Ольга Дробишева: “Діти не розуміють, що таке смерть”

Взагалі проблема з безпекою дорожнього руху в кожній деталі. Вона і серед пішоходів, і серед водіїв, вона і інфраструктурна, вона і законодавча, вона системна, вона і освітня. З якого боку не підійти, всюди в нас в цьому розрізі є проблеми. Саме тому ми організували національну програму протидії дорожньо-транспортного травматизму у дітей та молоді, яка має назву Traffic Challenge. Сутність цієї програми витікає з назви, ми хочемо протидіяти смерті та травматизму дітей та молоді на дорогах, тому що це найбільша проблема, що забирає сьогодні життя та здоров’я нашого молодого платоспроможного, працеспроможного населення в Україні. Ситуація в цій площині значно, в рази гірша, ніж в цивілізованих країнах. Для прикладу можу навести, що у країнах, де вже давно займаються цією проблематикою, де успішно борються з проблемою дорожньо-транспортного травматизму, де проводиться достатня кількість навчальних заходів та є добре сформульоване і законодавче підґрунтя, і організована його реалізація, наприклад, країни Північної Європи, Норвегія, Швеція, Данія, в них смертність всього за рік, в усіх вікових категоріях, шість людей на рік. В нашій країні щодня гине десять чоловік, щодня. Це в середньому близько чотирьох тисяч людей на рік. Для порівняння, щоб зрозуміти, якщо хтось не уявляє, що це за масштабність, то це мінус одне село, або мінус один завод, людей, що можуть щось робити, продуктивних, молодих, бо здебільшого за кермом їздять не пенсіонери, а також молодь. У нас близько однієї дитини гине на добу. Одна дитина на добу – це дуже кричуща кількість, і з огляду на все це, ми вирішили організувати такий недержавний соціальний, громадський проект, куди залучати всіх зацікавлених. В тому числі, державні органи влади, в тому числі, і громадськість, в тому числі, і бізнес.

В нас вийшло. Першим нашим кроком, ми випустили дитячу книжку з правил дорожнього руху, яка має назву «1000 та один поворот», і ця книжка була випущена накладом найбільшим за всю історію України, накладом 82,5 тисячі екземплярів, який не є державним замовленням, і який абсолютно безкоштовно розповсюджується по території України. Ми у співпраці з нашими поліціянтами під час уроків в школах даруємо цю книжку дітям, тому що на сьогодні в Україні немає доброї масової літератури, яка б навчала дітей правил дорожнього руху. А насправді, діти стають учасниками дорожнього руху з народження. Їх забирають з пологового будинку, і вони вже їдуть в машині, вони вже пасажири. Десь у п’ять-шість років діти гуляють без батьків, вони учасники дорожнього руху, які мають самі приймати якесь рішення, і ніхто їх систематично не вчить тому, як своє життя зберегти. І батьків у нас не вчать тому, як треба зберегти своє життя. Саме тому наприкінці цього місяця, 29 серпня, ми робимо презентацію Національної програми, навчальної для майбутніх батьків та молодих батьків, яка має назву «Відповідальні батьки», і яка має навчити майбутніх або молодих батьків тому, як їм убезпечити своїх дітей на дорозі. Якщо вони пасажири, якщо вони пішоходи, розуміти, яка психологія дитини в контексті безпеки дорожнього руху. Наприклад, є такий факт, що у нас страшилки є, дітей лякають: «Ти можеш загинути». Діти не розуміють, що таке смерть, не розуміють, бо вони з цим не стикалися. Маленьких дітей треба навчати на рівні рефлексів. Поведінка їх повинна бути не свідома, а рефлекторна, тому що дуже маленькі діти, які гуляють з м’ячами, з планшетами на вулицях, з телефонами йдуть по вулиці, вони діють рефлективно. Вони бачать своїх друзів, вони біжать і не думають про те, що вони знають 50 правил, яким їх навчила дуже свідома якась мама. Це дуже рідкий випадок, якщо така мама є, яка навчає, але це не спрацює. Наприклад, якщо ми кажемо про більш старших дітей, то там вже інші критерії, підходи до навчання. Треба розуміти в кожному віковому проміжку, що буде робити дитина, як вона це буде робити, який багаж знань та моделі поведінки вона має отримати найкраще, якщо вона отримає його від батьків, а загалом, державна функція складається в тому, щоб захищати наше життя, щоб ми були щасливі, здорові, приносили користь державі, суспільству. Тому таке навчання має бути запроваджено на державному рівні. В цих цивілізованих країнах, про які я згадувала, ці навчальні програми починаються з садочків, і вони є масовими, загальнообов’язковими по всій країні. Ми до цього прагнемо. Окрім цього, ця тренінгова програма має бути національною і впроваджена по всій Україні. Вона має змінити поведінку не тільки дітей, яких батьки навчать, а й самих батьків. Всі наші розумні проекти ми беремо з успішного досвіду, який був на заході або в країнах, де успішно борються з проблематикою дорожньо-транспортного травматизму. За міжнародним досвідом відомо, що доросла людина найбільш схильна до впровадження питань з безпеки життєдіяльності дитини, в той період, коли вона готується бути батьком або матір’ю, або коли дитина ще дуже маленька. А найбільше дослухається з цих питань вона до медичного персоналу, найбільше довіряє та впроваджує ці знання в реальне життя і передає ці знання іншим. Саме тому ми хочемо співпрацювати в цьому напрямку з державними медичними закладами України. Для того, щоб на курсах при підготовці до пологів майбутнім мамам розповідали всі ці основи. Друге – це педіатрична система, для того, щоб під час «Тижнів безпеки дорожнього руху» медичні заклади, а вони мають проводити якусь активність в сфері безпеки дорожнього руху, ми їм даємо інструмент, будь ласка, впроваджуйте, щоб вони проводили ці навчання у своїх закладах, зі своїми пацієнтами, з дітьми. Це дуже важливий фактор для того, щоб зберегти здоров’я і життя. Це безпосередньо стосується напряму медицини, бо медицина має опікуватися безпекою життя і здоров’ям. В світі цю проблематику очолює Всесвітня організація охорони здоров’я, і саме вона збирає статистику, планує, видає міжнародні документи стосовно того, як в цій площині безпеки дорожнього руху мають в подальшому розвиватися країни, що треба робити і так ділі і тому подібне. Саме тому ми сподіваємося, що Міністерство охорони здоров’я України активно підтримає цю нашу ініціативу, бо ми, на мою думку, допомагаємо їм в тому, що вони і так мають робити.

Окрім цього, наш проект Traffic Challenge зараз проводить національне дослідження оцінки вартості життя. Це дуже цікава тема – оцінка вартості життя та сукупність збитків в країні від дорожньо-транспортного травматизму. У чому цікавість теми? Скільки коштує ваше життя, як ви гадаєте? Ніхто в нашій країні не знає. Кого не спитаєш, є люди, які кажуть: «Багато, моє життя неоціненне», є інші, котрі кажуть: «В нашій країні життя нічого не варте». А насправді, ніхто не знає. Саме тому, ми дивимося американські фільми, серіали про судові процеси, де люди виграють значні суми, а в нашій країні ніхто нічого не виграє ніколи. Бо нема на що спертися, немає прецеденту, немає на сьогодні в нашій країні прорахованої вартості життя. В усіх країнах, зайдіть у всесвітню мережу інтернет, ви побачите ці цифри. В Україні немає. А якщо люди не знають власної цінності, як вони можуть чогось вимагати від держави, як вони можуть вимагати кращого життя, кращого сервісу, якщо вони себе не цінують. Якщо ти не цінуєш себе, то ніхто тебе цінувати не буде. І ніхто тобі не дасть більше, ніж ти сам собі вирішив, що ти того вартий, це відомий психологічний принцип. Саме тому ми це дослідження проводимо і будемо офіційно його висвітлювати на прес-конференції, яка відбудеться у вересні, ці дані будуть публічні, доступні будь-кому, хто забажає для використання. Вони також будуть завірені компанією з п’ятірки найбільших світових аудиторів, компанія «Бидио» – це не реклама, це більше, як авторитетність нашого дослідження і те, що наше дослідження можуть використовувати наші закордонні інвестори, партнери, бо в Україну, в цю сферу дуже зацікавлені заходити різні міжнародні компанії, інвестори і програми. Але в Україні немає статистики, немає цифр, від яких відштовхуватись, і для них це незрозуміло, вони не так звикли працювати. Вони звикли розуміти, скільки треба грошей, на що ми даємо ці гроші, як їх використати і чи є з цього ефективність. Всі ці питання чисельно вимірювальні, а якщо в нас немає від чого відштовхуватися, то як нам можна давати гроші і куди вони підуть. Саме тому це наріжний камінь в сфері безпеки дорожнього руху, який також ми закладаємо, сподіваємось, з цього почнуться великі зміни в майбутньому.