Ми програли культурну війну з Росією | Оксана Левкова

Я почала би с того, що у нас, насправді, мало що змінилося з тих пір, які ми називаємо довоєнними. Конкретно я маю на увазі дуже низький рівень внутрішньої міграції. Ви, може, читали, може, наші глядачі читали, слухали, бачили невеселі такі цифри як, наприклад, що три чверті мешканців Донбасу ніколи не виїжджали за межі своєї області. Взагалі по Україні цифра теж невтішна: 36 відсотків громадян України ніколи не виїжджали зі своїх областей. Це означає для держави, що дуже негативні маємо прогнози. Прогнози полягають у тому, що держава тримається тільки на тому, що просто так історично склалося. Просто адміністративно є керівництво, згори хтось утримує, типу влада київська, якщо думати, що вона на все впливає. Вона утримує території, але «клею» такого внутрішнього, який «склеює» докупи ці всі регіони немає. На сьогодні дуже важко, на жаль, щось позитивне у цьому сенсі сказати.

Я хотіла би розглянути дуже різні сегменти. Наприклад, громадські активісти. Громадський сектор мені найближчий. Громадські активісти воліли б виграти де-небудь гранти, швиденько піти у готель гламурний у місті Києві, відпрацювати їх, типу зібрати круглий стіл, де переконані переконують переконаних. Замість того, щоб закупити дійсно потрібні матеріали – культурні, мовні, літературні, освітні у Києві чи у західних областях і завезти їх, наприклад, на Донбас. Точно так само ніхто не доїжджав до Криму, зараз ми говоримо про довоєнний час. Або чи ви уявляєте якогось депутата, який асоціюється у нас із гуманітарною площиною, з гуманітарною чи культурною сферою, щоб він поїхав і проводив методоб’єднання вчителів історії, чи мови, чи літератури. Ми не уявляємо такого депутата з вами, правильно, йому набагато було легше взяти телекамери, особливо перед виборами (у нас все життя в Україні вибори, ви помітили?), поїхати в Ірпінь або Ворзель за Київ і красиво зняти, як він дітям у сиротинці цукерки, наприклад, привіз. Це жахливо, і це дуже ображає наших колег-донбасівців, наших колег-кримчан, я маю на увазі інтелектуалів, журналістів, діячів культури, митців, музейників. Вони просто крутять пальцем біля скроні всі ці роки і кажуть: «Друзі, ви не здивовані тепер, чому ми такі? Чому ми дійсно любимо «матушку Росію», чому ми готові швидше культивувати у наших школах вивчення Пушкіна, ніж вивчення того самого Винниченка чи Сковороди. Я Шевченка не беру, бо це така болісна для мене тема — затертість і забронзовілість Шевченка, це може бути окрема лекція. Тому, звичайно, у цьому сенсі ми програли. Ми програли культурну війну з Росією. Ми це визнаємо тепер. Коли я говорю “ми”, я маю на увазі, на жаль, дещицю активістів, які об’єдналися у громадську організацію «Не будь байдужим», і ще таких інших декілька. Буквально на пальцях однієї руки можна перерахувати такі ініціативи.

Що ми робили усі ці роки? Ми боролися із совковістю, ми самотужки проводили дерадянізацію, ми витворювали різні креативні методи залюблення в українське школярів і студентів з різних областей України, переважно південних і західних. Як ми виробляли наші продукти, наші книжки, наші диски, наші значки, наші футболочки? Ми садили за стіл переговорів художників, музикантів, філологів, істориків, які витворювали щось цікаве, дуже креативне і молодіжне. Наприклад, Юрко Журавель — багато хто його знає, ті, хто не знає, тим взагалі важче, я думаю, живеться, бо у них нема гумористичних таких пісень, у голову не закладено таких цікавих форматів, як у Юрка Журавля. Юрко Журавель — це лідер гурту «От вінта» і художник. Він безліч малюнків присвятив Євромайдану, зокрема, працював у різних журналах, був ілюстратором дитячих книжок. Стосовно нашої громадської організації, він ілюстрував книжку історика з Академії наук України Ольги Ковалевської, кандидата історичних наук, тепер уже доктора, про Мазепу. Чому про Мазепу? Тому що Мазепа — це дійсно та постать, яку можна вважати брендом України. Харизматична, героїчна, цікава, дуже сексапільна, не злякаюсь цього слова. І ми за круглий стіл посадили Ольгу Ковалевську, науковця, і Юрія Журавля. Прекрасна книжка вийшла, дійсно класні малюнки. Методисти, саме історики з різних областей України просять, молять нас, щоб ми пішли у Міністерство освіти України і попросили, аби наштампували прямо тоннами ці книжки, щоб міністерство їх доправило потім до різних шкіл. Щоправда міністерство не має грошей, ми вже знаємо, що це велика проблема. Цих книжок ми поширили 10000 тисяч примірників. Також свого часу ми про Мазепу видали ще одну книжечку, ту у нас написала Ольга Ковалевська , ілюстрував Юрко Журавель, а це у нас написала теж Ольга Ковалевська, але оформили цю книжку дівчата з Києво-Могилянської академії — філологи, художники. Тут сленгові вставки і сленгові слова молодіжні, які одразу зацікавлюють молодь. Ми наштампували таких книжок 50000 тисяч примірників, ми їх теж роздали у різних областях України. Діти, школярі, маю на увазі, задоволені, і вчителі теж дуже просять якнайширше поширювати цю книжечку. Ми також видали такі футболочки – «Мазепа-супергерой». Я знаю, що тисячі людей готові з цим сперечатися, але це переважно совково заквашені люди. Насправді, Мазепа-таки супергерой, почитайте новітні дослідження. Ми зробили великий рок-концерт на 10000 тисяч осіб у Палаці спорту свого часу, теж присвячений гетьману Мазепі.

Також історичні у нас були книжки «Конотопська битва» і методичка на цю тему. «Карпатська Україна» і методичка на цю тему. І це все масово штампувалося і роздавалося силами наших волонтерів. Насправді, я вам скажу, що книжки і диски у мене асоціюються з колосальним болем у ногах, тому що ми їх дійсно просто масово поширювали. Я, наприклад, обійшла свого часу 3000 тисячі шкіл в Україні. Чому це все так важко дається і чому ми це робимо, громадська ініціатива? Тому що держава, на жаль, державні структури — ні для кого не є таємницею — є неповороткими, немобільними, заскорузлими і некреативними. Чиновники ніколи от такого свіжого чогось не дадуть світові, такого, яке могли би активісти дати і дають. Тому так було багато років і так є і в інших країнах. Але в інших країнах позитив полягає у тому, що чиновники кличуть на засідання у свої високі кабінети громадських активістів, які дійсно є свіжою пульсуючою жилкою і які можуть багато цікавого вигадати для «склеювання» країни, у нашому випадку для того, щоб якось популяризувати спільну для усіх історію України.

Зараз є позитивний момент. Віце-прем’єр Кириленко дійсно кличе на свої засідання таких активістів як я. Які у принципі ніколи у житті не хвалять ніяких міністрів і переміністрів, ми взагалі до них дуже скептично ставимось, аж до того, що мене кликали не раз у Верховну Раду балотуватися, і я не йду принципово. Мені хочеться витворювати контекст наш український саме у громадському секторі, а не все зводити до того, що «о! найкращі уми все одно йдуть у Верховну раду, щоб на них усі помолилися». Що значить пострадянський синдром — помолитися саме на депутатів.

Багато наліпочок ми теж роздали. Наприклад, є велика проблема у різних університетах, що діти думають українською мовою, студенти. Лектори думають і говорять українською мовою, але, за совковою старезною традицією, вони свої математичні чи природничі дисципліни викладають російською, діти з них сміються, кажуть: «Люди, ми, в принципі, розуміємо українську, що ви нам тут «лепите», як часто кажуть, якщо на російську переходять. І тому ми видали таку наліпочку «Ми розуміємо українську». Звичайно, що це стосується центральноукраїнських областей, меншою мірою Донбасу, звичайно.

Що ще хотілось би сказати стосовно пропаганди, агітації, популяризації, якщо можна це слово теж вживати. Можна це слово вживати. У нас виходить так, що велика частина громадських активістів, виховані ліберальним заходом, стверджують таке: «Оксано, ваш рух «Не будь байдужим» завжди нав’язує, насильно українізує, займається пропагандою і агітацією». Я згодна, слово “пропаганда” має дійсно негативний зміст, ми так звикли, так на факультетах журналістики навчають уже багато років, що це негативна конотація, але давайте називати це популяризацією. Зрештою, оті усі ліберальні Німеччина, Франція, Британія – вони усі займаються популяризацією саме своєї культури. Причому вона у них так прописана, що нам ще дуже далеко до того. Вона у них представлена в музеях, вона у них представлена на кафедрах університетів, у них тонни книжок про них коханих. І вони є, у зв’язку з цим, впізнаваними у світі. А ще, крім того, що назовні вони продукують дуже цікаві речі, ще й всередині країни, звичайно, є мобільність внутрішня, не так як у нас, і люди пізнають, люди з одного регіону переїжджають в інший регіон і пізнають культуру того регіону.

Є цікавий вислів із Британії: «Британія давно відмовилася від нафти, від вугілля і від газу. Всю енергію у Британії виробляє Конан-Дойл, який часто перевертається у труні». Що мається на увазі? Мається на увазі, я думаю, що глядачі зрозуміють: Конан-Дойл — це впізнавана постать, це бренд Британії, і його згадують в усіх університетах світу, на усіх кафедрах англійської мови і літератури, а це просто сотні кафедр у світі. І коли людину згадують, то кажуть, що вона перевертається у труні. Тобто завдяки таким брендам, є країна впізнавана. А отже, то само собою зрозуміло, що у неї вкладають інвестиції, до неї їдуть туристи, вона є самодостатньою і, розумно кажучи, суб’єктною. Її не товчуть на міжнародних різних засіданнях і так далі, і так далі.

Франція точно так само. Франція плекає і французьку мову, і французьку культуру, причому таку достатньо добре прописану, проговорену. І не забуваємо, що французи не підмітають Париж, його підмітають араби, а французи плекають свою «вищість», такі ліберальні французи, які нам начебто говорять: будь ласка, будьте толерантними до російської мови. І наостанок Німеччина. Ми знаємо цікавий факт, що 90 мільйонів громадян мешкає у Німеччині. 15,5 із них — іноземці, але жоден іноземець не має там своєї школи. Там все одно німецькі школи, а у нас виходить так, що громадські активісти, навчені у цих країнах, кажуть: “Давайте будемо толерантними до російської мови і до інших мов. При цьому забуваючи повністю українську”.

Мала честь рік тому стажуватися у Німеччині. У загальноосвітніх школах землі, яка називається Північний Рейн-Вестфалія, усі підручники математики або природничих наук якраз прописують саме німецьких мислителів, світочів науки і так далі. Не турків і не арабів, і не поляків, і не росіян, і не українців. Як люди цінують своє і як люди красиво себе подають. Скрізь.