Юрій Гоман про розквіт Київської Русі

Смерть Святослава у 972 році поклала початок новим тенденціям в історії Київської держави, Київської Русі. Ще в 969 році, коли Святослав готувався до нового походу на Балкани, на Болгарію, він розділив свою державу між трьома своїми синами. В Києві він залишає Ярополка, у Древлянській землі, найбагатшій, найвпливовішій на ті часи, залишає Олега, і у Новгород відправляє свого найменшого сина, подейкують, що він був незаконно народжений, Володимира. І коли батько загинув, не забарилася ворожнеча між братами. З чого вона почалася, фактично зрозуміти неможливо. Почалися спочатку суперечки між Олегом і Ярополком, і гине, врешті-решт, Олег під час повернення з бою – впав з мосту і загинув, зламавши собі шию. Потім починається ворожнеча між Ярополком і Володимиром Новгородським. У цій боротьбі Володимир спирається на варягів, традиційно, силу військову, яка допомагала князям Рюриковичам у боротьбі. А Ярополк переорієнтовується на печенігів. Ясна річ, що варязькі дружини в умовах українського лісостепу були кращими, ніж кочовики-печеніги, які могли краще себе проявити лише в степу. В лісостепу брати штурмом фортеці вони не могли, тому Володимир перемагає. У 978 році він захоплює Київ, а у 980 році після вбивства свого брата Ярополка він стає єдиновладним правителем Київської Русі.

З цього часу, з 980 року, починається золота епоха розквіту Київської держави, яка триватиме два покоління – це правління князя Володимира 980 – 1015 років і правління князя Ярослава Володимировича, який відомий під назвою Мудрий, 1019 – 1054 років. Саме ці два князі зробили кардинальні зміни в державі, перетворили її на те класичне явище, яке було і в Європі, і в інших частинах світу, це вже була справжня держава.

Що зробив Володимир? Перш за все, він зробив висновки з того, що не робив його батько Святослав. Він починає захищати територію своєї країни, не орієнтується на напад, а орієнтується на оборону, на забезпечення потреб свого населення. Будує вздовж південних, південно-східних кордонів потужну лінію укріплень. Він ставить міста, декілька десятків потужних міст, які переросли зараз у великі міста. Крім того, деякі дослідники говорять, що ця лінія укріплень була збудована набагато раніше, але офіційна традиція, літописна традиція говорить про те, що саме Володимир починає будувати потужну, фактично нашу, українську Велику китайську стіну, яка відома під назвою Змієві вали. Вона тягнеться південніше Білої Церкви, принаймні підраховано, вона тягнулася безперервно 800 і навіть більше кілометрів. Висотою вона була в масштабах десяти метрів. Це була досить потужна перепона для кочовиків. Щоправда, вона будувалася з дерева і ґрунту, а не так, як Велика китайська стіна, з бетону, цегли, каменю, тому та зберіглася, а ця, хоча теж зберіглася, зараз її можна помітити, як невеликі пагорби в два – три метри, але вона все-таки є.

Другий крок – це фактично Володимир завершує агресивну політику, він завершує об’єднання територій Київської Русі. Зокрема, найостаннішими були прямо підкорені так звані Червенські міста, то сучасна Західна України, навіть трошки далі, сучасна Польща. Це міста Перемишль, який зараз у Польщі Пшемисл, Ярослав, Белз і низка інших. Це колишні землі білих хорватів, або хорватів, які мешкали на цій території. Фактично після цього, територія Київської Русі вшир більше не розросталася. Вона починає поглиблюватися в середину, починається якісний розвиток держави. Але Володимир стикнувся з тією проблемою, з якою стикнулася і Ольга, між іншим, він був улюбленим онуком Ольги – як тримати в покорі цю величезну масу різних народів, різних племен, які живуть своїм життям. Особливо, якщо врахувати, що в цей час панує натуральна економіка, і кожне село, кожний невеличкий хутір забезпечує себе всім необхідним, питання, для чого нам потрібен князь у Києві, що нам від того. Ми, наприклад, в лісі можемо напад ворога пересидіти і так далі. Такі міркування є і зараз, якщо на них подивитися, а в той час вони були досить потужними. Що робити Володимирові? Він намагається, як і Ольга, як і Аскольд вдарити в ідеологічному напрямку. Він проводить реформу язичницької релігії, він намагається створити пантеон слов’янських богів, поставити центральне святилище, на зразок Парфенону, у Києві, де становить статуї Перуну, Хорсу, Мокоші, Даждьбогу і іншим богам, їх дуже прикрашає, сподівається на те, що це стягне Русь, слов’янські, в першу чергу, племена до єдиного центру.

Але тут будуть дві проблеми. Слов’яни, хоч і були багатобожниками, але візуалізація була неважливою. Слов’янські боги були в думках, образ неважливий. Можна знайти дуб і молитися Перуну, Мокоша – це береза, наприклад, і інші мали свої відповідники, дерева і так далі. Між іншим, у слов’янських божеств потреб у храмах не було , храмів теж не було. Можна було вшановувати богів без такої видимої штуки. В Київ їхати необов’язково. Це один момент, а другий момент, добре, слов’янських богів звезли, слов’ян стягнули до себе, а інші. Територію Русі населяли в масі своїй фіно-угри, мури, чудь, весь і низка інших племен, які абсолютно не мали нічого спільного зі слов’янами, тим більше в ідеології. Навіть в деяких регіонах можна говорити про наявність людських жертвопринесень і так далі. Ясна річ, що реформування язичницької релігії нічого не дало Володимиру. Але він це все-таки запустив і продовжує свої реформи.

Тоді він робить політичну централізацію. Вся територія країни була поділена на дванадцять потужних удільних князівств, вони порушували кордони племінних меж. Князівство утворювалося не в межах племені, а змішуючи декілька племен в єдину, так би мовити, суть. Дванадцять племен, куди ставилися або діти, або родичі. Наприклад, відомий персонаж Добриня Микитич, богатир – це був дядько Володимира по матері, відповідно, він і призначав його намісником, наприклад, в Новгород і так далі. Це була прив’язка тільки до династії Рюриковичей, тільки до династії Володимира. Ясна річ, що кордони розмежовували племена на різні шматочки, зливали їх воєдино. Фактично адміністративна реформа продовжувалася. Це розмивало родоплемінні відносини. Другий момент – грошова реформа. Він карбує свою власну монету – златники, срібники, з тризубом. Це більше зовнішньополітична акція.

Але все одно всі ці кроки не давали бажаного результату, тому що ідеологічно суспільство було роз’єднано, не було ідеї, хто свій-чужий, цей поділ був надзвичайно важливий. Плюс ще люди в силу своєї язичницької самосвідомості були досить жорстокі. Наприклад, родове суспільство не знає суддів, воно знає закон Таліону: око за око, зуб за зуб. Подолати це було дуже проблематично. Ми знаємо Шекспірівську «Ромео і Джульєтту», коли там ворогували, але на Русі таке траплялося досить часто, вирізали цілі роди, в помсту. Почалося десь, колись, чисто випадково, хтось когось задів чи ще щось і все. Помста триває, поки неодмщенний будеш, не можна зупинятися і так далі. Ясна річ, що потрібно було щось нове, і цим новим стало християнство.

Я не буду переказувати передісторію приходу його, воно вже було на території Київської Русі. З Аскольда, з Ольги, відповідно, але Літописець нам описує похід Володимира в Крим, захоплення міста Херсонеса або Корсуня, відповідно. А Корсунь контролював торгівлю з Візантійською імперією, зерном фактично Константинополь жив за рахунок причорноморського зерна, і удар по цьому місту означав, що він може померти голодною смертю. Візантія погодилась на ті умови, які виставив Володимир, але при цьому вони ж хотіли і своє щось відстояти і наполягали на прийнятті християнства всією державою.

У 988 році християнство було запроваджено як державна релігія. Це змінило Київську Русь. По-перше, це поставило Київську Русь в рівень з тогочасними країнами Європи і не тільки Європи, в рівень з Візантійськими імператорами, з Німецькими імператорами і так далі. Але, перше християнство принесло знання і технології, тому що сюди хлинули монахи, ченці, які були грамотні, які принесли античну спадщину, які принесли будівництво кам’яних будинків. Перша, наприклад, кам’яна церква – Десятинна церква. Вони принесли знання – це дуже важливо. Але ще один важливий момент християнізації – християнство гуманізувало суспільство, і боротися зі звичаями Таліону стало набагато легше. Як у християнстві, вдарили в одну щоку – підстав іншу, і якщо вбили, по-перше вбивати не можна, а по-друге, якщо вже вбили, то треба, щоб був суд божий, все-таки вводяться заборони.Це був надзвичайно повільний процес, але він зробив своє. Після цього стало можливим прийняття писаного права, що зробить уже Ярослав Мудрий в свій період правління, але за Володимира теж буде проведено перші кроки законодавчої реформи, буде уніфіковано судочинство, але воно залишиться усним, нема ніяких текстів.

Володимир, як бачимо, зробив дуже багато, продовжив його син Ярослав. Але продовжив після кривавої міжусобиці. 1015 – 1019 роки Київська Русь переживає міжусобицю за владу. Тут треба згадати один момент, що середньовічна традиція розглядала державу як власність правителя. Володимир помер від серцевого нападу, а перед тим готувався до війни зі своїм сином Ярославом Новгородським. Як би там не було, але в цей період часу досить жорстока міжусобиця, яка відома нам і дала нашій історії перших святих руської, тобто, української православної церкви – це Борис і Гліб, два князі, як літопис говорить, улюбленці Володимира. Борис Ростовський і Гліб Муромський в цій боротьбі загинули невинні. Вони не претендували, нібито, на владу, але були убитими. Традиція приписує це старшому сину Володимира Святополку, але з усіх фактів можна говорити про те, що тут руку доклав, мабуть, Ярослав Мудрий, тому що старший син і так мав право на трон, а от Ярослав Мудрий був десь там у якійсь десятці, тому йому було вигідніше знищення всіх князів, тому що це розчищало йому шлях до трону. Другий момент – проти Ярослава у 1023 році виступив його рідний брат і по батьку і по матері Мстислав, князь Тмутаракані. Вони потім Русь поділили на дві частини, але це не означало розділення Русі, це означало просто диференціацію влади.

Ярослав Мудрий, після того, як прийшов до влади у 1019 році, проводить юридичну реформу. Він запроваджує писане право, яке завершало те, що закладав Володимир. Держава остаточно перетворилася на класичну державу, не якусь варварську, де тільки силою, а можна було досягнути через судочинство. При тому виходить «Руська правда» – збірка законів, але підвалини закладає саме Ярослав Мудрий. За Ярослава Мудрого не відбувається якихось масштабних завойовницьких походів, так, як і за Володимира. Ярослав Мудрий спробував здійснити похід на Константинополь, але він провалився. Ярослав займався лише дипломатією, і в цьому він досягнув величезних успіхів, недурно його називають тестем Європи, тому що фактично немає жодної країни тогочасної Європи, яка не породичалася з Ярославом Мудрим, з Руссю. Цьому ще сприяло і те, що 11 століття для Європи – це епоха колосальної роздробленості. Франція розпалася на 20 крупних володінь і сто таких середньої руки. Воювали всі проти всіх. Теж саме схоже було і в Німеччині, правда там процеси були повільнішими. Ярослав Мудрий на фоні роздробленої Європи був і захисником, і другом, і батьком, і навіть вчителем, тому що багато скандинавських майбутніх правителів вчилися при дворі Ярослава Мудрого.

Ще ми знаємо, чому його називають Ярославом Мудрим, тому що він приділив величезну увагу системі освіти. Тому що він прекрасно розумів, як і Володимир, який відкриває школу для навчання дітей еліти при своєму палаці, але за Ярослава це стало більш масштабніше. Тому що держава без професійних кадрів неможлива, і Ярослав Мудрий засновує школу. При палаці, потім при Софіївському соборі, більше того, не тільки школу, а й скрипторій з виготовлення книжок, за якими можна вчитися. Він, відповідно, формує свою бібліотеку, його бібліотека була однією з найбільших в Європі. На жаль, вона зникла, як само зникла, ми не можемо сказати, тому існує легенда про те, що вона десь захована. Якщо ви її знайдете, всі державні премії будуть ваші, але вона зникла якось чудернацько, невідомо. Немає фактів про її знищення. Була – і немає, то десь вона, ймовірніше, захована.

Ярослав Мудрий крім освіти, юридичної чи законодавчої ініціативи, продовжує стягувати державу до єдиного центру. Ясна річ, що за Ярослава Мудрого церква, яка була впроваджена за Володимира, підпорядковувалася Константинопольському патріарху, і всі ієрархи церкви – єпископи, архієпископи і митрополит призначалися звідти. Це були греки, болгари, ще якісь інші, тобто не слов’яни. Так за Ярослава Мудрого у 1051 році вперше під тиском Ярослава було обрано митрополитом місцевого мешканця монаха Іларіона. Це наповнило ще місцевим змістом і саму ідеологію, саму церкву, так би мовити. Таким чином, ми можемо говорити, що держава дійсно перетворюється на потужний центр саме слов’янського населення, можна сказати, навіть українського, тому що ми звідси нікуди не ділися, врешті-решт, наші предки і творили цю державу.