогу і продовжують їх отримувати. Так чи інакше, я би сказав, що ці програми на певний проміжок часу.
Так чи інакше, я сподіваюся, це буде раніше, але ми здобудемо перемогу. І людям потрібно чимось займатися. Те, що їм принесе користь, гроші, податки в державу, податки в бюджет громади, все таки інше.
Тому розвивати, робити нові робочі місця – це один з пріоритетних напрямків. Подівництво, робочі місця, освіта, культура – це дуже важливо. І адміністрація дуже велику увагу приділяє саме цим питанням.
Тому ідея цікава, вона подобається. Її треба продовжити розвивати, не пустити руки. Ви вже проробили певну кількість роботи.
Я би так, з інженерного боку, сказав, ви провели вже іспитання цієї ідеї в лабораторних умовах. Потрібно приводити її, поки що може, не в поле, але на полігон. Її потрібно виводити, обкатувати в полігонних умовах, щось будувати, щось робити.
Ви, як ініціатори цієї ідеї, ви більше, сподіваюсь, розумієте, чим, наприклад, я, що треба робити в тому чи іншому. Наступні питання, наступні кроки, які будуть йти. Але я не зря приїхав з Миколаєва до міста Києва.
Я хочу підтримати вашу ідею. Я буду робити все необхідне, щоб воно продвігалося і далі. Щоб вона вийшла із камерних, скажімо так, ідей, із академічних ідей.
Бо я побачив сьогодні дуже велику зацікавленість з боку німецької сторони. Є стільки архітекторів одного разу, і вони всі іноземці, я ще не бачив жодного разу. Дуже, принаймні, цікаві люди.
Я бачу, що це академічна ідея. Я бачу цю ідею, яка продумана людьми, які звикли щось робити креативно. Давайте її розвивати, переведемо в нашу реальність.
Це не тільки академічні люди, тому що академіки в Німеччині, вони дуже практичні. Вони якраз працюють руками, і вони були дуже здивовані тим, що в нас в академічних дослідженнях більше теорії. Тому що вони якраз саме дуже прикладні.
І якраз їх досвід допоможе нам розвинути також співпрацю між академиками і громадами України, також показати, як це працює. Звичайно, що в нас також є практики такі в Україні, просто що ми можемо це розвинути, налаштувати співпрацю. Це в цілому і є суть цього проєкту, про співпрацю, про допомогу, про те, щоб провести цію стежкою, як воно робиться, і показати, як це може бути, тому що у людей є досвід, і ми будемо їм користуватися.
Взагалі-то, скажу щодо теорії та практики, є така цитата «Кабінна ліфта має витримувати пряме влучення самого необученого академіка». Тому теорія без практики або практика без теорії – це або окруження в пусту, або вигадування якихось чогось непотрібного. Тому давайте.
Ми дійшли до висновку, що ми можемо підписати і підпишемо сьогодні меморандум про співпрацю між проектом «Дім Надія – Hope Home» і Миколаївською районною військовою адміністрацією, тому що ми зрозуміли, що ми саме рухаємося, і проект, і адміністрація мають спільну мету розвивати простори, розвивати пошкоджені громади, повертати людей в свої домівки і в свої села в тому часу. Скажіть, будь ласка, як ви вважаєте, чи вийде в нас? Я б завершив би так на сьогодні словами. Учитись, читайте, і чужому навчайтеся, і свого не цурайтеся.
Бо хто матір забуває, того діти в хату не пускають. Тому учимося, тренуємося, навчаємося, чужому навчаємося, свого не цураємося. Тому продовжуємо в тому же досі.
Все в нас вийде. Також у вас є останні слова для нас? Ні, ми лише почали, тому ми не можемо мати останні слова. Ми маємо початкові слова, і ми, я думаю, задоволені обидвою стороною зробити глибокий досвід, і ми готові до цього.
Ми також сподіваємося, що німецька керівниця розуміє, що ми маємо інший наприклад, і що ми – пілот-проєкт, і що цей проєкт зовсім різний від знищення речей з деяких місців. Тому воно прийде знизу, і воно прийде також з глазу. Згодом з вами, Едріан.
Я також вважаю, що сьогоднішні зустріч, як в цій залі, так і в попередній стратегічній сесії, тільки підтвердило, що ми всі рухаємося в правильному напрямку, що проєкт має розвиватися, і ми вибрали правильне місце для того, щоб його розвивати. Дякую.