Паралелі з Олександром Михельсоном (24.02.2016)

Доброго часу доби. З вами я, Олександр Михельсон і програма «Паралелі» на IDEALIST.media. Сьогодні хотілося б поговорити про роль тих особистостей, котрі приходять до влади внаслідок подвигу безіменних сотень, тисяч або мільйонів людей. Найголовніша історична дата на сьогодні – це, безумовно, трагедія і подвиг Майдану, те, що ще свіже в нашій пам’яті, але навряд чи це можна назвати історією. Історичну оцінку того, що відбувалося два роки тому, дадуть наші нащадки або зовсім дальні покоління.

Між іншим, саме на цьому тижні, у 1954 році, народився екс президент України Віктор Ющенко, який став президентом завдяки попередньому Майдану. І багато хто сьогодні вважає, що якби президент був іншим, то, можливо, потреби в наступному Майдані, не було. Чи це так? Велике питання і воно саме стосується того, про що ми говоримо, ролі особистості в історії.

Почнемо дещо з далеку, а саме з 1386 року. 630 років тому князь литовський Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою. Він мав це зробити згідно з угодою підписаною ще роком раніше, але сама подія відбулася на цьому тижні 630 років тому і мала величезні наслідки, як для Польщі та Литви так, зокрема, для українських земель. Так звана Кревська унія, підписана у польському місті Крев, передбачала, що взамін одруження з польською королевою князь Ягайло стане католиком. Запроваджуватиме католицтво серед язичників у Литві і боронитиме польсько-литовське королівство від Тевтонського ордену, який тоді був величезною загрозою для цих земель. Так і сталося, князь Ягайло під іменем Владислава другого виявився дуже вправним воїном і непоганим політиком. Він захистив Польщу та Литву від Тевтонського ордену у знаменитій битві під Грюнвальдом у 1410 році – тевтонці були повністю розгромлені. Він успішно запроваджував католицизм – це було зроблено досить простим методом. Литовським, а також «руським», українським і білоруським магнатам надавалися ті ж права та вольності, що й шляхті, але за однієї умови. За умови повернення до католицизму. Уже наступного року після одруження з королевою Ядвігою Ягайло забрав в угорців Галичину, яка тоді була під угорцями в наслідок чвар галицьких князів, чиї династії потім вимерли, а угорці, яких вони запросили туди допомагати в боротьбі одне з одним, так і залишилися. Завдяки Ягайлові Галичина стала польською, завдяки йому було об’єднано Литву і Польщу. Але тут ми повертаємося до ролі особистості в історії, ті привілеї, ті права шляхти, які він поширив на все об’єднане королівство, призвели до кінця Польщі. Звичайно, це сталося через багато століть після смерті Ягайло, але саме класичне польське «не позволям», клич, який польський магнат міг гукнути в Сеймі з приводу будь-якої законодавчої ініціативи влади, саме це призвело до знищення Польщі, до її поділу між Австрією, Пруссією та Росією. Якраз кілька тижнів тому була річниця Мовчазного сейму, коли вже через 400 років після одруження Ягайло з Ядвігою російська цариця Катерина друга організувала сейм, на якому польські магнати, більшість з яких були просто підкуплені, а декого залякано, мовчки проголосували за входження значної частини Польщі до складу Російської імперії. Та коли Ягайло ставав польським королем і надавав права не польським магнатам, він не міг передбачити такого наслідку своїх дій. Це показує, що в історичному вимірі роль особистості може не тільки применшуватися або перебільшуватися, вона може бути зовсім непередбачуваною.

Рівно 500 років тому, у 1516 році, у короля ГенріхаVIII і його дружину Катерини Арагонської народилася донька, яку нарекли Марією. Дитинство у дівчинки було тяжке, двір постійно переїжджав, оскільки саме тоді Англією мандрувала чергова пошесть. Зараз не зовсім відомо, який саме вірус викликав ці пошесті, але на той час це все називалося чумою. Словом, дівчинка ледь не вмерла, але все ж зросла, хоча краще жити їй від того не стало. Тато, а король ГенріхVIII, був людиною авторитарною не лише в правлінні, а й в сім’ї. Він заручав її то з французьким дофіном, то за германським імператором, потім розривав ці династичні угоди про шлюб, а дівчинку виховували кепсько, зокрема, не готували до управління країною. Хоча, врешті-решт, король визнав її спадкоємицею і нарік принцесою Уельською. Пізніше ГенріхVIII розлучився з Катериною Арагонською і, оскільки Папа Римський цього не схвалював, Генріх відрікся від римської церкви та проголосив англіканську церкву, а себе призначив головою. Внаслідок цієї історії Марію позбавили права на престол. Через те, що її батько розлучився з матір’ю вона вже не могла бути спадкоємицею. Що ж, Марічка виросла у ревному католицизмі, хоча і приховувала його, поки був живий батько. Вона все ж розраховувала якось дістатися до трону, коли за заповітом ГенріхаVIII королем став юний хворобливий принц Едуард. Едуард почав правити у дев’ять років і вже через п’ять помер від сухот, точніше від туберкульозу. Але перед тим він зробив спадкоємицею дівчину з жіночої гілки династії Тюдорів, дочку графа Саффолка Джейн. Їй було шістнадцять років і на троні вона пробула всього лише дев’ять днів. Після чого на престолі опинилася наша Марія.

Як ревна католичка Марія почала масові репресії проти протестантів, або англіканців, за що увійшла в історію під прізвиськом Кривава. Насправді це прізвисько було не дуже заслужене. Згідно з історичними хроніками страчено було не більше трьохсот осіб, проте, особливий гнів сучасників викликали, по-перше, страти священиків і, по-друге, страта юної Джейн та її чоловіка, батька і свекра. Це вважалося, навіть у ті часи, не гарним кроком. Марія царювала більше п’яти років і у віці сорока двох померла від чергової чуми. Така чорна іронія долі. Але для нас важливо те, що її спадкоємиця знаменита королева Єлизавета перша, повернула всі права протестантам і відтоді Англія лишається протестантською країною.

Третя історія зовсім близька до наших часів. Вона стосується Сполучених Штатів Америки, де зараз відбуваються президентські перегони. Саме на цьому тижні, у розпал цих перегонів, американці святкували день народження Джорджа Вашингтона, який народився у 1732 році. Але нас цікавить інша річ, 155 років тому, у 1861 році, прийняв інавгурацію Джефферсон Девіс, перший і осатаній президент конфедерації, або південних заколотників. Власне, ми знаємо, що у 1861 розпочалася Громадянська війна між Півднем і Північчю Сполучених Штатів. Джефферсон Девіс був військовим і брав участь у війні з Мексикою, мав добрий бойовий досвід. Саме завдяки цьому, до речі, південці досить довго перемагали північан, оскільки мали бойовий досвід і високий бойовий дух. Тоді як на півночі цього не було і близько. Проте, Девіс, який в часи єдності Сполучених Штатів встиг попрацювати навіть міністром оборони США, виявився досить кепським військовим. Зокрема, як головнокомандувач він виявився ніяким стратегом і постійно влазив у тактичні питання. Проте, чи могли південці виграти, якби їхній головнокомандувач і президент був просто геніальним стратегом і тактиком? Як відомо, на півдні не було промисловості й населення там набагато менше ніж у північних штатах. Зрештою, південь просто задушили технікою та кількістю. Як тільки на півночі збудували достатньо броненосців, щоб заблокувати торгівлю тютюном і бавовною, яку південні штати вели з європейських країн, південь був приречений.

Повертаючись до ролі особистості в історії ми бачимо, що навіть найкращі особистості бувають в умовах, коли вони мало чого можуть досягти. А якщо й умови кепські, й особистість не найкраща, то тут взагалі без шансів.

Треба сказати, що Джефферсон Девіс, після поразки південних штатів був ув’язнений. Його тримали під вартою два роки, але так і не засудили, випустивши на свободу. Як на мене, це дуже по українські, якщо ми подивимося на наші сучасні події. Хоча Деівс, як і багато інших південців, був назавжди позбавлений права займати державні посади і, врешті-решт, став публічно підтримувати вашингтонський уряд. Чого не можна сказати про багатьох українських опозиційних політиків, які побували під вартою, але так і не виправилися.

З вами була програма «Паралелі» на IDEALIST.media і я – Олександр Михельсон. Кажуть, історія вчить, що нічого не вчить, але пам’ятаймо, що вона жорстоко карає за невивчені уроки.