Наталья Кривда: «Для меня понятие культуры — одно из самых трагичных»

Доктор философских наук, профессор Киевского национального университета им. Тараса Шевченко, академический директор Эдинбургской бизнес-школы в Украине, главный эксперт группы «РПР Культура» Наталья Кривда глубоко и всеобъемлюще о культуре и ее роли в истории.

Для мене поняття культури – одне з найбільш трагічних. Вірніше, доля цього поняття найбільш трагічних в нашому інтелектуальному дискурсі тому, що немає людини більш-менш серйозної, яка претендує на участь у інтелектуальному дискурсі. Отже немає жодної людини, яка б не висловилася з приводу культури. З одного боку, це дуже добре, адже це демонструє суспільний інтерес до цього поняття. З іншого боку, не послідовність, не випрацьованість, не викристалізованість цього поняття для України, з моєї точки зору, стала одною з причин тих криз різного ґатунку, різного характеру, який сьогодні є в нашій країні. В тоталітарних системах, а радянський союз досить довго був тоталітарною системою, культура виконує функцію обслуговування. Культура обслуговує ідеологію. Більш успішно, менш успішно але обслуговує ідеологію. В країнах, де тоталітарні режими розпадаються і до влади приходять якісь корпоративні угрупування, культура починає обслуговувати корпоративні інтереси. Наша з вами, як громадян країни велика біда в тому, що ставлення до культури все ще залишається, як до такої, що обслуговує інтереси певних груп, певних національних спільнот, певних корпоративних спільнот, політичних, економічних і так далі. Культуру потрібно всім. Це – як повітря. Як важко пояснити одне одному, самім собі, що без повітря неможливо. Культура – це не те, що після фуршету. У мене є один колега, який так описує ставлення українського суспільства до культури. Це – не те, що після фуршету. Це не танці і пісні в вінках зі стрічками, хоча це теж надзвичайно важлива, частина нашого фольклорного мистецтва. Тим не менш, це не функція, яку одна частина людей виконує по відношенню до іншої частини людей і до суспільства. Культура – це основа нашого антропного існування. Ми люди освічені і розуміємо, що антропос – це людина. І от це основа нашого людського існування. Це – той спосіб життя, це – ті цінності, ті критерії, які ми виробляємо по відношенню до себе, до суспільства, до світу. І це, власне, те, що відрізняє нас від всіх інших біологічних видів, які існують на землі. Так, це – філософське визначення культури, як життєвий світ людини, все те, що добудовує людина до природного оточення, в тому числі, до своєї біофізичної природи. Культурні технології, культурний інструментарій набагато ширше того, який ми звикли з вами сприймати, як такий. Все ще, навіть у найосвіченіших людей культура виконує декоративну функцію. Вона, нібито, прикрашає наше життя. І тут поняття культури і мистецтва дуже сильно підміняють один одне. Давайте дивитися на культуру так, як на неї дивиться сучасна філософія, сучасна культурологія. Культура – це найширший пул інструментів нашого з вами людського існування. Наприклад такі прості речі, про які ми навіть не думаємо, як уміння оперувати предметами, уміння говорити, уміння ходити на двох ногах – це теж культурні інструменти. Так, це теж складова цього пулу цивілізаційно-культурних інструментів, які людство виробило, як вид «гомо сапієнс» для того, щоб вижити в цьому світі. Сучасна українська культура переживає пору свого підліткового становлення, можливо, це звучить різко, але це так. Нарешті відбувається процес самоусвідомлення, і ми, як спільнота, ми, як суспільство хочемо самі собі сказати, що ми є, що ми бачимо в собі, як ми бачимо цей світ. Намагання побудувати проекцію минулого і візію майбутнього входить в приорітетніші задачі нашого суспільства. Моє глибоке професійне і громадянське переконання полягає в тому, що ті кризи, які відбуваються сьогодні на сході, відбуваються не тільки на сході нашої країні. Вони відбуваються в середині суспільства, вони відбуваються в кожному з нас. Мова йде про вибір цінностей, мова йде про те, в яку сторону ми будемо йти, і, який набір життєво-важливих, необхідно-важливих для нас чеснот ми візьмемо з собою, що ми будемо плекати в собі, в своєму оточенні, в своєму суспільстві. Коли український політикум не задумуючись, мені здається, в них просто інша задача стоїть, не задумуючись про смисл цих слів говорять, що Україна вибрала Європейський шлях розвитку, вони напевно забувають, що Європа – не цілісний конгломерат. Це – система культур, це – система націй і держав, але є внутрішній зміст, внутрішня пружина, яка тримає ці країни разом. І мені здається, ця пружина якраз знаходиться в сфері культури, в сфері цінностей. Такі речі, як людська гідність, як права людини, статеві, гендерні, права на труд, права на інші базові речі, свободу слова. Це все входить в пул європейських цінностей. Це – можливість працювати і отримувати гідну платню, бути рівним з іншими. Це все – європейські цінності. І всі вони якраз будуються в площині культури. Економісти, фінансисти, люди з так званого, реального сектору життя взагалі дуже часто дратується і в приватних бесідах, яких я маю надзвичайну кількість, і в публічному дискурсі, адже вважається, що саме економіка лежить в основі розвитку держави. Не можу це заперечити, але хочу додати, що згідно з останнім документами ООН, згідно з останніми документами культурних форумів, які відбуваються в Європі, елементами сталого розвитку називаються не тільки економіка і соціальний розвиток, а і культура. Не забудемо ще й про екологію. Ось ці чотири стовпи мусять забезпечити європейській спільноті і світу взагалі той сталий розвиток до якого ми так спрямовані. Тому культура не обслуговує, культура – не функція, культура – не декорація, яка робить наше життя красивим. Це – те поле вибору, де ми мусимо зробити свій вибір і індивідуальний суб’єктивний громадянський і суспільний національний.
Очевидно, що має іти дуже глубинний і дуже серйозний процес адвокації культури в різних шарах суспільства. Навіть інтелектуали, ті люди, які з професійної точки зору сьогодні займаються долею країни не дуже чітко собі віддають звіт в тому, що таке культура, і чому саме культурне поле, смислове поле, ціннісне поле має бути ключовим. Там можна відпрацювати неагресивні моделі співіснування, там можна домовитися в полі культури, в полі цінностей, в полі сенсів можна домовитись про щось. На полі бою домовитись про щось неможливо. І доти, доки ми будемо переносити наші конфлікти на поле бою, доти ми будемо всі страждати. Так, ця ситуація є такою, але десь мають бути шляхи виходу з цієї ситуації. Із моєї професійної і громадянської точки зору, шляхи домовленостей лежать в сфері сенсів, в сфері вибору, в сфері цінностей, що ми вибираємо, де ми можемо знайти точки дотику, де ми можемо відмежуватися і сказати: ні, цього ми не будемо робити ніколи, ці цінності ми не сповідуємо, а от тут ми можемо з вами найти, немає значення, кого я маю на увазі під терміном «Ви». З іншим, коли ми пишемо слово «Інший» з великої літери в філософській мапі. Ми з іншим, чи з іншими можемо домовитись виключно в сфері сенсів, і виключно в сфері цінностей. Широка громадянська адвокація, широке просвітництво, широка робота з самими собою і з тими, за кого ви відповідаєте. Я дуже часто думаю про те, що у нас є невикористані у кожного з нас, невикористані можливості. Однією з таких можливостей є просвітницька і освітницька діяльність. І мені здається, що якраз на оцих адвокації культури, захисту культури, пояснення, роз’яснення, лобіювання інтересів культури, як поля сенсів лежить майбутнє.
І мистецька, і інтелектуальна спільнота розробляють кілька напрямків реформування. Ми їх нумеруємо – перше, друге, третє тільки тому, що нам так зручно, а не в сенсі значущості для українського суспільства. Перший напрямок, який, мені здається, є дуже активним і дуже прогресивним – це створення нового інноваційного простору культури. Якісь хаби, фізичні простори, де відбувається творення нової сучасної культури – галереї, центри сучасного мистецтва, дослідницькі інституції, фізичні простори, просто зали, де відбуваються якісь події, які демонструють новий інноваційний підхід до культури. Активним адвокатом такого підходу створення інноваційних хабів по всій країні, принаймні, в тих містах, де це можна зробити, є пан Влад Троїцький, який сьогодні активно співпрацює з мистецькою і культурною спільнотою. Він вважає, що створення цієї паралельної культурної реальності з часом витіснить офіціоз, який сьогодні не справляється з задачами. Ми не можемо зруйнувати міністерство культури. Це не можливо. Ця інституція все ще виконує адміністративну функцію і, в тому числі, управляє державним майном, яке входить в поняття культурні установи, культурні організації, простою мовою – бібліотеки, кінотеатри, театри, які знаходяться в комунальній або в муніципальній власності. Ми не можемо зруйнувати міністерство культури, ми не можемо зруйнувати ту систему фінансування, яка здійснюється не прозоро, але ми можемо вплинути на те, щоб паралельно сформувати прозорий простір фінансування культури, сформувати оці фізично присутні хаби інноваційної культури. І поступово відривати, чи забирати, перебирати на цю нову реальність функції, які зараз виконує міністерство культури, але в майбутньому повинно їх віддати новим інституціям. Це такий напрямок дуерів.
Отже, напрямок реального формування паралельної культурної реальності, і мені здається, дуже прогресивним. Він такий, що досить швидко… В культурі нічого не відбувається швидко, тим не менш. Дуже швидко зможе продемонструвати успішні кейси. Приблизно теж саме, що сьогодні відбувається з поліцією в великих містах. У нас є приклад успішної міської поліції. Можливо, необхідно зробити теж саме з культурними інституціями, з культурним простором. Другий напрямок, не менш важливий, з моєї точки зору і свої зусилля, як професіонал, я якраз спрямовую саме в цей напрямок. Це – розробка нових смислів, розробка нових концепцій, нових політик, які би були б можливі і прийнятні з точки зору соціальної ціни і соціальних наслідків в ситуації, в якій знаходиться країна. Адже проголосити те, що треба відмовитися від всього іншого і займатися виключно культурою – це кримінально і не відповідально. Тим не менше, знайти такі політики, такі форми впровадження культурних сенсів, культурних стратегій на рівні міста, на рівні окремої невеликої території можливо. У нас точно є приклади роботи таких сінкерів, тих, хто думає. Таких мислителів, які займаються розробкою стратегії. Я знаю, що є стратегія, і ви всі знаєте, на рівні міста Львів, вона ще продовжує розроблятися, але вона є в там величезна увага приділяється, якраз культурним і мистецьким практикам. Більше того, там величезна увага приділяється креативним індустріям. В нашій країні ставлення до креативної індустрії, як до чогось, що погано зрозуміло, хоча й виглядає дуже привабливо. За документами Європейського союзу, вони поширені в джерелах, можна перевірити, сьогодні центром, який розвивається найбільш динамічно – є якраз креативні індустрії, видавничий бізнес, кіновиробництво, виробництво рекламної продукції. Все, де додаткова вартість створюється за рахунок інтелекту, за рахунок творчості, все це відноситься до креативних індустрій.
Ну, і, звичайно, третій напрямок… Ми говорили про перший, як про створення реальних просторів де культура і мистецтво інноваційні можуть розвиватись. Другій – це розробка якихось концептуальних документів, стратегічних політичних документів. І третій напрямок, з моєї точки зору, який є надзвичайно важливий – це формування громадської думку. Формування і в вищих ешелонах влади, і в середніх шарах, і в нас з вами, простих громадянах формування того, що без вирішення ціннісних конфліктів, ані військові, ані економічні, ані юридичні конфлікти, які всіх нас переслідують. Ми мусимо домовитись про смисли, ми мусимо домовитись, що в нашому суспільстві вважається правильним, прозорим, чесним, таким, яким ми б хотіли сповідувати як цінність і від чого ми хочемо відмовитись. Політично це виглядає, як відмова від корупції, відмова від хабарництва, відмова від непрозорих конкурсних процедур в суддівському секторі або в прокурорському секторі, або в призначенні деканів, чи ректорів університетів. Це – сформульований соціальний запит. Якщо ви під цим соціальним запитом в різних секторах нашої економіки бачите, що мова йде про цінності, що ми вибираємо, відповідальність, гідність, чесність, громадянську позицію, критичне мислення дуже важливо сьогодні і необхідна сьогодні для суспільства характеристика, то ми побачимо, що треба домовитись про це, і потім спробувати імплементувати це в соціальні практики такі, як відмова від хабарництва, прозорість в процедурах і так далі.