Віктор Досенко. Смачно їсти — наближатися до цукрового діабету

Усі знають, що таке діабет, що на нього хворіє багато людей, навіть дітей, багато хто знає, що таке інсулін. Спробую пояснити, що відбувається при цьому захворюванні, для того щоб зацікавити цією проблемою і наблизити до наукового розуміння цієї патології.

Цукровий діабет – це порушення, що виникає в наслідок дефіциту гормону інсуліну. Дефіцит може бути різний, як ви знаєте з практики 90-х років, дефіцит – коли немає товарів, нічого не випускається, не завозиться, наприклад, сірників, прального порошку, інших продуктів. А може бути інший варіант дефіциту, пов’язаного з підвищеним попитом. Тобто виробляється достатньо, але попит дуже високий і в результаті маємо той самий дефіцит. Щось подібне відбувається і з нашим організмом. Дефіцит інсуліну в нашому організмі може бути різним, відповідно до цього розрізняють цукровий діабет першого і другого типу.

Перший тип діабету характеризується абсолютним дефіцитом інсуліну в організмі людини, як правило захворювання дебетується в дитячому віці, при ньому цей гормон просто не виробляється. Цього гормону немає, або надто мало, його не вистачає – все в організмі ламається і без медичної допомоги дуже швидко призводить до летального кінця. А інший вид діабету – діабет другого типу – характеризується відносним дефіцитом інсуліну. Дефіциту може навіть і не бути, організм може виробляти гормону навіть більше норми, або у нормальній кількості, але ефекту, дії – немає. У результаті маємо порушення обміну речовин. Загалом, це два різних захворювання (діабети першого і другого типів), які об’єднує тільки ця ознака – дефіцит інсуліну. І виникають ці патології внаслідок абсолютно різних причин.

ПАУЗА

Цукровий діабет першого типу – це інфекційно-алергічне захворювання. Досить довгий термін, але зрозуміти його достатньо нескладно. Тут важливу роль відігрє інфекція, як правило – вірусна інфекція, неспецифічні віруси, дитячі інфекції, ентеровіруси, віруси гепатиту, усі віруси, які можуть уражувати клітини, що виробляють інсулін. Це бета-клітини нашої підшлункової залози, саме там основне джерело синтезу інсуліну. Якщо якійсь вірус може потрапити в таку клітину, значить він є бета-цітотропним, тобто здатним проникати саме в бета-клітини, як і багато інших і зривати так звану терпимість імунної системи до наших клітин. Друга частина оцієї назви «інфекційно-алергічне», алергія – це порушення толерантності, досить зрозуміле слово. Це коли наша імунна система починає сприймати наші клітини, як чужорідні. І це відбувається при цукровому діабеті так само, як і при інших інфекційно-алергічних захворюваннях – після інфекції. До інфекції це були наші бета-клітини і імунна система їх не чіпала, не рухала лімфоцити і їхньому напрямку, толерантно до них ставилася, як до своїх клітин, хоча лейкоцити імунної системи могли і повинні були б їх вбити, якщо вони інфіковані. Але нормальні здорові бета-клітини, в яких немає ніяких вірусів, імунна система не рухала, не торкалася цих клітин і вони спокійно функціонували. У діточок з цукровим діабетом після цієї інфекції бета-клітини сприймаються як вороги, як чужорідні і вірус-інфіковані, як такі, яких треба негайно видалити, знищити, що власне і робить наша імунна система – вона знаходить бета-клітини і знищує їх. Утворюються нові бета-клітини і вона, імунна система, їх знов нищить, тому що вони, на її думку, вже вороги, в результаті ми повністю вичерпуємо кількість цих бета-клітин, їх стає надто мало, знижується рівень інсуліну і тоді ми маємо абсолютний дефіцит. Тепер нікому виробляти інсулін і організм гине в наслідок дефіциту цього гормону. Звісно, за цим всім є генетична схильність, тобто дитинка вже народжується із схильністю до діабету. Далі питання, чи захворіє вона в певному віці на певне захворювання. І як поставиться імунна система до цієї патології. То має бути збіг певних обставин, щоб воно виникло, але генетична детермінованість цього захворювання досить потужна, визначена. Слава Богу, що є замісна терапія цукрового діабету першого типу, яка була розроблена у двадцятому сторіччі. До початку двадцятого століття це було однозначно смертельне захворювання, без жодних шансів, протягом двох-трьох місяців після дебюту захворювання, дитинка гинула без жодних шансів на одужання. А у 1921 було знайдено гормон, який треба просто вводити в організм, винахід відзначено Нобелівською премією.

Цукровий діабет другого типу – це зовсім інше захворювання, при якому в організмі ті самі бета-клітини виробляють навіть більше інсуліну ніж потрібно. Це захворювання не дитячого віку, це захворювання людей старшого і похилого віку, там дебют відбувається після 40 років, як правило, тоді починаються перші симптоми того, що інсулін не має можливості реалізувати свій біологічний ефект, його клітини перестають сприймати наш організм, його багато, а ефекту від нього – мало. Чому така ситуація стається? За цим, знову-таки, ховається генетична схильність, але тут генетична схильність має великий шанс реалізуватися, або ні. Виникнення цукрового діабету другого типу залежить від нашого харчування. Від того, як харчується людина протягом оцих багатьох років свого життя. Фактори ризику інсулін-незалежного цукрового діабету пов’язані з харчуванням і дуже чітко визначені. Перед усім, це зловживання протягом життя рафінованими вуглеводами. Що це таке – це цукор, сахароза, глюкоза – те, що ми споживаємо у великій кількості не задумуючись, кидаючи одну, дві, три ложки в маленьке горнятко кави чи чаю, кока-коли, пепсі-коли, не треба це сприймати як антирекламу, адже і в українських водах, чаях ви знайдете цукор і сахарозу. Це – дисахарид, який дуже легко перетворюється на два моноцукра, які прекрасно і швидко всмоктуються, а коли цукор всмоктується, це сигнал для бета-клітин виділяти інсулін. В природних продуктах немає цукру. Проблема виникає тому, що наш організм еволюційно не підготовлений на споживання простих рафінованих цукрів. З ними просто не було можливості зустрітися, немає цукру в природі, його промислове виробництво налагоджено було наприкінці 18-19 століття. Лише з цього часу почали люди споживати цукор у безмежній кількості. Навколо нас неймовірна кількість дуже смачних речей – тістечок, тортів,цукерок, в яких важко собі відмовити, особливо якщо це дитинка, вона спробує солодке один раз, воно їй подобається і вона має це як джерело задоволення постійно. Цукор є тільки у раціоні людей, тварини його не вживають, бо де мавпа в лісі в дикому, в джунглях чи в савані могла б знайти цей цукор, це тістечко чи цю пляшку солодкої води. Де воно там є, його немає – є фрукти, є овочі, є зерна, але цукру немає в природі. Тому наш організм не готовий до його споживання, він не знає , що з ним робити і на введення великої концентрації цього цукру одразу реагують бета-клітини, виділяючи велику кількість молекул інсуліну. Інсулін спрямований на те, щоб швиденько цей цукор розпихати по клітинах, тому що, якщо цукор підвищується в крові це дуже погано, це загроза для існування організму.

бета-клітини займаються тим, щоб негайно врегулювати рівень глюкози, одразу викидають масу інсуліну, на перший же прийом якоїсь ранішньої кави, і далі це продовжується протягом усього дня: батончик, тістечко, тортик, знову ж таки, з солодким чаєм. Це продовжується протягом кожного дня, протягом десятків років. Ми експлуатуємо, примушуємо наш бета-інсулярний апарат постійно виробляти велику кількість інсуліну, він не лінується і виробляє, і виробляє його. Зрозумійте, що кожна молекула інсуліну збуджує певні рецептори на наших клітинах і тільки коли ці рецептори збуджуються, тоді є ефект, тоді глюкоза іде з крові в тканини, де вона використовується. Кожне збудження цих рецепторів – це виснаження цієї системи. А будь-який механізм має термін свого існування. Що завгодно візьміть, якщо я кожного дня буду носити тільки цю сорочку, то вона скоріше зноситься, але якщо носитиму її періодично, то у неї буде довший термін існування. Так само і з нашими рецепторами, чим більше і частіше ми їх активуємо, тим скоріше вони вийдуть з ладу, потрібно буде синтезувати нові рецептори, ми їх знову будемо збуджувати, ще, і ще, і ще. В результаті або цих рецепторів стає мало, або вони стають нечутливими до інсуліну. Інсулін немає можливості активізувати такі рецептори. Над цим треба по працювати, треба довго неправильно харчуватись. Неправильність полягає не тільки у простих цукрах, але й в тому, що ми в процесі рафінації цих цукрів (рафінація – це отримання чистої речовини) забираємо з продуктів клітковину, ми забираємо целюлозу, ми забираємо несмачні і некалорійні компоненти, такі, на перший погляд, непотрібні харчові волокна. Зараз багато говорять про елементи здорового харчування, наприклад, зерновий хліб з висівками, так ось це все ми з цих продуктів і забирали, це несмачне, неїстівне, нібито воно проходить транзитом через наш шлунково-кишковий тракт. Але в процесі еволюції ми налаштовані саме на цей потік не нутрієнтів, ми завжди споживали велику кількість оцих харчових волокон з фруктами, з овочами, з зерновими. Вони мають проходити через організм, ми на це налаштовані, і коли організм не отримує їх, голодує за харчовими волокнами, от тоді порушується все в нашому організмі. Тоді неправильно функціонує шлунково-кишковий тракт і бета-інсулярний апарат. Якщо ті самі цукри будуть в суміші з харчовими волокнами, це значно б уповільнило всмоктування цукру. Більше волокон – менше всмоктування. Повільніше воно всмоктується і немає такого перенавантаження інсулярного апарату і особливо рецепторного апарату наших клітин. Зловживання жирною їжею, тваринною їжею, тваринними білками і жирами також є фактором цього перенавантаження. Інсулін реагує на всі харчові елементи, завжди коли ми щось їмо – завжди виділяється інсулін. Чим більше там буде рафінованої їжі, тобто простих вуглеводів, тваринних білків і тваринних жирів і у той же час, чим менше там буде клітковини, тим активніше працюватиме наша підшлункова залоза, бета-клітини цієї залози будуть виробляти інсулін, і тим скоріше ми виведемо з ладу наш рецепторний апарат, нашу спроможність реагувати на інсулін. Саме цього і добивається кожна цивілізована людина. Ми всі в процесі відтворення, моделювання цукрового діабету. А далі питання – наскільки швидко він виникне. У когось внаслідок генетичної схильності він буде вже в 35-40 років, в когось в 45-50 років, в когось після 60, але в кожного буде, тому що ми всі разом хочемо отримувати від їжі насолоду. Навіть не просто харчуватись і забезпечити організм поживними речовинами, а ми хочемо найсмачніше, найприваблююче, те, що дуже активно збуджує наші смакові рецептори, і ось цей елемент це такий гачок, на який попадається кожна людина, щоб отримати щось позитивне. Найбільш простий спосіб отримати задоволення від життя – смачно поїсти. Смачно їсти – це наближатися до цукрового діабету. Таким чином, якщо на перший тип діабету хворіють ні в чому не повинні люди, то на другий тип діабету хворіють розбещені люди. Лев Толстой казав, що хворіють лише дурні та розпусники. Дурень – це той, хто не може знайти правильну інформацію, не може прочитати, не може дізнатися, як правильно харчуватися. Таку людину, яка просто цим не цікавиться можна вважати дурнем. Ну а розпусники ми всі, нас саме робить тими розпусниками наше соціальне оточення, наше харчування, наш бізнес, харчова промисловість, яка пропонує нам дуже смачненьке і ми цієї спокуси не можемо уникнути. І в результаті отримуємо цукровий діабет другого типу, який і становить найбільшу медико-соціальну проблему. Більше ніж 90 відсотків хворих на діабет – це хворі на діабет другого типу, тобто це – «розпусники».