Юрій Гоман про Чингісхана та завоювання монголами земель руських князів

Зміни в глобальній, планетарній економіці призвели до колосальних змін у політичному і етнодемографічному житті нашої планети, зокрема Євразії. Це пов’язано з тим, що 11 століття для Європи в цілому було надзвичайно складним з огляду на те, що кожен другий рік 11 століття в Європі був голодним. Це спровокувало Хрестові походи. Ми пам’ятаємо 1096 рік, перший Хрестовий похід і низка інших, але 12 століття – рух населення на Близький Схід і в Азію стимулював до економічного розвитку і більшого з’єднання Сходу і Заходу. Ці глобальні моменти вплинули на зміни навіть в найвіддаленіших точках. Однією такою точкою є Центральна Азія або сучасна територія Монголії, де починаючи з кінця 12 століття, відбуваються аналогічні, як і на території Київської Русі, централізаторські тенденції, пов’язані з різними умовами, це вже тема іншої розмови, але в степах Монголії починається об’єднання кочових племен під владою однієї людини, під владою одного політичного центру. Цим політичним центром, цією ідеєю, цією точкою стане особа, яка прославлена у віках – це особа монгольського воєначальника. Дехто говорить, що він належав до ханської родини, є підстави вважати, що він не настільки належав до еліти – Темуджин, якого в подальшому прозвуть Чингісханом. Перший етап завершення об’єднання монгольських племен відбувся у 1206 році, коли Темуджина проголосили Чингісханом. Здавалось би, ця точка знаходиться від території України, території Київської Русі за тисячі кілометрів, але 1206 рік для нас в подальшому мав колосальні наслідки, здавалось би нічим не пов’язані. У 1206 році на території Київської Русі нічого такого серйозного не відбувалося, але потім цей рік зіграє в нашій історії колосальну роль.

1206 рік. Чингісхан утворює потужну державу, об’єднує десятки тисяч воїнів, які приходять і руйнують Китай. Китай був теж децентралізований на цей період часу, але завоювати Китай одним махом монголам неможливо було, тому що в цілому монголів за Чингісхана було приблизно десь один мільйон разом з дітьми, старими, жінками. Реальне військо, яке вони могли виставити з великим напруженням сил – це до двохсот тисяч чоловік. Це чисто та Орда, яка утворилася в степах Монголії. Але при цьому Чингісхан зміг по черзі, спочатку завоювати Північний Китай, потім у Тибет вторгся, потім інші території, і причому він включає до своїх військ і завойоване населення. У 1218 -1221 роках Чингісхан вторгається і громить потужну на той час державу на території Середньої Азії, яка включала до свого складу території сучасних Середньоазійських держав – Казахстану, Туркменістану, Узбекистану, Таджикистану, Киргизії і більшу частину сучасного Ірану і Азербайджану. Колосальна держава, за три роки Чингісхан її зруйнував. Це держава, яка носила назву Хорезм. Чингісхан у 1221 році зимував, як пише літопис, поблизу Аральського моря, де формує експедиційний корпус, який направляє за дуже дивним маршрутом. За офіційною точкою зору, він його направляє на завдання піймати останнього правителя держави Хорезму хорезмшаха Мухаммеда, але той утік на один з островів Каспійського моря, де благополучно помер, і тому шукати його смислу не було. Але корпус продовжив свій рух, продовжив півднем Каспійського узбережжя, потім пройшов Азербайджан, Грузію, і в 1222 році опинився на території північного Причорномор’я, в Прикубанні, де зіштовхнувся з об’єднаною коаліцією половців і аланів, одного з колишніх сарматських племен, які вчинили досить запеклий опір. Корпус нараховував десь близько 20 тисяч вояків, дуже потужна сила. Але монголів зупинили, ймовірно, вони не могли навіть далі просунутись, тому монголи вдалися до принципу «розділяй і володарюй». Вони зуміли намовити половців, що алани їм не союзники, що ви їх киньте. Таким чином вдалося розділити цей союз і поодинці їх розгромити. Спочатку розгромили аланів, а потім вдалися громити половців. Але тут є один цікавий момент, який згадується вже пізніше монгольською традицією і тісно пов’язаний з нашою територією. Річ у тім, що за заповітом Чингісхан залишив своїм синам відповідні землі. Старшому своєму сину він залишив землі на захід від Аральського моря. Але на момент смерті Чингісхана ці території не були ним завойовані. Тобто, своєму старшому сину Джучі він передав території, які повинні були бути завойованими ще в перспективі. Ще під час завоювання Хорезму Джучі розпочинає війну за завоювання території на схід від річки Урал. Фактично Джучі розпочинає наступ на території Східної Європи, долаючи річку Урал, але там він не міг просунутися. Половці чинили запеклий опір. Тут можна говорити про те, що фронт на півночі від Аральського моря і далі в Європу зупинився десь в межах між Волгою і Уралом. Саме той корпус, який направляє Чингісхан у 1221 році ймовірно мав за мету не лише наздогнати хорезмшаха, а вторгтися на територію Східної Європи не через річку Урал, Волгу, а через територію Кавказу, зокрема, в самий глибокий тил половців. І це їм вдалося. Половці, залишившись один на один з монголами, були розгромлені, притому досить жорстоко. Інформації про це не так багато, але певною мірою такі відлуння говорять про тотальний геноцид половців, який вчинили монголи, тому що для монголів і половців економічна і екологічна ніша – це були степи, і ужитися в одній і тій же ніші вони не могли. Тому йшов фактично геноцид, війна йшла на винищення.  Але половці вже мали досить тісні відносини, зокрема, генетичні відносини, родичалися з руськими князями, і вони звернулися за допомогою до Київських князів, до Київського князя Мстислава і той погодився надати допомогу. Крім того, надати допомогу погодилися не тільки Київські князі, а й Переяславщина, Чернігово-Сіверщина, Галицько-Волинська держава, тільки вона тоді роз’єдналася на Галицьке і Волинське князівства. Данило Галицький брав участь у битві з монголами на допомогу половцям.

Однак  військова роз’єднаність все-таки не дала спільно подолати монголів. Хоча сила не була настільки непереборною, але князі між собою гризлися. З іншого боку треба відмітити, що хоч битва з монголами у 1223 році на річці Калка завершилася тотальною поразкою руського війська, не кажучи вже про половців, але тут треба мати на увазі, що ця битва була не одномоментна. Битва на річці Калка тривала десь місяць. Бої почалися ще від Дніпра, а Калка у Донбаських степах. Військо руських князів розтягнулося, і монголи його трощили уже шматками. Але монголи не почали спустошувати прикордоння Русі, ні Переяславщину, ні Київщину, хоча їхні роз’їзди з’явилися під Києвом, але спустошень не було. Ймовірно тому, що вони понесли значних втрат до цієї битви від руського опору, і хоча військо і втікало вже, але попри це воно чинило спротив і партизанськими методами громило монгольські загони. Тому монголи розвертаються і рухаються назад до Волги. Виконують свою функцію – вийти в тил половецькому фронту на річці Урал і допомогти Джучі прорватися в Східну Європу. Це не вдалося. І перший монгольський  напад залишився без нічого.

Новий наступ розпочинається у 1237 році. Монголи все-таки зуміли розгромити половців, потім вони розгромили Волошську Болгарію і вторглися на територію північно-східної Русі. Володимиро-Суздальське князівство було досить потужним, чинило опір, але війська були роз’єднані. Знову ж таки, монголи з’явилися раптово, коли їх ніхто не чекав, взимку. Загалом тогочасна військова практика не передбачала війни взимку. Монголи йшли взимку. Відповідно, руські війська були не готові. Далі, ще одна тактика, яку потім радянська армія повторить уже з німецькою агресією – це боротьба шматочками, введення сил по частинках. Фактично князь Володимиро-Суздальський воював шматками – збере невелику групу, кине в бій, їх розгромлять, потім іншу групу і так далі.

У 1239 році монголи впали на територію України. Був захоплений Чернігів, був захоплений Переяслав, була захоплена фактично вся лівобережна територія сучасної України. Якихось спустошень було завдано, літопис пише, що дуже величезних, хоча, якщо взяти пізніші роки, уже після монгольської навали, то, наприклад, Чернігівські князі здійснюють походи вже в сорокових роках, наприклад, на Смоленськ, який ніколи не зазнавав монгольського нашестя. Наслідки монгольського спустошення далеко неоднозначні.  Воно було, воно нанесло шкоди, але щоб зовсім винищило населення, як дехто говорить, цього не могло бути і не було.

Київ монголи з першого наскоку не ризикнули брати, вони підійшли до нього вже добре організованими лише в 1240 році. Це сталося в вересні місяці, і впродовж десяти тижнів Київ постійно штурмувався і лише шостого грудня він впаде. Впаде під ударами переважаючої сили. Тут треба ще врахувати, що у монголів не тільки кочовики були. Монголи використовували добре навчену китайську піхоту, яка використовувала бойову техніку китайського зразка. Ясна річ, що дерев’яні конструкції були дуже потужними, але вони все одно не могли вистояти в тих умовах, що їм приніс Батий, онук Чингісхана. Отже, Київ був захоплений.

Наступний крок – це похід на Західну Україну, це Галичина, Волинь, Центральна Європа, Польща, Угорщина. Але треба відмітити, що ймовірною метою західного походу монголів була не територія України. Вони йшли з метою пограбування. Закріпитися далі на заході вони не прагнули, це не їхня економічна ніша. Їм не були потрібні гори, ліси і так далі. Їм потрібні були ресурси, які вони отримали, і в 1242 році вони повертаються назад і у пониззі Волги будують свою столицю. Столиця, яка отримала назву за своїм засновником Сарай-Бату, в перекладі з тюркської означає палац хана Батия. Це місто стало столицею монгольської держави, вірніше навіть не незалежної держави, вона продовжує входити до Монгольської імперії, але держави у Східній Європі, так званого Улуса Джучі, який нам відомий під назвою Золота Орда.

Тут варто зупинитися на такому моменті, що в подальшій історіографії сформувалася така теза, як Золотоординське ярмо – це підкорення, це експлуатація. Так от, можна відповідально заявити про те, що монголи не захопили і не підкорили територію України, тільки в окремих територіях була монгольська адміністрація. В цілому територія України зберігала майже всю повноту незалежності. Зокрема це Галицько-Волинська держава. Так, Данило Галицький визнав себе васалом Золотої Орди, але при цьому він сплачував лише данину і деякі участі у військових походах монголів. Вся адміністрація була місцевою. Київ, Чернігів, Переяслав певною мірою потрапляють в залежність, але не можна говорити, що тут монголи правили напряму. Збереглися місцеві династії, покоління Рюриковичів, які служили вже монголам, але зберігали досить серйозну внутрішню автономію.