Сашко Лірник про експансію російської культури

Насправді? ніякої експансії російської культури не існує. Щоб була експансія – треба щось ввозити сюди, що варте було, щоб воно могло придавити, причавити українську культуру. Тільки внесок монополізму російських власників, чи куплених російським капіталом власників – оця експансія оцього продукту, такого шару, бормотухи такої, яка називається культурою, псевдокультурою. Тут як кажуть, вибачте, використаю російську фразу – “нужно власть употребить”. В усьому світі існують квоти, якщо ти ввозиш іноземне. Зараз у нас війна іде, держава Україна мусить себе захищати, ви зрозумійте. Ми повинні не пускати, оцей продукт не пускати, не пускати оцю книжку, не пускати цю ідеологію, не пускати цю псевдокультуру і так далі. Вона заполонила все не за рахунок вищості культурної чи цікавішості – ні. Воно тупіше. Дивишся, порівнюєш, наприклад, це не цікаво, але воно є. В телевізорі є, у засобах масової інформації є. Жорстке квотування для початку, це перше. І в наслідок оцього квотування, якісь додаткові податки, як у Франції зроблено, направляти на розвиток української культури. Чому я, наприклад, не можу уже років вісім зняти свій мультфільм. Сценарій є, все є, є художники, все. Тому що нема фінансування. Бо це фінансування використовується на фінансування, оцього примітивного, плоского, російськомовного, не російського культурного, а російськомовного продукту. Оцієї жуйки, яка мізки нам заповнює. Саме таким чином. Жорстке адміністрування, використання коштів на підтримання свого. Свого є багато. Я постійний член журі на фестивалі «Срібна підкова» – я знаю, що є таланти. І співаки, і поети, і артисти, і музиканти, і гумористи. Розумієте, оцей тандем Штепсель і Тарапунька – він повинен зникнути. Нема у нас Тарапуньки, у нас українська культура, український гумор, українська пісня, українське кіно, українські мультфільми, яких просто не пускають, так званий “неформат”. Оцей менеджмент прибрати – це агенти іноземної держави, які працюють проти держави Україна. Просто вольовим рішенням, ми на війні, хлопчики й дівчатка. Треба так само діяти. Чому ми в окопах знаємо, що там ворог, ми воюємо, вбиваємо, а тут ми якось так – він ворог, а ми його потерпимо. Ворога треба знищувати та проганяти. Тільки так.