Чи задумувались ви колись, що навіть відмовившись від носіння годинника на руці, або ще в якомусь зручному вигляді, ви щодня носите у собі триліони маленьких гарненьких годинничків, які працюють на вас і які мають кожен свій заведений ритм? Кожна наша клітина містить власний біологічний годинник, який детермінований на генетичному рівні і який підпорядковується дуже багатьом цікавим закономірностям. Але для того, щоб зорієнтувати весь наш оркестр клітин у якийсь один спільний ритм, існує так званий центральний біологічний годинник, який знаходиться у супрахіазматичному ядрі гіпоталамуса. Це така цікава ділянка у нашому мозку.
Задачею нашого центрального біологічного годинника є не тільки синхронізація внутрішніх ритмів, а й адаптація їх до ритмів зовнішніх, тому що ми живемо на планеті Земля, де доба має 24 години, і відповідно усі ці ритми, які відбуваються в нашому організмі, також є приблизно прив’язаними до цих 24 годин. Власне тому ці ритми і називаються циркадними або циркадіанними. Цирка означає «приблизно», діанний означає «денний».
Тобто це ритми приблизно денні. Чому приблизно? Тому що насправді у кожного з нас біологічний годинник іде у певному своєму ритмі і може відрізнятися на хвилини, а то й десятки хвилин від середньоземного 24-годинного ритму. Відповідно, таким чином ми можемо розрізняти деякі підтипи за швидкістю свого годинника, за особливостями метаболізму, які з цим пов’язані.
Так з’явилися хронотипи. Те, що у побуті ми знаємо як сови, жайворонки, голуби. Це дійсно науково обґрунтовані типи людей, але потрібно розуміти, що насправді сови і жайворонки це дуже крайні випадки.
Це, так би мовити, полярні точки на великій, довгій шкалі хронотипів. І для більшості людей головну роль, звісно, відіграє певний ритм, який ми маємо відносно до соціального становища нашого, якийсь ритм життя. Але і відмінності між совами і жайворонками у крайніх проявах є на генетичному рівні.
Вони є детермінованими і вони мають свої прояви навіть не тільки на рівні засинання або просинання у певний час, але і на інших формах активності, тому що у сов та жайворонків може відрізнятися пік кортизолу та мелатоніну, тобто тих гормонів, які визначають наш процес засинання та просинання, а також піки інших гормонів, які пов’язані з нашим самопочуттям. Відповідно, ми можемо правильніше планувати свою фізичну активність, свою харчову поведінку, якісь певні свої інтелектуальні зусилля протягом доби. Для того, щоб синхронізувати ритм внутрішній із ритмом зовнішнім, працює кілька систем датчиків.
Дуже цікавим виявилось визначення окремого типу клітин в сітківці, які здатні сприймати інтенсивність освітлення навіть при заплющених очах. Тому дуже важливо для нас навіть під час сну притримуватися певної гігієни освітлення. Потрібно зазначити, що з появою штучного освітлення людина почала стирати певні межі між днем та ніччю.
З одного боку, це дозволило дуже багато чого нового зробити і в економіці, і в інших сферах життєдіяльності. З іншого боку, це дещо заплутало наш мозок і наші внутрішні годинники. Але я не закликаю повертатися до первісного режиму дня і лягати лише із сонцем і прокидатися відповідно із ним.
Тому що, насправді, ми досі еволюціонуємо. І сови, наприклад, є еволюційно умовно кажучи молодшими, аніж жайворонки, тому що з’явилися тоді, коли з’явились первісні певні джерела світла вночі. І потрібно було сидіти і чатувати, наприклад, поки інша плем’я спить.
І сьогоднішнє життя дійсно потребує інколи активності до пізньої ночі, тим більше, якщо людина – сова, і для неї це, в принципі, досить легко витримати. Інша справа, що ми маємо надавати нашому мозку максимум того комфорту, який він вимагає зі своєї біологічної точки зору. І тому, коли ми втрачаємо, наприклад, етап сутінків, який полягає в тому, що від яскравого денного світла ми переходимо до повної темряві вночі, ми, вимикаючи сутінки, вимикаємо певні механізми, які мають запустити в нашому мозку підготовку до сну.
І тому пізніше, можливо, не можемо заснути нормально. Тому, знаючи ці нюанси, ми можемо собі влаштовувати штучні сутінки або виходити прогулятися під час сутінок, для того, щоб наш мозок вловив цей елемент переходу. Тому що ми дуже часто працюємо-працюємо, потім бачимо, що світла стає менше, просто вмикаємо нове світло і працюємо далі.
А потім, для того, щоб лягти спати, ми просто вимикаємо усе світло і чекаємо, що ми маємо зараз вже заснути. І дуже дивуємося, що ми чомусь не засинаємо. А ми не засинаємо, тому що в нас не було проміжного цього етапу і ми весь час сліпили собі в очі світлом, при чому світлом із так званого синього спектру, тобто таким світлом, яке саме запускає пробудження.
Іще одна проблема – це те, що якраз це світло дуже сильно виділяється при читанні, наприклад, з електронних приладів, при застосуванні гаджетів, смартфонів, екранів і так далі. Але з цим також можна щось робити, використовуючи спеціальні окуляри, наприклад, жовтого-оранжевого відтінку, ми можемо блокувати надходження цих синіх хвиль собі в сітківку і, відповідно, зменшити всі ті ризики і мозок буде потрошку розуміти, що все-таки скоро потрібно буде спати. Для деяких гаджетів навіть існують вже додатки, мобільні додатки, для того, щоб знизити інтенсивність цього синього світла.
І найкраще показано, що працюють такі додатки саме в комбінації із окулярами. Тому потрібно розуміти, як працює власний організм і зараз є така наука, яка називається хронобіологія, яка це все вивчає на рівні від бактерій до людини. До речі, у нашого мікробіома, тобто у тих бактерій, що населяють наше тіло, є свої ритми, але це вже окрема історія.
І знання з хронобіології зараз стали цікаві навіть лікарям, тому з’явилась так звана хронотерапія, з’явилась хронокармакологія. Це науки, які показують, як найбільш доцільно можна щось лікувати або застосовувати якісь певні препарати в певний період часу, які вираховуються для кожної людини або для групи людей індивідуально. І, можливо, саме це один із напрямків, який наблизить нас до персоніфікованої медицини, до якихось персональних підходів.