Наталія Кривда: “Софія Київська – це символічне відсилання до Небесного Єрусалиму”

Одна з найулюбленіших тем, на яку я завжди розмовляю зі своїми студентами – це тема Софіївського Собору. Блискучий витвір давньоруського мистецтва, неймовірний шедевр, і ми з вами щасливці, що можемо його сьогодні бачити. Ця споруда є унікальною не тільки з точки зору свого віку, не тільки з точки зору тих скарбів фрескового живопису, мозаїчного мистецтва, які там збереглися. Мені здається, що одна з ключових характеристик цієї споруди полягає в тому, що вона втілює оту саму славнозвісну модель світу, упорядкованого, прекрасного, космічного світу, який запропонувало християнство новонаверненим народам. Поговоримо сьогодні про оцю моделювальну функцію Софіївського Собору. Давайте подивимось на нього, як на прекрасний упорядкований світ, на ті внутрішні тексти, на ті меседжі, на ту інформацію, які передає нам Собор і які збереглися з тих давніх часів.

Собор побудовано в класичному для Візантії стилі, ця модель називається хрещево-банна модель. Якщо ми подивимося на архітектурний план Собору зверху, то ми побачимо великий хрест. Вірніше цілу систему хрестів, які складаються з нави – проходу, що починається від входу храму і йде до вівтаря і трансепта, якій пересікає наву. Кафедральний Софіївський Собор великий, п’яти- навний, кілька, відповідно, трансептів. Все це вкриває велика і розкішна система бань або куполів, які теж мають символічне значення. Знання внутрішніх секретів цього храму, числової символіки, кольорової символіки дозволить нам прочитати послання, які наші предки залишили нам, які говорять про їх глибоке проникнення в сутність свого перебування в світі, намагання описати себе і своє світосприйняття в таких образах.

Я буду спиратися на дуже серйозне дослідження пані Нікітенко, яка займається багато років Собором, на дослідження Сергія Аверинцева, на дослідження інших авторів. Я не цитую їх безпосередньо, але це велика робота, пророблена кількома поколіннями спочатку радянських, а потім українських дослідників. Отже, Софіївський Собор, як великий текст, як велике послання. Символіка Собору починається з того, що його розміри не є випадковими. Вони абсолютно символічні. Розміри храму відповідають в певній пропорції розмірам Небесного Єрусалиму. Кількість проходів, кількість арок, стовпів, які зустрічають нас, коли ми входимо в Собор, є 12. Це є священне число, яке приходить з описання Небесного Єрусалиму. У Небесному Єрусалимі чотирикутна форма, 12 колон, 12 воріт. Дерева, які ростуть вздовж сторін цього Небесного Єрусалиму, 12 разів на рік приносять плоди. Цифра 12, як священна, як сакральна присутня в значній кількості вимірів і розмірів Софіївського Собору в Києві, натякаючи нам на те, що Софія Київська є проекція, є символічне відсилання до Єрусалимського храму і Небесного Єрусалиму, в першу чергу. Ми входимо в Собор з західного порталу і завжди наш вівтар повернутий на схід, де зійшла Віфлеємська зірка, яка сповістила нам про прихід Ісуса Христа. Ця просторова орієнтація храму теж має дуже велике значення.

Коли ви підходите до храму, якби ви були киянином 11-12 століття, то вас би зустрічали з західного порталу сім бань. Варто сказати, що їх всього 13, і ця система бань не просто натякає, а голосно заявляє про присутність Христа і його 12 апостолів. Одна велика баня і 12 бань, що трошки менші, говорять нам про цю систему один плюс дванадцять, які несуть його слово в світ. Так от, коли ми заходимо до Собору з західного порталу, ми бачимо сім бань. Теж невипадкове, символічне число, як пише пані Нікітенко. Адже воно розкладається на чотири і три. Чотири, квадрат – це перша упорядкована форма простору. Чотири сторони світу, чотири вітри, чотири пори року, чотири – це символ землі, символ земного. Число три, трійця – це символ небесного, божественного. Тож, поєднання символу землі і символу неба – цифра сім зустрічає нас при вході до цього храму. Якщо б ми подивилися в 11 столітті на Собор зі східного порталу, то ми б побачили вісім бань – до неба і землі додається ще одиниця, один великий Христос, один ви – одна душа, одна людина.

Собор побудований так званою київською кам’яною кладкою. Плінфа, довга і вузька цеглина, перемішується з природним, натуральним камінням. Існує історична легенда про те, що кожний, хто в’їжджав у Київ, мав принести каміння, адже під Києвом нема гранітних кар’єрів, де добувалося таке каміння. Князь постановив, що кожний, хто приїжджає в Київ через Золоті ворота, має привезти з собою каміння. Власне, з того моменту пішов цей вираз «каміння за пазухою», який просто має інше значення. Хрестово-купольна споруда побудована з плінфи, укріплена натуральним камінням, прекрасно упоряджена зсередини. Додам, що куполи в 11 столітті мали зовсім іншу форму, вони були шоломоподібні, вони були вкрити свинцем, свинцевими плитами срібного кольору, який виблискував на сонці. Сам Собор був приємного рожево-жовтого, теплого кольору. Можете уявити собі – під блакитним київським небом, серед зелені, яка оточує цей храм, цей теплий, рожевий храм зі срібними куполами виглядав надзвичайно урочисто і надзвичайно пафосно.

Коли ми заходимо в храм, то нас зустрічає ціла низка символічних зображень. І перше, що зустрічало киянина 11 століття, був баптистерій з правої сторони від входу до храму. Стіни баптистерія вкриті розписами сорока севастійських мучеників, цей сюжет важливий для новонаверненого народу. Кияни, як і всі русичі не так давно прийняли християнство, ми вважаємо, що Софіївський Собор був побудований або в 1017, або в 1032 році, за різними версіями. Початок 11 століття, недавно ми стали офіційно християнською країною, і ідея вірності християнству надзвичайно важлива. Ми пам’ятаємо, що севастійські мученики, стоячи голими на людях, переживаючи оці тортури, не відмовилися від християнської віри і таким чином потрапили до раю. Вірність ідеї – одна з ключових ціннісних характеристик, на яку працює образна, символічна конструкція і візуальні образи цього храму.

Коли ми заходимо в сам Собор, перше, енергетично найважливіше зображення, яке зосереджує наші погляди на собі, яке безсумнівно є одним з найкрасивіших в нашій культурі – це зображення Марії Оранти. У Візантії ніколи не використовують техніку фрески і мозаїки разом. Храми або прикрашені мозаїкою, або розписані у стилі фрескового живопису – розпису по вологій штукатурці природними, натуральними фарбами. А от у Київській Русі, навпаки, знайшли інший прийом. Тисячолітні поклади язичницької культури, міфологічні уявлення про світ нікуди не ділися. І християнський храм будується так, що в його внутрішній природі, у внутрішній конструкції зберігається одне з найдавніших уявлень людей про те, що світ є тридільним. Підземний світ – світ наших померлих, середній світ – світ наших живих і небесний, божественний світ. Ця тридільність зберігається в конструкціях храму надзвичайно виразно. І підземні крипти, де будуть стояти саркофаги, в тому числі саркофаг Ярослава Мудрого. Середня частина, де знаходимося ми з вами, прочани, які приходять молитися. Верхня частина – небесна, присвячена Богу. Середня частина храму прикрашена фресками, верхня частина прикрашена мозаїками. Мозаїка – творення зображення з маленьких шматочків смальти, більшість зображень зроблено на золотому тлі. Мозаїка відбиває світло. Всі, хто заходить в Храм, відчувають, що мозаїка ніби світиться зсередини, цей ефект досягається спеціальними архітектурними прийомами. Небесна частина наповнена сяйвом. В той час, як фреска всмоктує, поглинає світло, і ми з вами знаходимося в присмерках, в нашому середньому земному світі, і ми мусимо відчувати свою відповідальність, свою провину, ми прийшли просити Господа про те, щоб він нас простив і про те, щоб він дав нам сили, наснаги рухатися далі. За словами Василя Великого, храм розписаний, як книга. Розписи храму – це Біблія для неписемних зверху вниз і зліва направо. І ми би читали ці розписи, якщо б вони збереглися і не перемальовувалися. На жаль, фресковий живопис в Софіївському Соборі зберігся лише частково. Велика робота дослідників Софіївського Собору – археологів, реставраторів полягає в тому, що шар за шаром знімалися олійні розписи з фрескового шару. Фрески лише частково відкриті сьогодні, це величезна робота. Кілька разів олійною фарбою Собор потім записувався, у 18 столітті і пізніше і, тим не менш, ми можемо собі уявити цю красу і атмосферу храму 11 століття.

Марія Оранта звертається до нас з молитвою за всіх людей, за весь рід людський, її долоні повернуті і відкриті до нас. Це велике зображення виконано з величезною артистичністю, з величезним художнім смаком. Стіна зроблена таким чином, що зображення не деформується на увгнутій поверхні. Понад 140 відтінків смальти, неймовірне збереження пропорційності і неймовірний психологічний, енергетичний ефект, який ви отримуєте від погляду на Марію Оранту. Повторюся, це одне з найбільших і найкрасивіших мозаїчних зображень, які збереглися з 11 століття в нашій країні, це абсолютно точно.

Верхню частину куполу прикрашає зображення  Пантократора, Вседержителя, він зберігся частково в мозаїці, частково дописаний олійними фарбами, а нижче зображення чотирьох Архангелів. Варто сказати, що ця структура дуже добре прочитується: Христос наверху, нижче чотири Архангели, які від його імені передають його волю. Михаїл – покровитель небесного воїнства, Гавриїл, який принесе благу звістку Марії. Нижче, в проміжках між дванадцятьма вікнами, знаходяться постаті 12 апостолів, які прийняли слово Боже і понесли його в народ. А ще нижче, в так званих парусах, пудпружні арки, зображення чотирьох євангелістів. Ті з апостолів, які не тільки промовили слово для людей, а й записали його. Частина цих зображень зберіглася в мозаїках, наприклад, «Архангел в блакитному», а частина написана олійними фарбами і теж рукою великого майстра, Михайла Врубеля, який писав олійними фарбами, відновлюючи зображення Софіївського Собору на початку 20 століття за запрошенням професора Київського Імператорського Університету Прахова. Між іншим, він писав і ікони для заново побудованого Володимирського Собору. В цей час Врубель закохується в дружину професора Прахова, Олену Прахову, і всі мадонни, яких він пише на іконах, з’являються у нього з виразними рисами, які були властиві Олені Праховій. Кажуть, що коли київський генерал-губернатор приїхав подивитися на ті ікони у Володимирському Соборі, він був здивований і сказав: «Що це, кияни будуть на Олену Прахову молитися?» Ікони були відправлені в заслання. На наше щастя, культура генерал-губернаторів Києва завжди була висока, знищувати велике мистецтво не видавалося можливим, тому ікони були заслані в Кирилівську церкву. Сьогодні ми з вами маємо неймовірний ансамбль Кирилівської церкви, де поєднуються фрески 12 століття, олійні розписи самого Врубеля і ікони, написані їм для Володимирського Собору. Повертаючись до його роботи в Софіївському Соборі, скажу, що реставрація Врубеля і взагалі всі реставраційні роботи під егідою Прахова були надзвичайно вдалі.

Не тільки тридільна модель світу – верхня, середня і підземна – відтворюється в архітектурній моделі храму, відтворюється ще й соціальна модель. Адже прочани мусили стояти в нижній частині храму, піднімаючи голову до Марії Оранти, до Архангелів, до Бога-Вседержителя. А от князь і княгиня піднімалися по сходах на хори, власне, там проводили службу. З часів міфологічних уявлень язичницької культури світ поділений на правий і лівий. Права половина світу, рух по сонцю – це чоловічий рух, чоловіча половина світу. Ліва половина світу, рух проти сонця, рух проти часової стрілки – це жіночий світ. Зверніть увагу, в хороших, правильних українських церквах до сьогоднішнього дня чоловіки стоять праворуч, а жінки ліворуч. Від центральної вісі Собору, від Царських врат завжди праворуч ікона Ісуса Христа, ліворуч ікона Діви Марії. Наступна після ікони Христа завжди храмова ікона, в Софіївському Соборі – це ікона Святої Софії. Так от, князь піднімався по сходах правої башти – це південна башта. Княгиня піднімалася по сходах лівої башти – це жіноча башта. Відповідними зображеннями прикрашені ці башти, і символіка цих зображень завжди християнська. Ми говоримо про те, що язичницькі поклади культури, міфологічні образи зберігаються в тканині культури, переплітаються з християнськими образами, і аромат часу, атмосфера, якісь неофіційні уявлення прориваються в цих розписах чоловічої і жіночої башти. В жіночій башті зображена головна подія жіночого життя – це прекрасний, ідеальний шлюб. Зображення шлюбу між візантійською принцесою Анною і представниками Володимира Великого – це центральне зображення в жіночій башті, де прекрасно передано візантійській палац. Ми бачимо портрети молодих дівчат, племінниць Василя Другого, імператора Візантійського, який віддає свою сестру за Володимира. Ми знаємо цих дівчат за описами Михайла Псьола, який писав Візантійські хроніки. Одна була дочкою вірменської принцеси, мала великий гачкуватий ніс, у другої була довга шия, третя була зовсім маленька, невеликого зросту, але дуже весела, між іншим, імператор так її заміж і не віддав, щоб сміх і радість молодої дівчини залишилися у імператорському палаці. В чоловічій башті мала бути зображена головніша подія чоловічого життя – це війна, але в мирні часи війни немає. Її заміняють спортивні змагання. І ми є свідками перегонів колісниць, які відбуваються на імператорському іподромі на честь цієї великої події, на честь цього великого шлюбу.

Софіївський Собор має ще сотні секретів – розкішні графіті, про які ми можемо поговорити окремо. прекрасні мозаїчні зображення, прекрасні зображення піру в баштах, зображення тварин, зображення світового дерева, прекрасні орнаменти, які прикрашають колони. Окрему частину розповіді може скласти саркофаг Ярослава Мудрого, привезений з Візантії, насичений символікою, і все це є надзвичайно цікаво, все це є надзвичайно важливо не тільки для розуміння культури Київської Русі, а для здійснення спроби зрозуміти самих себе. Зрозуміти, що для нас важливо, як формується наше уявлення про світ, відчути себе нащадками цієї великої культури.