Яніна Пруденко. Навіщо художникам вчити історію мистецтв?

Яніна Пруденко, культуролог, кандидат філософських наук, спеціаліст в області медіа-арт, діджітал-арт, мистецтва новітніх технологій, куратор Відкритого архіву українського медіамистецтва, про мистецтво, освіту та історію.
“Це є певним ґрунтом, на якому може стояти художник для того, щоб дивитися вперед і створювати мистецтво сьогоднішнього дня”

Для українського, як і для будь-якого іншого, художника дуже важливо розуміти історію, яка передує його художній творчості, оскільки це є певним моментом самоідентифікації. Художник ідентифікує себе у просторі й у часі: де він знаходиться, що відбувалося до нього, що може відбуватися після нього. Це є певним ґрунтом, на якому може стояти художник для того, щоб створювати мистецтво сьогоднішнього дня.
Для художника дуже важливо знати історію. Історію не тільки свого народу, своєї країни, своєї нації, але, в тому числі, свого мистецтва. Це може бути як мистецтво останнього століття, так і мистецтво декількох останніх декад. В даному випадку, якщо ми говоримо про Україну, то історії сучасного українського мистецтва ще не створено. Вона перебуває в процесі свого становлення з декількох причин. По-перше, тому що тільки виростають ті мистецтвознавці й теоретики, які починають досліджувати сучасний контекст і сучасний процес мистецтва. По-друге, тільки зараз починають створюватися архіви українського сучасного мистецтва, від 1990-х років і до сьогодні. Це дуже важлива справа, тому що, якщо ми з вами подивимося на західні художні інституції то кожна велика і поважна художня інституція обов’язково має не тільки колекцію, де художник може ознайомитися з тим, яким мистецтво було до нього, але й величезні архіви, з якими зазвичай працюють художники. Це відеотеки, бібліотеки й так інше. Тому, безумовно, художник, маючи відкритий доступ до цієї інформації, може сконструювати певну історію й сформувати свою ідентифікацію. Якщо ми говоримо про Україну, то тут існує складна проблема, тому що ми успадкували від Радянського Союзу заборону на інформацію. Ми не те щоб не знаємо того, що відбувалося десять–двадцять років тому, ми навіть не знаємо досконало того, що відбувається зараз. Тому цей процес початку архівації та метаісторії, метаусвідомлення того, що відбувається, він лише починається. І я думаю, він буде розвиватися найближчими роками.