Ярослав Коваленко: “Ми не намагаємося зробити з дітей примітивну версію Гугла”

Я завжди розказую, що у нас є школа, як яблуко, є ядро, але сама м’якоть з року в рік змінюється. Ядро всі шість років, які ми працюємо, одне і те саме. Ми є демократична школа, тобто у нас є спільне прийняття рішень майже по всіх запитаннях. Голос дитини дорівнює голосу дорослого під час щотижневих шкільних зборів. В залежності від школи є від 20-ти до 50-ти правил, якими ми керуємося все шкільне життя. Наприклад, на відміну від класичної школи, де є більше, я би сказав, монархічний режим, у нас пряма демократія. Всі разом збираємося і вирішуємо, за якими правилами ми живемо. Це є ядро системи, воно ніколи не змінювалось, а уже форми, методи, прийоми, наповнення змінюються, тому що ми багато чого розуміємо на власному досвіді. Ми починали працювати з методологією Школи-Парк Милослава Балабана, через якийсь час туди доєдналася методологія Селестена Ферне, французського педагога. Після того, як ми зацікавилися міжнародними школами, туди додався метод дослідження, який використовується в міжнародних школах по всьому світу. З цього року ще якісь свої надбання, ми досить живі, ми змінюємося. Єдине, що незмінне, це демократична школа, вона як була, так і є.

Коли ми відкривали свою школу, коли я відкривав у 2010 році свою школу, я особливо не думав про те, що я вирішую якісь проблеми, які є в когось іншого, якійсь іншій системі. В Dixi ми колективно намагаємося реалізувати свої власні ідеї, просто так здається, що вони відмінні від ідей, які є в класичній системі, а так ми намагаємося вирішити всі проблеми, які існують в класичній системі у нас. Я сподіваюся, що відсотків на 80 ми справляємося.

Ми намагаємося зробити таким чином, щоб наша школа була не школою, яка орієнтована на знання. Ми взагалі не орієнтовані на знання, нам все одно, чи дитина буде знати таблицю множення, чи не знати, чи вона буде знати столицю Нігерії, чи не буде знати. Ми не намагаємося зробити з дітей примітивну версію Гугла, не це наша задача. З ймовірністю у 80 відсотків, ті знання, які їм будуть потрібні в їхній, наприклад, професійній діяльності, їх ще в принципі немає в природі. Ми не будемо навіть намагатися дати ту мільйонну долю відсотка знань, запхнути в їх голову, тому що Гугл з цим справляється краще. Взагалі, ми не орієнтовані на знання. Ми намагаємося дати їм можливість вже зараз реально жити в цьому житті, приймати рішення, нести за них відповідальність, усвідомлювати для себе, що для них важливо, що не важливо. Будувати соціальні зв’язки з ровесниками, з дітьми молодшими, з дітьми старшими, з дорослими, зі своїми батьками. За рахунок того, що вони вибирають самі, яким чином вони працюють, з чим вони працюють, чи вони, взагалі, йдуть на заняття, чи не йдуть на заняття, це дає масу інформації, навіть для побудови стосунків з тими ж батьками, тому що батьки очікують, напевне, щось одне, дитина робить щось інше, це ввечері завжди є про що поговорити. В разі, якщо батьки дивляться щоденник і бачать, що дитина не була на жодному занятті, тому є тема для розмов. Що є важливо, що є неважливо, чому так, чому він вирішив, що будувати халабуди зі своїми ровесниками, чи лазити по деревах було для нього більш важливим, ніж вивчати таблицю множення на математиці. Тут немає правильних відповідей, про те є дуже корисний процес роботи над собою і над стосунками, ми про це. Про те, щоб навчити дітей вчитися в цілому, як би це не банально звучало, ми саме над цим і працюємо, тому що в реальному житті немає школи, там немає вчителя, до якого ти приходиш і тобі розказують, там немає класу, там нічого такого немає. Є ти й навколишнє життя, і ти сам маєш вчитися все це життя тим речам, яким ти вважаєш за потрібне, які тобі цікаві, які тобі важливі і так далі. У нас діти з першого класу цьому вчаться, і я сподіваюсь, на момент закінчення школи вони це на якомусь рівні вже будуть вміти.

Ось яким чином побудований навчальний процес. В кожного з дітей є щоденник, самий звичайний щоденник, який ми взяли зі звичайної школи. На першому занятті група з восьми дітей, у нас максимальний клас до восьми дітей, більше не робимо, група з восьми дітей з майстром, різновікові, наприклад, другий, третій, четвертий клас, збираються разом на першому занятті і вони планують тиждень. Кожен з них планує індивідуальну роботу і разом групою вони планують групову роботу. Якісь виїзди, можливо, на екскурсії чи щось на кшталт цього. Це максимум відсотків 40. Я би сказав не 40, а 20-40. Відсотків 60 – це індивідуальна робота. Кожен із дітей планує собі набір занять на тиждень, що він буде робити. Українська мова, читання, математика, філософія – не лише те, що стосується загальноосвітньої програми, а й те, що цікавить дитину. Його цікавлять ящірки – він пише собі: три заняття я буду займатися ящірками, дивитися про них, потім про них щось розказувати. По кожному заняттю він вибирає ще й вид діяльності, що він буде робити. Наприклад, хтось з української мови може робити вправи в робочому зошиті, а хтось з української мови може писати лист мамі, чи товаришу в іншій школі, або хтось з української мови може писати статтю у газету. Ми намагаємося зробити так, щоб вибір видів діяльності був дуже великий. Потім всі приступають до роботи, кожен займається своїм. Майстер, як на фабриці, підходить до кожного і пояснює або виправляє, або допомагає кожному окремо, групової роботи на даному етапі практично немає. Вибір у кожного свій. Вони можуть разом на перервах домовлятися: «Давайте не підемо на четвертий урок, четвертий урок будемо гуляти надворі», у нас це можна, у нас школа, де можна не ходити на заняття, на зразок відомої англійської Саммерхілл. Отак весь тиждень і відбувається. Частина роботи, яка узгоджується всіма разом – групова робота, частина роботи індивідуальна, більша і чим старше стають діти, тим цей відсоток індивідуальної роботи збільшується. Якщо ми говоримо про групу 5-8 клас, там вже приблизно до 80-ти відсотків індивідуальної роботи. І вже різноманітніші освітні траєкторії будуються кожним з дітей. Ось якось так.

Для себе ми, для себе виключно, ми приблизно дивимося, хто на скільки занять ходить, і які заняття користуються, які майстри користуються більшою чи меншою популярністю. Але якихось управлінських висновків ми з цього особливо не робимо. Дитина ходить на 40 відсотків занять, на два із п’яти занять він ходить щодня, на три з п’яти занять він не ходить, добре. Ми це для себе відслідковуємо, цікаво, не більше того. Ми залишаємо право за кожною дитиною будувати самостійно свою освітню траєкторію. Ми не вважаємо, що ми, як дорослі, знаємо краще за дітей, чому їх треба вчити, і як їм, взагалі, треба жити. Ми залишаємо це право за самими дітьми. Очевидно, що в процесі прийняття рішень і несення за це відповідальності буде багато помилок, але краще вони роблять ці помилки з першого класу, ніж з 22-х років після закінчення університету.

У нас по факту вже вузівський підхід. Ніхто нікого не мусує стосовно того, що йому потрібно вчитися чи не потрібно вчитися. Коли він поступає потім у виш, він як риба у воді. Теоретично, тому що так ми працюємо лише шість років, у нас ще випускників не було. Але 100 відсотків дітей з року в рік здають всі необхідні контрольні, іспити, навіть, ті, які ходили на два заняття із п’яти щодня, навіть ті, що пропускали пару місяців, навіть ті, які у попередній школі практично не вчилися. Знаєте, це, як у казці про Изумрудный город, що на цього чарівника дуже багато пихи було надуто, а хоча насправді, ці всі іспити загальноосвітньої програми не є такою а) складною, б) важливою, як є навколо неї аура, що первачки в деяких школах працюють по вісім уроків по 40 хвилин щодня. В той час, як у нас п’ять уроків по 45 хвилин як для першого класу, так і для восьмого без домашніх завдань, без оцінок, і всі нормально здають всі контрольні і так далі. Тому я не знаю, наскільки неефективно теоретично необхідно працювати в разі, якщо діти працюють такий обсяг часу.

У нас чотири рази на рік є загальні збори, де ми робимо якісь спільні заходи разом з батьками і дітьми, плюс окремо спілкуємося – це раз. Два – так як у нас 90 відсотків випадків батьки приводять і уводять дітей зі школи, вони мають можливість спілкуватися окремо з кожним викладачем. Далі у нас є Фейсбук-сторінка для кожної школи, де вони мають можливість спілкуватися. Далі у нас є електронка, на яку вони можуть писати свої запитання і так ділі і тому подібне. Далі у нас є щоденник, де і майстер пише якісь свої нотатки і рекомендації або запитання, і батьки. Тому багато каналів комунікації.

Всі ми вчилися в звичайних школах, які були іншими. Найголовніший аргумент, не впевнений, що найголовніший, проте один з аргументів є те, що ми вчилися в звичайній школі, і все у нас наразі добре, наші діти мають так само вчитися в тих самих загальноосвітніх школах, як ви маєте можливість приймати рішення, як дитина може в шість років приймати рішення за своє життя в разі, якщо вона ще зовсім маленька, дурненька і так далі. Їх багато, даних аргументів, стосовно того, що дитина ще невзмозі приймати рішення, стосовно того, що дитині необхідно керівництво і управління, стосовно того, що вона може не ходити на заняття, вона буде гуляти з першого по одинадцятий клас, а потім що з нею станеться. Багато різних аргументів. Все одно, ми є альтернативна школа, я вважаю, що ми підходимо 10-ти відсоткам батьків, 90 відсотків дітей ми можемо до себе взяти, для 90 відсотків дітей ми підходимо. Проте стосовно батьків, ми лише підходимо 10 відсоткам. Ми лише шість років працюємо, я думаю, що років через 20 все зміниться.

Я пам’ятаю свою власну школу, у мене в класі, за виключенням декількох моїх друзів, всі інші діти були однакові. Діти, однокласники, я особливо їх навіть не розрізняв. В нас всі діти різні. Кожен зі ста дітей на перше вересня, кожен зовсім інший, відрізняється кардинально по багатьох параметрах. Неймовірно, це навіть не те, що інші люди, немов це інші раси. Я думаю, що це стається за рахунок того, що діти повніше розкриваються, вони комфортно себе почувають, їм достатньо тепла, повітря, води і так далі. І вони ростуть так, як вони мали рости, їх не рівняють під одну гребінку, яким чином треба, і кожен з них росте по-своєму. Це класно бачити, скільки різних людей навколо. Я думаю, це є основна річ.