Олексій Ананов про проблеми висвітлення питань культури в ЗМІ

Чимало гостей студії Idealist.media відзначають, що в останні два роки Україна переживає сплеск суспільного інтересу до культури. Втім, у медіа матеріали про культурні події і явища, про питання мистецтва все ще губляться у вирі політичних сенсацій.
Про журналістський термін “культурка”, про відсутність культурного контексту, про зв’язок культури з креативною економікою і дифузність сучасного світу в нашій студії розповів культурний оглядач Олексій Ананов.

Аудио-подкаст:

Олексій Ананов
про проблеми висвітлення питань культури в ЗМІ

Тривалий час за проблеми культури ЗМІ видавали «жовтуху» якусь, зіркові штуки. В основному вони могли бути пов’язані з іменами співаків, якихось телезірок, особливо коли з’явилися перші сезони талант-шоу або реаліті-шоу, і коли надуті бульбашки, за якими не стояло ні життєвого досвіду, ні школи, ні змісту, часто і таланту справжнього не стояло, але до них була привернута увага. Це видавалося за культуру. Але насправді це не так.
Ситуація змінювалась тривалий час. Колись «1+1» зробили свій вагомий внесок, просто в силу того, що біля витоків цього каналу стояла велика когорта людей, пов’язаних, в першу чергу, з документальним кіно, а тому вдумливих, серйозних. Недарма протягом всіх років незалежності саме ті люди залишаються головними зірками чи найбільш авторитетними телеобличчями. Вони звернули увагу, що про питання культури в ЗМІ треба говорити серйозно. І ваш покірний слуга на радіо FM протягом десяти років це намагався висвітлювати. Але зараз новий виток проблемного ставлення до цього, як не дивно, він пов’язаний із революцією і війною.
З одного боку, події 2013 – 2014 року – революція акумулювала і викинула величезну кількість суспільної енергії. Проте, ті люди, які стежать за культурними процесами, стверджують, що Революція Гідності стала менш плідною в прикладному мистецькому плані, ніж події 2004 рік. Що напрямку створення чогось нового, в зв’язку з Майданом, не з’явилось. 2004 рік хоча б народив революційний експериментальний простір, група «РЕП» і досі залишається, мабуть, із молодого покоління українських художників найпомітнішою, навіть найзірковішою в міжнародному контексті і так далі. Тоді і кінематографісти прокинулися. Зараз, можливо, кіно оживало, але потім війна, на жаль, так поставила проблему, що певний час про щось інше, крім як про АТО, говорити було дивно, неправильно, не зрозуміло, для чого. Не можна вже два з половиною роки говорити тільки про війну, це неправильно для суспільства. Життя значно багатоманітніше, і культурні процеси багатоманітніші. На жаль, так сталося, що протягом півтора – двох років багато хороших, яскравих, вартих уваги подій мистецького і культурного життя ніби залишалися осторонь уваги ЗМІ, тому що в новинах освітлювали тільки зведення з фронту або інформацію про подолання корупції. Це дуже злий жарт із суспільством. Далі я буду цитувати значною мірою Юрія Макарова, який в одному своєму блозі дуже гарно узагальнив цю позицію, але я хотів би її в бік політики ще більше розвинути. Позиція полягає в тому, що в Україні, на жаль, редактори та продюсери вважають, що культурна проблематика не приверне уваги дуже широкої аудиторії. Ця позиція наче витіснила культурні події, і у нас не існує культурного контексту. І по суті справи, Україна дуже сильно обкрадена. Макаров стверджує,що у нас є центри, «Мистецький Арсенал», наприклад. Туди приходять тисячі, десятки, а може сотні тисяч людей, але це кияни і ті, хто спеціально приїхав, і це прошарок людей, які і так задіяні в культурі, в її виробництві, в її створенні. Але переважна більшість українців позбавлена такої можливості. Ми можемо говорити для цілої країни, що нас повинно об’єднувати.. Бо світ розвивається дуже швидко, і світова економіка набуває дедалі більшого, виразного, інтелектуального акценту. Креативна економіка в Україні як явище в принципі не існує, але це нам намагаються втлумачити. Водночас, економіки країн світу, Європи на це орієнтовані,таких як Великобританія, Естонія – невелика країна, яка ставлячи акцент на інтелектуальні і творчі роботи, набуває значення,зводить інвестиції і так далі.
. Я не кажу, що ЗМІ прямо виконують замовлення, я далекий від думки про «всесвітню змову» і про те, що хтось хоче когось звести до ситуації плебсу, щоб було легше керувати якимсь обраним родинам. Я не думаю, що все аж так погано, і що світ аж настільки керований. Але ніби закони, на які ми орієнтуємося, зокрема орієнтуються керівники ЗМІ, вони фактично нас ведуть туди. В Україні я, на жаль, майже нікого не можу назвати, хто би в повній мірі відповідально і відчутно для суспільства міг би виконувати професійні завдання.
Є думка, що у нас не може бути світових зірок нині, таких, як Мадонна, Майкл Джексон, Queen, тому що тоді каналів поширення інформації було мало, і кого назвав журнал Billboard зіркою номер один, той і був зіркою номер один, і той збирав стотисячні стадіони. Сьогодні такого бути фактично не може, може бути мега популярність YouTube, але вона триває кілька днів, сезон і, врешті- решт, феномени злету і розчинення для нашої аудиторії, принаймні, Джастіна Бібера чи Леді Гаги доводять це ствердження.. Ця ситуація, з одного боку, погана для держави, з другого боку, гарна для окремої людини, орієнтованої на демократичний підхід до життя. Треба бути просто активними і для себе самих прийняти рішення, що я власними ногами піду, я власними очима побачу і потім вирішу, чи це мені подобається чи ні. А можливо, якщо ви візьмете на себе трошки більше відповідальності, то ще не тільки селфі свої випускати в соціальні мережі, а і трішечки більше сказати, можливо, навіть з власною оцінкою про те, що ви побачили. Ще один цікавий аспект блогу Макарова, що середовища не існує не тільки для глядачів, не тільки для аудитоії, середовища не існує і для творців. Вони мають менше шансів перетинатися, створювати загальний контекст, спільний, важливий для людей, який би живився від людей не просто енергією, а думками, темами і таке інше, коли не існує цього спільного поля.
Окремі люди це поле можуть створювати. У нас є феномени дуже успішних речей, мистецьких подій, які існують майже альтернативно до такої уваги преси – найкраща вистава останнього сезону – «Сталкери». Спільний проект театру «Золоті ворота» і Молодого театру, який поставив Стас Жирков за п’єсою Павла Ар’є «На початку та наприкінці часів». В травні має бути прем’єра у Дніпропетровську, і це буде шостий український театр, який її поставив, але крім того, вона ще зараз в травні виходить на сцені в Магдебургу у Німеччині.А найперше, до всіх українських театрів, її постановка була здійснена у Москві у театрі Романа Віктюка. Тобто не тільки п’єса, але і ця вистава стала явищем. Коли вистава протягом року має абсолютні аншлаги і не можна купити квитків за місяць, коли дуже багато політиків, бізнесменів, всіх інтелектуалів переглянули її, коли вона стала етапним моментом і поки що найважливішою роллю Ірми Вітковської, я не кажу вже про майстерність зовсім молодого, але дуже успішного актора Стаса Жиркова. При цьому не було докладних рецензій, не було такої помпи, це не комерційний проект, не було вуличної реклами, не було якихось спеціальних великих прес-конференцій і так далі. Щось відбувалося, але досить помірковано. Але після кожної вистави, коли захоплені глядачі ділилися схвальними відгуками в коментарях на сайті театру або у Facebook, це створює поле уваги. Так це працює, це і раджу робити, раджу йти дивитися, переживати і потім цим пережитим ділитися. Більше маємо, більше допомагаємо дітям своїм,залишаючи їм культурне і духовне надбання.