Олена Івануна про вирішення кризових ситуацій у школі

У всіх підлітків проблеми з самооцінкою і школа, звичайно, сприяє цьому. Цьому сприяє те, що щодня дитину оцінюють, на кожному уроці перевіряють домашнє завдання, присутня постійна атмосфера іспиту. Переважна більшість вчителів також тримається зверхньо з дітьми.

Однією з найбільш важливих помилок є, наприклад, те, коли учням пропонують оцінювати учнів – давайте проголосуємо, хто найкраще розповів вірш або яку оцінку ми зараз поставимо. Можливо, вчитель сподівається створити таким чином враження більшої справедливості, натякаючи, що це не він, а усі так сказали. Але це неправильно покладати на дітей таку відповідальність об’єктивного оцінювання, адже це завжди оцінювання популярності дитини. Свого друга я оцінюю вище, того, хто мені більше подобається, інших – нижче. Це додаткове оцінювання популярності, і для дітей в цьому віці дуже важливо наскільки вони популярні. Можливо, це був шанс для дитини проявити себе. Може бути, дитина не найпопулярніша серед однолітків, але вона добре декламує вірші, тут було б краще, щоб це оцінював саме вчитель.

Ситуація тривалого цькування дуже складна, але її можливо вирішувати. Батькам потрібно не соромитися говорити про це з вчителями, адже це їхня робота. Цю проблему не варто ховати, начебто її немає, говорити про це з учителями, якщо в школі є психолог – це має бути спільна праця.

Важливо, щоб дитина розуміла, що це не пов’язано з нею, тому що це певний нещасний випадок, який може трапитись з кожним. Дитину дражнять, що у неї руде волосся, довгий ніс, будь-що, але насправді причина не в цьому. Коли недостатньо сформовані стосунки в колективі, коли діти не знають, як їм спілкуватися інакше, це такий спосіб відчути, що вони роблять щось разом, борються з ворогом. Зазвичай, дитину цькують випадково. Важливо, щоб дитина не думала, що вона погана і тому з нею це відбувається. Інколи трапляється, що її починають заспокоювати батьки, кажучи: «Ти знаєш, це тому, що ти такий розумний, що ти інший, в мене також це було в дитинстві, таке часто трапляється з талановитими та розумними дітьми». Це трішки заспокоює, але за дитиною закріплюється роль жертви. Важливо говорити про те, ще це своєрідна хвороба колективу, яку потрібно виправити саме в межах колективу і налаштувати цю дитину на те, що на цькування потрібно дати відповідну відсіч, виправити ситуацію. Не треба загострювати увагу на тому, наскільки погано цій дитині, як вона страждає.

Більш дієвим буде говорити наскільки це негативно, наводити інші приклади. Показати цю ситуацію збоку, звертаючись до кожного. Що в колективі є таке явище і потрібно з ним боротися, дати шанс кожному зайняти позицію, підштовхнути дитину до індивідуальної позиції, щоб вона сама вирішувала для себе, наскільки була задіяна у цькуванні і у неї був шан з цього вийти.

Існує поширена порада про те, що неможна критикувати вчителя. Якщо ви обговорюєте вчителя між собою вдома, дитина не повинна цього чути, бо це знижує її авторитет. Я погоджуюся з цим, але це не варто сприймати, як абсолютну аксіому. Бувають різні випадки. Наприклад, прямий конфлікт, образа дитини. Вона має відчувати, що батьки завжди на її боці, що існує зовнішній світ, в якому хтось може бути неправий, де її здатні образити, але є і тил, її батьки, які завжди її підтримують. Найголовнішим має бути ось це відчуття, що батьки завжди за мене. Це справді важливо, тому що самооцінка, формується з оцінки батьків. Те, що думають про дитину батьки, потім залишається з нею, як її думка про саму себе.