Олександр Михельсон про історичні паралелі

Олександр Михельсон, журналіст, політичний оглядач порталу censor.net.ua, про те, як для важливо знати і розуміти історію, про паралелі між українською сучасністю і українською визвольною боротьбою 1917-1920 рр., та про фальсифікацію історії у сучасній російсько-українській війні.
«Соціальний популізм — велика проблема українців у різні часи»
«Франція і Німеччина вийшли зі спільної колиски Імперії Карла Великого, 1000 років воювали, потім спільно створили Європейський Союз, але лишились зовсім різними краінами»
«У школі не вчать розуміти логіку історичних подій, Їх глибинний сенс»

Історія як відомо з історичного афоризму нічого не вчить, про те вона буває не лише цікавою, вона буває важливою, особливо, коли дивитись на неї поряд із сучасними подіями і непросто дізнаватися факти, якими вони були та якими вони є, але й намагатися проводити паралелі, знаходити аналогії і тим самим збільшувати не кількість, а якість наших знань про довколишній світ. Добре, що сучасні технології дозволяють робити нам це досить легко зі звичайним сучасним телефоном в руках ви можете дізнатись дуже багато. Щоправда, тут існує момент, я би сказав, діалектики, який полягає в тому, що само по собі знання ще не дає розуміння, але і розуміння неможливо досягнути без знання. Говорячи про якісь факти я буду підглядати у всесвітню інформаційну мережу, але це саме той випадок, коли підглядання не зменшує, а збільшує знання.

В наш час дуже легко зайти у Вікіпедію і дізнатися про те, що, наприклад, в 1715 році розпочалася війна Туреччини і Венеції, що в цей час помер король- сонце Людовик XIV і його спадкоємцем став король Франції Людовик XV, що в 1815 році відбувся Віденський конгрес, який установив вперше, принаймні на території Європи, загально прийняті європейські правила дипломатії, дипломатичних відносин, статусу послів і посольств, а заодно визнав окупацію значної частини Польщі Росією, а української Галичини Австрією. Що в 1915 році, наприклад, відбулася перша хімічна атака. Знаменита атака під Іпром, коли німці використали отруйний бойовий газ на основі хлору, якій від тоді, власне, називається іпритом. Дізнатись все це легко, досить легко так само провести певні паралелі, припустимо з 2015 роком, я недарма сказав про п’ятнадцяті роки різних століть. Можна згадати про те, що дійсно варварські воєнні події відбуваються сьогодні, відбувалися минулого року, зокрема те, що стосується так званої Ісламської держави, яка на жаль, завоювала значні території на Близькому сході й там відбуваються цілком середньовічні варварські речі. Можна провести деякі, до певної міри умовні, або навіть десь гумористичні паралелі, хоча іноді цей гумор досить чорний, тому що в 1815 році сталася перша зареєстрована в історії, залізнична катастрофа з людськими жертвами. Це сталося 31 липня в Англії, що правда тоді не дуже дбало так вели, так би мовити, життєпис цих подій, досі не відомо скільки людей загинуло, версії різняться від 13 до 16. А 2015 рік є за останні двадцять років роком найбільших катастроф на залізничному транспорті за останні півтора десятиліття. Десь півтори тисячі людей загинуло за минулий рік саме в залізничних катастрофах. Ніби паралель, але звичайно вона дуже умовна.

Водночас деякі моменти дозволяють відстежити не так паралелі, не так аналогії, як розвиток подій у їхній, може не надто глибинній, але принаймні досить глибокий сутності. Наприклад, якщо зазирнути в ту ж Вікіпедію і подивитися, що таке рік 1715, то ми бачимо дати народження правителів, дати смерті правителів, почесних вчених або митців та оголошення війн одних держав іншим. Якщо ми подивимось рік 1915 ми вже побачимо досить дивне розходження, коли з одного боку, провідні на той час, країни світу – це країни заходу, намагаються укласти якісь рамки свого співіснування, як той же Віденський конгрес. Розробити якісь дипломатичні умови, але водночас продовжується досить середньовічне варварство, в тому числі з боку цих держав, наприклад, 1815 англійці остаточно захопили Цейлон, нинішня Шрі-Ланка, що супроводжувалося чи малими звірствами, що правда треба визнати з обох сторін не тільки з боку цивілізованих британців. Якщо взяти 1915 то от у цьому році було Великобританією, Францією, Російською імперією підписано публічну декларацію про те, що геноцид вірменів з боку турків є злочином проти людства. До того, власне, поняття злочинів проти людства практично не існувало. Сто років тому воно з’являється, але водночас країни Антанти підтримують таємний договір про розділ країни Албанія. Тобто якась таємна дипломатія, яка вважається сьогодні не гуманною і не цивілізованою, вона продовжує тривати як в 1715 чи 1815 так і в 1915, десь вона продовжує тривати й зараз. Але дуже цікаво і насмілюсь сказати корисно, продивлятись, проглядати ці паралелі через століття, через роки, через віки в тому відношенні куди розвивається світ. І чи розвивається він, чесно кажучи, взагалі.

Історія мені цікава не в значенні слова History, в англійській мові це дуже чітко розділяється, а історія в значенні слова Story. Цезар, Олександр Македонський, Великі Моголи, пізніше французькі революціонери, американські батьки засновники, українські повстанці, всі історичні персонажі та рухи для мене були на початку, дійсно, персонажами художньої літератури. Це було щось, що було цікаво. Дуже поступово з’ясувалося, що кількість таки переходить у якість і коли ти знаєш, не обов’язково дуже багато, я далеко не фахівець з історії, але хоча б достатньо, то ти починаєш розуміти внутрішній зв’язок подій, причино-наслідкові зв’язки, якусь їх логіку, якийсь їхній внутрішній, глибинний ценз.

Як я уже говорив будь які паралелі та аналогії безумовно умовні. Наприклад, історія Української визвольної революції 1917 – 1921 років. Коли ми бачили, як з одного боку, соціальний популізм, а з іншого боку, надмірний, я би сказав, ура патріотизм, зруйнували Українську державу, яка могла б постати на теренах, як мінімум УНР, Української народної республіки. Але не постала, тому що люди надто освічені надто маніпулювали думкою людей неосвічених. Можна взяти за приклад Петлюру, який влаштував повстання проти гетьманату під суто соціалістичними гаслами. Можна взяти за приклад надто затятих українських патріотів, якім не подобалося, що знов таки гетьманат Павла Скоропадського розбудовує державу залучаючи російські царські кадри. В результаті зруйнувавши цю державу, недолугу, дуже таку криву, а ми отримали більшовицьку окупацію. Власне ідея створення України відклалося на 75 років. Можна згадати приклад наших сусідів, як поляків, коли герої антибільшовицької війни в Польщі вимагали від маршала Пілсудського відновлення великої Польщі «од можа до можа», «від моря до моря», коли вони кричали: «Веди нас маршале на Ковну» було таке гасло, Ковна це нинішній Каунас, вимагали відвоювання Прибалтики. Проте авторитарний Пілсудський відмовився, авторитарний Пілсудський пішов на втрату частини етнічних польських територій, пішов, скажімо прямо й відверто, на повідку у Європи, конкретно в Антанти, але він зберіг Польщу як таку. Принаймні до 1939 року, але це багато що означало на той час.

Ці всі уроки нам було б добре затямити. Я думаю, що найбільша проблема тут як раз саме з популізмом, соціальним популізмом. Мій колишній керівник по роботі Дмитро Шурхало, український журналіст, автор історичних праць в одній зі своїх робіт навів дані, які я ніяк не можу забути. Коли Україна ще незалежна від більшовицької Росії, закликала на допомогу німецько-австрійські війська для захисту від більшовиків, було видано розпорядження згідно з яким українські селяни повинні були здавати збіжжя, здавати зерно німецькій окупаційній армії за такими умовами, п’ятдесят відсотків зібраного урожаю за твердою фіксованою ціною, яка була нижче ринкової, це був один з найпотужніших аргументів для селян повстати проти держави. В підсумку, нагадаємо, прийшли більшовики й вже в 1919 році влаштували продрозверстку, коли дуже не рідко, забирали не п’ятдесят, а сто відсотків і не за заниженою фіксованою ціною, а просто безкоштовно. Я не закликаю не розхитувати човен, тому що негараздів в Україні біль ніж достатньо, але завжди треба думати про наслідки.

Коли ми говоримо про гібридну війну, ми чудово розуміємо, що її основним виміром є вимір інформаційний, а в цьому інформаційному вимірі дуже значну частку, безумовно, займає маніпуляція історією, це цілком природно, це так і має бути, можливо і немає, але цього неможливо уникнути. Звичайно маніпулюють обидві сторони. Це природно, не будемо брати, я сподіваюсь, якихось радикальних речей, на кшталт взаємних звинувачень про те, що «украинцы утверждают, будто выкопали Черное море», «ага, росіяни кажуть, що вони побудували Піраміди». Між іншим у маргінальних працях можна знайти обидва ці твердження, це факт. Але, навіть, якщо не брати радикалізм, найбільша проблема, як на мене, не в мові ненависті, приклад чого ми зараз розглядали коротко з Пірамідами та Чорним морем, а у фальшивій мові примирення. Знов таки, я не проти примирення як такого, але не годиться коли це фальсифікується. Простий приклад, спільна колиска братніх народів, Київська Русь, або навіть взагалі одного народу, як полюбляють говорити російсько імперсько налаштовані мислителі, публіцисти. Панове, імперія Карла Великого в середньовічній Європі була спільною колискою німців, французів і ще низки націй деякі з тих націй, точніше етносів не дожили до наших днів, фактично. Деякі, навпаки перетворились на великі держави, таж Німеччина і Франція у підсумку тисячу років воювали між собою. Вони тисячу років воювали між собою, а почалося це зі звичайних чвар між нащадками Карла Великого. У ті часи коли не було ні націй, ні поняття нації. Вся їхня еліта спілкувалася однією мовою, як у плані понять так і в філологічному сенсі. Тим не менше утворилися дві різні нації, утворилися дві держави й після тисячі років війн, самою страшною з яких була Друга світова, вони знайшли спосіб помиритися, вони більше того створили Європейський Союз, який був власно ініціативою Німеччини та Франції. При тому залишилися окремими, дуже різними народами, з різними мовами, кожна зі своєю історією, культурою, зі своїм світоглядом, коли завгодно. Я абсолютно вірю, що таке ж майбутнє чекає Україну з Росією, але для того, щоб це майбутнє хоч трохи наблизити треба вчити уроки минулого. Історія нічого не вчить, але у цієї фрази є продовження, історія нічого не вчить, проте дуже жорстко карає за невивчені уроки.