Олег Купчик про відносини Литви та Русі

Перші відносини Литви та Русі відбуваються в ХІ та ХІІ столітті. Саме тоді постав образ литвина, образ непривабливий і примітивний, образ варвара, щоправда надзвичайно войовничого. Литовці тоді займалися видобутком бурштину, щоправда, на думку польських дослідників, головним станом литовського суспільства тоді була саме війна. На думку польських дослідників у тогочасних литовців не було власних міст. Функції міст як торговельних, адміністративних і духовних центрів у них відігравали невеличкі замки. Але у ХІІІ столітті, як пишуть, Литва ніби вилюдніла, Литва зробила значний стрибок у цивілізаційному розвитку. У ХІІІ столітті у Литві з’являються міста, з’являється літопис, по суті, відбувається унікальна поява Литви в Європі. На ХІІІ століття Литва залишалася єдиним неохрещеним народом у Європі і була, так би мовити, лакомим шматком для Папи і Ватикану. На ХІІІ століття Литва залишалася замкнутою структурою через язичницьке населення, через лісисту місцевість, надзвичайно багато боліт. Подорожуючі торговці, мандрівники Литву не відвідували, тому якихось документальних свідчень, описів  литовського суспільства того часу, їхнього способу життя до нас фактично не дійшло.
Початки Великого князівства Литовського пов’язують з князем Міндовгом. Версій щодо його походження є кілька, найбільш правдоподібною з них є та, що Міндовг був сином князя Рингольда. Відповідно до легенди, Міндовг був нащадком брата Римського імператора Нерона. З литовської мови Міндовг перекладається як той, що багато думає чи багато мислячий.
Верхньою датою створення Великого князівства Литовського називають 1235 рік, коли Міндовг згадується, як Великий князь Литовський. Щоправда, відповідно до Іпатіївського літопису 1238 року, згадується так звана Литва Міндовга, тобто ще не всі литовські землі визнали його як єдиного Великого князя Литовського. Але, відповідно до Лівонської хроніки 1245 року, Міндовг пригадується вже, як єдиний король Литви.
Тогочасна Литва була поділена на роди і клани, тому в об’єднанні, збиранні  литовських земель в єдину Литовську державу Міндовгу потрібно було долати місцевий сепаратизм, по суті, боротися, воювати зі своїми братами, небожами. Мабуть, найбільш простим і дієвим тогочасним способом об’єднання і створення литовської держави був спосіб війни. Воюючи з братами і небожами, Міндовг фактично долає, воює проти своїх  військових і політичних конкурентів. Перша документальна згадка Міндовга датується 1219 роком, за яким, відповідно Галицько-Волинського літопису, між Литвою і Руссю Данила і Василька Романовичів було укладено у Бересті мирний договір. Відповідно до цього мирного договору Литва була представлена 21 литовським князем, п’ятеро з яких були старшими. Саме серед цих старших литовських князів, власне, і стоїть Міндовг.
На шляху до об’єднання Литви Міндовг зіткнувся з двома перешкодами. Однією були його небожи, яким пощастило вижити в оцій братовбивчій усобиці. Вони втекли з Литви за кордон, звернулися по військову допомогу проти Міндовга до сусіда Литви, Ордену. Тому, власне, іншим противником Міндовга, його ворогом став Орден. Ще у 1201 році Орден Меченосців заснував Ригу. У 1228 році на кордон з Литвою прибув Орден Тевтонців. Орден, який є військово-релігійною організацією і їхня поява на прикордонні з Литвою була невипадковою, оскільки тогочасна Литва залишалася язичницькою. Тому першою справою, справою усього життя Міндовга була його війна проти Ордену. 22 вересня 1236 року сталася перша велика битва литовців Міндовга проти Ордену, а саме проти Ордену Мечоносців. Ця битва 1236 року завершилася повною перемогою Міндовга і повною поразкою лицарів. У цій битві загинуло близько дев’яти тисяч лицарів і Великий магістр Ордену. Наступного 1237 року Орден Меченосців об’єднався з Орденом Тевтонців у новий, так званий, Лівонський Орден.
Щодо Міндовга, то відомо, що 1246 року він приймає православ’я. Джерела, на жаль, не залишили нам його православне ім’я. Відомо, що його першою дружиною була тверська князівна, ім’я якої, на жаль, так само до нас не дійшло. Саме від неї, цієї тверської князівни, і було народжено старшого сина Войшелка, у православ’ї Романа. На 1248 Міндовг максимально зміцнив свої позиції у Литві. Йому вдалося замиритися і зі своїми племінниками, Товтивилом та Едівідом. 1249, він домовляється з ними про спільний похід на Русь, а саме на Смоленськ. В той час, коли війська Товтивила і Едівіла вирушили на Смоленськ, Міндовг підступно з власними військами здійснив похід на їхні землі, які у них захопив і відібрав. Через те Товтивил і Едівіл змушені були звернутися по військову допомогу до Данила Романовича.
Звернулися вони до нього по військову допомогу не випадково, оскільки на той час дружиною Данила Романовича була їхня сестра литовка. Данило Романович погодився надати військову допомогу, таким чином скористався можливістю втрутитися у внутрішню литовську боротьбу. Данило Романович звертається з пропозицією спільного військового походу у Литву до польських князів, щоправда, ці відмовилися. Після цього звертається з пропозицією спільного військового походу до Ордену, Орден погодився надати військову допомогу, але їхнє військо, яке вирушило в похід, затягувало зі вступом у безпосередні військові дії, через те Товтивил змушений був безпосередньо сам їхати до Риги і прийняти там католицьку віру. Лише після цього Орден уже безпосередньо погоджується вступати у військові дії.
Походи 1249-1251 років для Данила Романовича, його війна проти Литви була вдалою. Галицько-Волинські війська захопили багато здобичі. Більш того, впродовж 1250- 1251 років Галицько-Волинські війська знову воюють у Литві, і їх очолює безпосередньо литовець Товтивил. На початку 1251 року литовці програли битву Ордену, Міндовг опинився в дуже складній ситуації. Він звертається з пропозицією мирного договору до Данила і Василька Романовичів. Мирного договору, який запропонував навіть скріпити шлюбом їхніх дітей. Що правда, тоді і Данило і Василько Романовичі, підписувати цей мирний договір принципово відмовилися.
Опинившись у складній ситуації, Міндовг вирішив скористатися своєю найбільшою, можна сказати, козирною картою – він листом звертається до Папи Римського, Інокентія IV, з пропозицією про те, що готовий прийняти католицьку віру і визнати себе підлеглим, а фактично, васалом Папи Римського. В обмін на це Орден мав стати союзником Литви, припинити військові походи на територію Литви. Більше того, у листі до Папи Інокентія IV Міндовг вимагав, щоб і його, і його дітей, як короля Литви, було визнано європейськими монархами. Впродовж 1251-1253 років у Вільно було побудовано костел, у якому 6 липня 1253 року Міндовг, його наступна дружина Марта і  від неї двоє малолітніх дітей, а саме Репекаль і Рукль, прийняли католицьку віру. Вже 11 липня 1253 року, а саме на день святих Перта і Павла, у Віленському кафедральному соборі Міндовг і його дружина Марта були короновані. Разом з Міндовгом, Мартою і його дітьми католицьку віру прийняли 600 дружинників, зокрема ті, які були найбільш наближені до Міндовга. Тоді католицьку віру прийняв і його найстарший син Войшелк, який прийнявши католицьку віру, взяв собі за ім’я Давид. У Галицько-Волинському літописі подія хрещення Міндовга оцінюється наступним чином, зокрема, пишеться про те, що його хрещення було насправді фальшивим. Міндовг продовжував таємно відправляти язичницькі обряди, спалювати мерців і поклонятися своїм язичницьким богам. Після цього, вже у грудні 1253 року, корону від Папи Інокентія IV, прийняв і Галицько-Волинський князь Данило Романович.
Можна сказати, що Міндовг і Данило Романович навіть сперечалися чи, скажімо, змагалися між собою, хто раніше прийме корону від Папи. Коронація Данила і Міндовга створила необхідні умови для укладення між ними мирного договору. На переговори до Данила і  Василька Романовичів Міндовг направив свого старшого сина Войшелка, у православ’ї Романа, у католицтві Давида. Войшелк привіз для Данила і Василька Романовичів вигідні умови, за ними Міндовг віддавав одному з синів Данила Романовича, а саме Роману Даниловичу, так звану Новогрудську землю. Войшелк від себе віддавав йому інші міста, зокрема Слонім і Волковиськ – це сучасні міста у Білорусії. Цей мирний договір мало бути скріплено шлюбом доньки Міндовга, джерела, на жаль, не зберегли її ім’я, і одного з синів Данила Романовича, відомого у літературі, як Шварн або повністю Сваромир, у хрещенні Іван. За шлюб з донькою Міндовга Данило Романович віддав молодятам так звану Дорогочинську землю. Щоправда, для виконання цього мирного договору Войшелк був залишений у якості заручника, надалі він проживав на Волині, він постригся у ченці так званого Полонинського монастиря, і надалі близько двох-двох з половиною років проживав на Волині. На Волині, у якій функціонували, власне, православні монастирі, тому очевидно, що Войшелк знову повернувся до православ’я. Після весілля дітей Міндовга і Данила Романовича вони стали фактично родичами, а саме сватами. Але у 1258 році татаро-монголи, Золота Орда, організовує військовий похід проти Литви, татаро-монгольське військо, очолюване Бурундаєм, рухаючись у Литву, запросило, як у свого васала, військову допомогу у Галицько-Волинських князів, Данила і Василька Романовичів. Очевидно, що Данило не мав бажання воювати проти свого свата, він під різними привидами відмовляється очолити військо, сам вирушає з візитом до сусідньої Польщі, але військову допомогу зобов’язані були надати, через те Галицьке-Волинське військо очолює молодший брат Василько, йому допомагає старший син Данила Романовича Лев.
Через участь галицько-волинських військ у поході татаро-монголів на Литву, з 1258 року Литва та Галицько-Волинська Русь знову перебувають у стані війни. Ця війна тривала аж до початку 1260 років. В ході цієї війни, ще у 1258 році, Войшелк, який перебував у монастирі на Волині, з цього монастиря тікає. Він повертається у Литву, укладає союз зі своїм двоюрідним братом Товтивилом, тодішнім Полоцьким князем і спільно захоплюють Новогрудок, де саме перебував і правив син Данила Романовича Роман Данилович, місто було захоплено, сам Роман Данилович потрапив у полон, його було схоплено і за наказом Войшелка страчено. Через те Данило Романович намагається з власними військами захопити Новогрудок, але Данилу Романовичу захопити Новогрудок не вдалося, і війна продовжувалася до початку 1260-х років.
З цього моменту Міндовг намагається знайти фактор, який би об’єднав чи змобілізував литовське суспільство. У 1260 році Міндовг у листі до Папи пише про те, що відмовляється, зрікається католицької віри, він знову стає язичником, це знову підняло авторитет і повагу Міндовга у всьому литовському суспільстві, але в свою чергу зумовило новий похід Ордену на Литву. 13 липня 1260 року на озері Дурбе, у Литві, відбулася чергова битва литовців Міндовга і Ордену. Битва, яка закінчилася повною перемогою литовців Міндовга і повною поразкою Ордену. Після битви на озері Дурбе чимало лицарів потрапило до литовців у полон. Вісім найвідоміших із них, з відома Міндовга, було литовцями спалено на вогнищі. Цих вісім лицарів литовці принесли у жертву своїм язичницьким богам. Запорукою перемоги литовців Міндовга стало литовське плем’я курщів, які у війську Ордену виступали у якості обозників і допоміжних військових частин. У визначальний момент битви вони вдарили лицарям у спину, таким чином виступили уже під час самої битви спільно з литовськими племенами земгалами, пращурами сучасних латишів, і жемайтійців, пращурами сучасних литовців.
З моменту перемоги над лицарями і поверненнями до язичницької віри Міндовгу у Литві альтернативи немає. 1260-й – це час пік, апогей влади і популярності Міндовга у Литві. Не середину 1260-х у Литві спостерігається, по суті, режим безальтернативної влади Міндовга, що у свою чергу було зустрінуто, як загроза особистій князівській владі з боку інших литовських князів. Поглинання Литвою побоювалася, зокрема, Жемайтія, північна Литва і її князь Тройнат, який підготував змову проти Міндовга з відомим уже на той момент полоцьким князем Тавтивилом. В змові також взяв участь і нальшанський князь Довмонт. У Довмонта, чи литовською Довмонтаса, були і власні, особисті причини взяти участь у заколоті проти Міндовга. Відповідно до легенди, у Довмонта була дружина, яка була сестрою дружини Міндовга Марти. Помираючи, Марта заповіла, щоб саме її сестра і стала наступною дружиною Міндовга. Міндовг, виконуючи волю своєю вже покійної дружини, вимагає у Довмонта, щоб його дружина стала дружиною Міндовга. Відповідає ця легенда істині чи ні, але і вона має право на існування. У 1263 році Міндовг з жемайтійським князем Тройнатом, псковським Тавтивілом, нальшанським Довмонтом, готують спільний похід на Брянськ з метою приєднання тогочасної Брянської землі до Литви. Коли війська Міндовга вирушили в похід на Брянськ, загін Довмонтаса, за попередньою домовленістю між заколотниками, повернувся, він захопив замок міста Новогрудок, де і знаходився Міндовг з дружиною і двома наймолодшими синами Репекаль та Руклою. 5 серпня 1263 року загін Довмонта захопив замок міста Новогрудок. Міндовга з його двома малолітніми синами Репекаль та Руклою було вбито.