Сашко Лірник і Горький Лук про російську культурну експансію

Горький Лук, письменник, публіцист, і Сашко Лірник, письменник, про колоніальність української культури, про значення Майдану та про штучність російської мови.
Горький Лук: “Россию объединяет не культура, не православие, не скрепы, а только язык”
Cашко Лірник: “Ще років 5 тому за кордоном вважали, що Україна – це якийсь шматочок Росії”
Горький Лук: “Даже если со мной москаль говорит на русском, я его часто не понимаю”

Аудио-подкаст:

САШКО ЛІРНИК і ГОРЬКИЙ ЛУК
про російську культурну експансію

Горький Лук (далі ГЛ.). Давай поздороваемся.
Сашко Лірник (далі СЛ.). Це Славко.
ГЛ. Хай буде так.
СЛ. Відомий письменник. Геній сучасності, чесно кажу. Всі знають як Горький Лук, я його знаю як пана професора. Я – Сашко Лірник.
ГЛ. Всі його знають як Сашка Лірника.
СЛ. Так. Зараз настав такий дивний і, насправді, щасливий час. Якщо чесно, я цього часу чекав все життя. Якось з дитинства був вихований в українській культурі. Батько вчитель, мати вчителька. Завжди пригнічувала якась колоніальність України. Гарно сказано «на нашій не своїй землі». Як на мене, тема про українську та російську культуру, про експансію російської культури, про, я б навіть сказав, злодійство, крадіжку дуже цікава для всіх.
ГЛ. Про их развод.
СЛ. Про крадіжку інших культур, оцією такою, навіть не російською, а московською, імперською культурою. У них там Пушкін – їхній, Гоголь – їхній, Шевченко – все їхнє. Насправді для мене дуже дико, коли закордоном спілкуєшся з людьми: «Звідки?», «З Києва», «А, Росія». Яка Росія? Україна! Зараз уже знають Україну, а ще недавно, років п’ять–шість, вважали, що Україна – це шматочок Росії, якась недо Росія. Для мене це завжди було дуже боляче. Я постійно підкреслював, що я українець. Хоча я жив у Росії, років п’ятнадцять у Мурманську.
ГЛ. Что ты там делал?
СЛ. Ти розумієш, братику. Я – інженер кораблебудівник і так трапилося, ти це знаєш, що в Радянському Союзі українців посилали на Далекий Схід, Північ ще кудись, а сюди присилали росіян. Перемішували. Ще Суслов був апологетом створення такої нації – совєтський народ, в якому нема націй. А є одна мова – російська, і культура – совєтська. Просто все перемішене. І воно спрацювало, до речі. Тепер маємо цю гнійну виразку, оцю війну, Донбас. Це також один з наслідків перемішування культур.
ГЛ. Если я педагог, то хорошему не научу, – это точно. На счет попыток монополизировать все русское, славянское под себя. Ты же знаешь, Саша, что у них на самом деле этническая каша. Единственное, что их объединяет, хоть они и говорят о православии, скрепах, – только язык, больше ничего. В России существовали еще до революции имперские народы. Это великороссы, мы «малороссы», «белороссы», а обязательным требованием для любой карьеры было знание русского языка.
СЛ. Я сам з цим стикнувся, абсолютно чітко.
ГЛ. Поэтому вся каша, о которой я говорил, из чуди, суми, еми, удмуртов, мордвы, эрзи, а еще калмыков и бурятов. Если язык выдернуть оттуда, они просто рассыплются. Поэтому им язык нужен. Они взяли его попользоваться и не вернули.
СЛ. Ти знаєш, вони його дуже відверто примітизували. Там вони не вживаються складні, складно підрядні речення. Мова дуже проста, як у примітивних народів. Назви явищ, примітивні дієслова, складну думку виразити може лише висока освічена інтелігенція.
ГЛ. Моя, твоя говорит
СЛ. Був дуже цікавий випадок, який мене вразив. Я жив у Мурманську і в мене були сусіди навпроти, розмовляли, звичайно, російською мовою. Запросили мене на день народження. Багато гостей, випили. Андрюшка, старший син, бере гармошку й починає грати, вони починають співати, а я розумію, що ні одного слова не розумію. «А що це таке?» – питаю. Відповідають: «Це наше, ми – ерзя». Я все життя думав, що вони росіяни, а вони ерзя. Це як, на приклад, Римська імперія. В її центрі був дуже великий культурологічний поштовх. Але так виходило, що національності на кордонах Римської імперії брали від культури найпростіші речі і йшли, у культурологічному плані, донизу. В мене були знайомі у Мурманську – татари, не кримські, а …
ГЛ. Мурманские татары?
СЛ. Ти знаєш, у Мурманську я створив українське земляцтво і спеціально досліджував національний склад. Звичайно, більше росіян які включають все, на другому місті українці – сто п’ять тисяч українців було. Потім ідуть татари, причому татари – це казанські татари. Татарстан – оте звідти. В мене було дуже багато знайомих і мені страшенно подобаються їхні пісні. У мене сусідка була, і вона на свята завжди співала татарські пісні.
ГЛ. Смотри, что выходит. Наша русофобия в том, чтоб эти песни не кончились.
СЛ. У нас нема на це фобії. Є загальнолюдська, культурологічна, мабуть, не фобія, а нелюбов.
ГЛ. Ты понимаешь, какая штука выходит интересная. Когда мы говорим о том, что Россия действительно тюрьма народов, это делается в интересах народов, которые ее населяют.
СЛ. Секунду, як це робиться в інтересах народів?
ГЛ. Объясняю. Написал мне один мужик, обиженный очень, он говорит: «Я ваш блог читаю всегда и не понимаю, почему вы постоянно наезжаете на эрзян. Я сам эрзя, я живу в Лондоне, я писатель и пишу на родном языке, нас так мало осталось, а у вас постоянно…». Я отвечаю: «А чего вас мало осталось. Вас расстреливали? Холокост был что ли?»
СЛ. У них було. В середньовіччі були дуже великі війни. Ерзянські війни. Були битви, в яких приймали участь по сто п’ятдесят тисяч з кожної сторони. На ті часи – велетенська армія.
ГЛ. Куда же они делись?
СЛ. Їх просто винищили.
ГЛ. Нет. Они выписались оттуда. Они записали себя русскими и все. Я ему отвечаю, что если ваш народ совершает самоубийство, то кто ж вам врач?
СЛ. Почекай. Ти мене на гарну думку навів. От наш Майдан – це був захист українського народу від винищення. Я так для себе уявляю. Не було б Майдану, в перспективі українці б стали ерзянцями, малоросами, поступово, протягом другого, третього покоління. У Канаді вони себе називають канадолами – це канадці, які там мешкають, а ті що приїжджають – канадійці, а є ще баняки.
ГЛ. Это не румыны? Нет?
СЛ. Це як реднеки, тільки українці. Тобто друге, третє покоління вже стає англомовним, вливається у ту культуру. Українці асимілюються всюди. Вони досягають дуже великих постів, прем’єр міністр Канади – українець.
ГЛ. Ты знаком с ним?
СЛ. Я його бачив. Це неважливо
ГЛ. Книжечки йому підписав, ні?
СЛ. Я книжки передав у Канаду. Ні одну не купили. Питання про інше, що росіяни не асимілюють. Не асимілюються євреї, не асимілюються китайці, не асимілюються і росіяни. Євреї в наслідок того, що дуже закрита нація. Китайців дуже багато і їм не треба асимілюватися, Чайна-тауни є в кожній країні, а у росіян просто це дивовижне імперське ставлення до всіх. У них є свої магазини, свій Брайтон, свої райони й вони навіть не вчать мову. Приїжджають, не знаючи жодного англійського слова, і тут продовжують жити так само, як вони жили в якомусь Засранську, Урюпінську. Своєрідне гетто.
ГЛ. Я это прекрасно знаю. У меня бабка прожила до смерти в Нью-Йорке и умерла не зная английского. Нормально, понимаешь.
СЛ. Дивовижно. Я був у Фінляндії – я вчив фінську мову.
ГЛ. Ти англійську знаєш?
СЛ. Трошечки вчив. До речі фіни ментально близькі до українців.
ГЛ. Да ладно.
СЛ. Мене це вразило. Клянусь, що наше село, що фінське – дуже схожі. Мова різна, а схожі взаємостосунки, ставлення одне до одного, до зовнішнього світу… Я дуже люблю ментальність народів, мені здається жахливим, коли зникне відмінність між народами. Який сенс мені їхати в Китай і йти в той самий Макдональдс, який у мене тут також є. Кому цікава Україна без української мови, без української вишиванки, без української пісні. Навіть та сама Росія мені цікава. В мене друг мій, похресник, росіянин з Мурманську. Так от з ним ми їздили російські пісні вчити. Самі на два голоси співали. Але їх там небагато. Насправді, у росіян своєї власної культури не лишилося.
ГЛ. Мне вот часто пишут и говорят: «Отчего это вы не пишите на своей собачьей мове?»
СЛ. Я читаю твій блог. Треба читати розумних людей. Я не думав, що я в свої п’ятдесят з хвостиком років, буду заздрити літературному таланту. Я думав, що я гарний. Ось перед нами сидить людина, яка володіє словом і веде свій блог. Шукайте в інтернеті «Горький Лук». Це не реклама, але це примушення до вашого духовного зростання.
ГЛ. Есть люди, которые считают, что это не наш язык и говорить на нем нам нельзя, не положено, называют «соловьиную» «собачьей». Я даже не спорю с ними. Но меня возмущает, почему Путин, Лепс не знают своего родного языка.
СЛ. Імперія призводить до того що громадянин, наприклад, Римської імперії, який мав всі права і мав можливість, мав багато грошей, не платив податки, він регресує. Російська імперія йде цим шляхом вниз.
ГЛ. Крым чей?
СЛ. Крим український й татарський.
ГЛ. А русский язык чей?
СЛ. Ти знаєш, брате, я от скільки пожив і в Росії, і всюди мене завжди дивувало, що російська мова якась штучна. Розумієш, вона красива, багато написана, але коли треба почуття виразити, російських слів не вистачає.
ГЛ. Це тому, що робили штучну граматику.
СЛ. Мені з тобою цікаво спілкуватися, але від теми пішли далеко. Повернемося. Росіяни, навіть не росіяни, а москалі. Імперці москалі для мене – це люди, які не мають свого. Гарно Шевченко сказав «За край світу позирає чи не має ще каїни, щоб іще загарбати і з собою взяти у домовину». Воно не твоє, чого ти хапаєш? З собою не забереш. Зроби краще, щоб ми тягнулися до твоєї російської мови, до твоєї російської культури. Вони завжди беруть Пушкіним, беруть Фєтом і беруть Достоєвським.
ГЛ. Чеховым.
СЛ. Найцікавіші автори писали російською, але ментальність в них була не російська. Візьмемо того ж Гоголя. Найбільш цікаві речі написані з українським менталітетом. «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Страшна помста» – я читаю російською, але розумію, що це українська. Українська думка, українське відчуття, українські дії, а те, що він написав чисто російською – це такий смурняк. Оцей «Нос», «Шинель». Повіситися хочеться. В мене теж таке було. Я жив у Росії, але духовно я був в Україні. Настав час, і я приїхав сюди. Тепер я абсолютно щасливий. Треба вертатися туди, де твоя ментльність. От ти російськомовний, але українець. Ти думаєш як українець і дієш як українець. І коли перед тобою постане вибір між тим і тим, ти вибереш правильно.
ГЛ. Знаешь, если москаль со мной говорит на русском я его часто не понимаю.
СЛ. Все дуже примітивно, дуже спрощено…
ГЛ. Если даже не примитивно, я не понимаю, что он имеет в виду.
СЛ. Ти казав перед ефіром про кота, який свої яйця лиже. Це дуже схоже, до речі.
ГЛ. Это как, когда разговариваешь с кошкой, она на тебя смотрит, вроде, слушает, а потом вдруг внезапно начинает вылизывать у себя под хвостом. Ты понимаешь, что зря все это время говорил. Вот у меня тоже бывает такое ощущение. Говорим, допустим, на одном и том же языке, а в ответ мне: «Это наш русский язык». И это говорит мне киевлянин.
СЛ. Мені дуже прикро, коли якась мова, культура зникає. А в цій агломерації московській, зникає культура в принципі. В Україну їдуть воювати на танках буряти. В тебе все добре там у твоїй Бурятії? Є що поїсти, попити, чого ти сюди прешся? Російську культуру нести?
ГЛ. Спроси кого-то, что такое Фет на Донбассе. Нет. Там речь идет не о культуре.
СЛ. У Росії всі щасливі. У кожного свій терем, нафта з крана стікає, а замість солов’я там Кобзон співає. Оця примітивізація мови – є примітивізацією мислення.
ГЛ. Давай с языка начнем. Заходит в блок тысяча людей, и хоть бы кто знал язык своего малого народа. Никто. А кажуть, що я не знаю мови української.
СЛ. Прізвище там якесь Татарбулатов і він розказує, що він русіянин, або прізвище Шевченко, а він розказує, що також росіянин. Мене, до речі, вразила позиція священика Черкаської єпархії Московського патріархату, який звернувся до московських урядовців, він з Черкаської області. Як ви можете? Тут же ваші батьки, діди. Що ви проти України воюєте? Феномен яничар. Я жив у цьому середовищі. Найкращі патріоти це ті, які пожили за кордоном, наприклад, в російському, імперському оточенні. Коли я у Мурманську створив українське земляцтво, до нас ходило небагато людей. Але ходили ті люди, які до кінця стояли, відчули, що треба захищати те, що в цьому світі має цінність. Ця московська імперія створена для того, щоб знищити цих людей. Знищити відмінності між людьми. Збудувати такий мурашник, в якому є раби. Оце все їхнє керівництво. Їх не цікавить російська культура. Я впевнений, що вони ніколи в житті не читали літературу, яку вони так хвалять.
ГЛ. Я думаю, что в коротком пересказе оно читали.
СЛ. Певно, що хрестоматію. От я ціную культуру інших народів, мені дуже прикро було б, якби зникла російська, татарська культури. Весь світ він повинен бути багатогранним і красивим. А оця Московська імперія знищує цю багатогранність. Намагаєшся з ними спілкуватися, а вони говорять і мислять штампами. За межі штампів вийти неможливо. От для того їм і треба привласнювати чуже, бо ті люди, які мислять штампами, не можуть творити.
ГЛ. Знаешь, я бы еще согласился, если бы была какая-то гибридная, смешанная русская культура. Как они называют, русская и финно-угорская. Пусть будут кокошники, пусть будут сапоги гармошкой, кафтан на выпуск, матрешки. Но дело в том, что по национальности они являются советскими людьми. Советские национальные костюмы, серые штаны, серый пиджак, шляпа.
СЛ. Белый верх, черный низ.
ГЛ. Да. Вот это и есть национальная культура.
СЛ. Це не культура – це ерзац. Дуже гарне слово ерзац. Як ерзац мило, ерзац кава. Називається так, але в середині нічого немає. За тією культурою нічого не стоїть. Починаєш говорити про те, про що неможна говорити. Він нічого не знає. Береш будь-якого москвича і просиш заспівати пісню. Він знає: «Ой мороз, мороз», «Ой да не вечер, да не вечер» і «Любе». Все.
ГЛ. Ну нет, а Стас Михайлов?
СЛ. Хто це?
ГЛ. Такой пласт культуры мимо тебя прошел.
СЛ. Яка це культура? Це примітивний блатняк. Блатняк також може бути високохудожнім, але зараз його немає.
ГЛ. Ты что Тимати не слушаешь? Лепса не знаешь?
СЛ. Ні. Я знаю «Цыпленок жареный» максимум.
ГЛ. Ты страшный человек, ты знаешь про панфиловцев, а не знаешь про Стаса Михайлова. Отстал ты от жизни, я тебе скажу, Саша.
СЛ. Культуру бидла вивчати не хочеться. Я хочу вивчати те, що цікаве. Те що не примітивне.
ГЛ. Я хотел тебя спросить. Вот мы расходимся с Россией в плане политическом. Какую-то часть русскоязычной культуры мы заберем с собою. Вот, что с ней будет, как ты думаешь?
СЛ. Я завжди дуже толерантний, але зараз час війни і я стаю різким. Я багато пожив, в мене немає часу на розшаркування, еківоки, гарні слова. Ти – ворог, мені твого не треба. Все. У мене була вчора в інтернеті дискусію з відомою радіо-ведучою. Ми з нею завелися про те, що в Україні має бути україномовний інформаційний простір. При всьому тому, що ти маєш право висловлювати свої думки. Ми ж з тобою не маємо проблем, ти – російськомовний, я – україномовний, але загальний вектор, загальна тенденція має бути в цю сторону. І коли в нашу дискусію вліз відомий україномовний шоумен і обізвав мене.
ГЛ. Як обізвав?
СЛ. Я не хочу зараз про це. Я за тенденцію хочу сказати, що культура наша, навіть російськомовна, але наша, має бути частиною нашої культури. Мені дуже подобаються в цьому плані євреї. Вони живуть в різних країнах і одночасно є частиною своєї культури. Як Шолом-Алейхем, не можна сказати, що він чисто єврейський письменник, бо він частина і української, і російської культури. Або Пастернак. Ти знаєш, переклад «Фауста» Пастернака найкраще, що може бути. Розумієш, я повинен йти в верх, а не в низ. Їхня суміш говна, вибач мені, Стас Михайлов і вся решта, – це все колись минеться. Вперед іде те, що вічне, хороша музика. Коли Бог створював людину, він дав душу Адаму, вклавши частину своєї душі. Людей стало набагато більше, а та сама частинка душі, частинка Бога, вона розділилася. Зараз ми прийшли до того, що в когось ця частинка є, а в когось її нема.
ГЛ. Мы с тобой съехали чуть-чуть в такую метафизику. Просто я думаю, что идеальный мир, который будет построен в Украине, в ньому не буде мовного питання. Не буде, тому що українською мовою розмовляти приємно, можна спілкуватися. Може це буде не технічна така мова, але солодко казати.
СЛ. Дуже гарні технічні українські терміни, надзвичайно приємні. Дивись, скажи мені російською мовою олія, смак, мастило, наприклад.
ГЛ. Масло.
СЛ. І все. Розумієш, українська мова багатша за російську на двісті тисяч слів. Це наша мова, вона має зберегтися, вона має піти в майбутнє. Вона має оновлюватися, осучаснюватися. Але для цього треба використовувати культурні надбання українців. Ми ж не можемо сказати, що «альфонс» – це іноземне слово, але ми знаємо, що це так. Терміни сучасні мають бути, але мова – живий організм. Вона ж не була такою створена сімсот років тому, вона змінювалась. Архаїчна мова, архаїчне мовлення, архаїчна побудова. Але мова розвивається за рахунок культури. Не було б Котляревського і не було б української мови. Не було б сучасних письменників, не було б сучасних термінів, а вони мають бути. І всі ці наші культурні надбання, які собі привласнює Росія, їм не потрібні. Це як золоті медалі, які ти кудись чіпляєш і забуваєш про них.
ГЛ. Сашко, я поумнел, серьезно. Спасибо, что мы сюда пришли и перетерли. Пойдем покурим.
СЛ. Люльку.