Наталія Кривда: “Братський рух є зародком громадянського суспільства”

Чому виникли братства та які ідеї вони пропагували? Як формувалося козацтво? Що стало причиною занепаду православної церкви на території України та активного розвитку католицької? Про найважливіші процеси XVI століття розповідає доктор філософських наук Наталія Кривда.

Сьогодні ми говоримо про 16 століття, принаймні, про ту частину найважливіших і драматичних процесів, які визначають славнозвісний український ренесанс. Буремне, драматичне 16 століття часто називають століттям двох уній. Поява нової релігійної традиції, поява нової церкви, поява нової держави, частиною якої стануть українські землі – ключові події 16 століття. Люблинська унія 1569 року призводить до утворення Речі Посполитої. Берестейська унія 1596 року формує уніатську Греко-Католицьку Церкву, яка на довгий час стане однією з національних церков, захисниць національних інтересів, особливо на західноукраїнських землях. Зазначимо, що церковні угоди не є чимось новим. Власне, церкви об’єднуються і підписують унії під тиском, під загрозою, найчастіше мусульманської загрози, зовнішньої загрози. Подія, яка відбувається в Україні в 1596 році, поява оцієї унії викликана всім перебігом попередніх подій. Православна церква знекровлена, вона не виконує функції захисника національно-культурних інтересів. Сучасники зазначають, що православний клір, як правило, погано освічений, пиячить, в основному думає про свою кишеню. В таких умовах активні, агресивні, добре освічені католики, в першу чергу єзуїти, які засновують свої колегії на території українських земель, стають привабливими. Ополячення і окатоличення не тільки процес занепаду, з точки зору православної релігії, Православної церкви, а ще активний прихід нових ідей, нових освічених людей, нової європейської традиції в наш з вами культурний простір. Активізація унійного руху відбувається на тлі ще однієї важливої події, яку ми дуже часто випускаємо з поля зору. У 1582 році відбувається так звана календарна реформа Папи Григорія – католики і православні розведені в часі, вони живуть за різним часом.
Намагаючись підняти престиж православного духовенстві і подолати дискримінацію, Львівські, Луцькі, Турово-Пінські, Холмські єпископи підписують унію. Собор в Бересті 1596 року розколюється на дві частини: уніатську і православну. Перша починає підкорюватися Папі Римському, хоча богослужіння ведеться українською мовою, церква набуває рис Католицької церкви. Розкол поглиблюється агресивним насадженням унії і перерозподілом майна. Нічого нового – поява нових Церков завжди викликає до життя майнові, матеріальні проблеми. В таких умовах, повторюся, ополячення і окатоличення, коли державної підтримки православ’я не існує, коли відбувається занепад і культурний, і мовний, і релігійний, населення православних міст починає формувати власну форму оборони, внутрішнє протистояння цьому окатоличенню і ополяченню. Власне, сьогодні ми можемо з повним правом говорити про те, що братський рух, який зароджується в 16 столітті, формування православних громад навколо православних храмів є зародками громадянського суспільства. Це рух знизу, це самоорганізація населення, яке хоче зберегти власну віру, віру предків, національну мову, національну традицію, культурну і мовну традицію.
Національно-релігійні організації, громади або братства виконують як політичні, так і юридичні, освітні, суспільні функції. Зазначу, що братство має свій суд, має свою скарбницю, має право заснувати школу і запросити вчителя. Більше того, братство має право запросити священика в свою православну церкву. На чолі стоять чотири старші брати, які власне і утримують скарбницю, і всі проблеми вирішуються загальними зборами. Абсолютна самоорганізація населення. Навколо братств гуртуються вчені, книжники, друкарі. Братство веде певну економічну діяльність, має гроші і робить замовлення на друк книжок, на виготовлення ікон. Це формування, зародження ідеології третього стану. Навколо братств жевріють ідеї гуманізму, власної гідності, національної культурної незалежності, в першу чергу, незалежності від католицького впливу.
Історичні джерела повідомляють про братства у Львові, Луцьку, Кам’янець-Подільському, Немирові, Острозі, Люблені, Галичі, Вінниці, Києві, Мінську, Вільно, в десятках інших міст. Найвидатнішим, найвідомішим парадигмальним братством в Україні вважається Львівське Успенське братство, з діяльністю якого пов’язаний і друкарський гурток, Федоров починає там друкувати свої перші книжки, і неймовірно красивий комплекс Успенської церкви, вежі Корнякти і Трьохсвятительської каплиці, побудованої в ренесансному стилі. Львівське Успенське братство засновується у 1585 році, покровителем його вважається Костянтин Острозький. Видатні українські аристократичні роди приєднуються до цього братства – Красовські, Рогатинські, Ружинські. Вписалася до членів братства і Анна Потоцька з роду Могил. Починаючи свою діяльність як громада, братство переростає в політичну і освітню організацію. З діяльністю Львівського Успенського братства пов’язані блискучі імена українських просвітників, ораторів, захисників православ’я, філософів, друкарів. Зизаній Мелетій Смотрицький, Ісая Копинський, Іов Борецькій, Сильвестр Косів, Ісая Трофимович-Козловський – це блискуча генерація українських православних діячів культури, науки, філософії.
У Львівському Успенському братстві створюється статут, за зразком і подобою якого будуть створені всі статути усіх братств. Братчики, безсумнівно, критикували Католицьку церкву, але основна ідея цих православних братств була у поверненні до християнства Апостольських часів, до повернення до чистого, очищеного християнства. Як буде писати Вишинський: «Не треба пити з чужого джерела, треба повернутися до свого коріння». Коли ми в наукових текстах зустрічаємо з вами тези про те, що братський рух є частиною українського ренесансу, ми мусимо пам’ятати суголосність ідей братчиків, наприклад, ідеям італійського гуманізму. Так само, як молоді італійські гуманісти поверталися до ідей античності, оживлювали, оновлювали, інтерпретували їх в нових умовах, так само і братчики повертаються до ідей часів Київської Русі, княжої доби, оновлюють їх, прочитують по-новому і роблять частиною сучасної для них культури.
Основні ідеї, які розвивають братський рух, пов’язані з розумінням сутності Бога, сутності Трійці, проблеми етики, проблеми самопізнання, проблеми свободи волі. Як бачите, всі вони суголосні європейському культурному простору. Ідеологи братства вважали, що греко-слов’янська духовна традиція, повернення до цінності княжої доби може оживити і оновити українське православ’я. Хоча б один твір хочу згадати – Ісая Копинський «Алфавіт духовний», він присвячений проблемі людини, моральній досконалості, співвідношенню раціонального і духовного, це абсолютно актуальні для європейського 16 століття проблеми. «Пізнаючи себе, – пише Ісая Копинський, – людина розкриває свою тілесну і духовну натуру». Вона вирішує проблему, чому віддати перевагу – тлінному світові чи безсмертному духові. Копинський вважає, що людина, пізнаючи себе, підіймається до Бога, а пізнаючи Бога, відчуває свою з ним спорідненість. Продовженням саме такого пізнання, з точки зору Ісая Копинського, є «умное деяние», як пише Копинський. Праця, яка стає потребою і радістю, приводить до очищення розуму, до гартування самої людини, самозаглиблення і, зрештою, до пізнання Бога і єднання з ним. Я спеціально зупинилася на цій роботі, щоб показати, що ті ідеї, які потім в 17 столітті ми побачимо в творах Григорія Сковороди, виростають не в пустому просторі. Грунт культивований, ідеї в культурі функціонують і Сковорода, так, найвиразніший, але стане продовжувачем, стане послідовником цих ідей українських братчиків, в тому числі Ісаї Копинського.
Основна проблема братчиків полягає в тому, що їх інтелектуальна зброя, тут я наслідую текстам професора Івана Огородника, їх інтелектуальна зброя не відповідає інтелектуальній зброї їхніх опонентів – католиків. Сотні років католицька інтелектуальна зброя гартувалася, прекрасна філософська традиція, випрацювані категорії, вміння працювати з аудиторією, ораторське мистецтво, мистецтво красномовства, все це випрацьовується століттями в межах католицької традиції і все це поки що не відпрацьовано, не інституйовано в традиції православні. Православна богословська традиція насичена емоціями, вона звертається до особистого, персонального досвіду самопізнання і пізнання Бога. Католицькі теологи – блискучі логіки і філософи, слов’янський тип мислення ще не відокремив філософію в форму суспільної свідомості. Скоріше філософія і теологія сприймаються як тип мудрості, як життя в істині, що безсумнівно відсилає нас до розуміння духовно-практичного значення філософії, любомудріє часів Київської Русі.
З 16 століттям пов’язане формування ще одного, дуже важливого для України феномена – феномена козацтва. Тисячі рядків написано, томи літератури, але ми відзначимо лише кілька ідей, які з нашої точки зору важливі для формування культурного образу козацтва. Термін «козак» і поява самого феномену до сьогодні залишається дискусійним. Відзначимо, що з часів Київської Русі існує досвід таких от громад, чоловічих угрупувань. Вони називаються вічові громади. Одна з версій полягає в тому, що поступово ці Вічові громади трансформуються в громади військові. Відзначимо, що для формування козацтва важливими були наявність вільних земель і наявність людей, які готові полишити своє життя, домівку, родину і піти в ці землі. Мені дуже слушною здається ідея цього міфологічного порогу, міфологічного переходу, який здійснюють селяни і міщани, що тікають від політичного, релігійного, економічного пригноблення і переходять Дніпровські пороги, потрапляють на оцю вільну землю, вільну територію. Ми пам’ятаємо, що в ті часи Дніпрогес не існує, і Дніпро природним шляхом ділиться порогами на дві частини. Україна вище Дніпровських порогів, Україна культурна, землеробська, тисячоліттями освоєна земля, культивована земля, власне, культурна земля. Якщо ми згадаємо Цицерона і згадаємо, що термін «культура» походить від латинського culture, що означає обробка землі, то тут землеробська традиція, яка плекається на цих землях століттями, тисячоліттями, і культура наша мають десь зійтися. Нижче Дніпровських порогів територія не оброблена, не освоєна – це акультура, це те, що ще підлягає культивуванню, обробці, присутності людини в цьому просторі. Козак, який переходить Дніпровські пороги, відмовляється від значної частини того, що складає його особистість -родини, зв’язків, відповідальності, мені подобається термін «комплекс Колумба». Завжди в усі часи, в усіх народів є чоловіки, які хочуть відкривати нові землі, забуваючи про те, що за їх спиною залишається родина, залишаються обов’язки, залишається якась відповідальність. Відкриття нових земель завжди привабливіше, ніж підтримання вогню в землях старих, життєвого вогню. Оці от втікачі, оці люди майбутньої волі, майбутні козаки, переходячи Дніпровські пороги, відмовляються від всього, що складало сутність їх життя і особистості. До цього, приймаючи новий статус, вони проходять процес ініціації, вони відмовляються від свого імені, отримуючи нові прізвиська. Дуже промовисті прізвиська, ці смішні українські прізвища: Заєць, Вовк, Непийпиво, Нетудихата і так далі, все це залишки колишніх українських козацьких прізвиськ, які отримують молоді козаки після ритуалу ініціації.
Маргінальне за походженням, компромісне за способом життєдіяльності, козацтво формується водночас, практично паралельно зі шляхтою, протягом 15-16 століття, і означає, скоріше, спосіб життя, скоріше, систему цінностей, аніж статус кво. Хочу сказати, що перші згадки про козацтво датуються 1499 роком, а от перша постать, з якою пов’язано заснування Запорізької Січі – це відомий гетьман Вишневецький, відомий в народі як Байда. 1552-1556 роки, на острові Мала Хортиця, під його керівництвом побудована перша фортеця. З цього ми починаємо відлік часу існування Запорізької Січі. Хочу сказати, що це теж дуже важлива для України і для української ментальності річ. Запорізька Січ – це реалізований, імплементований сучасною мовою, міф вітчизни. Це та модель свободи, де ти будуєш життя за своїми принципами, де ти можеш сповідувати свою віру, де ти захищаєш свою віру, це та територія, той простір і той час, де ти відчуваєш себе, власне, вільною людиною, українцем. Коли через півтора століття Катерина Друга зруйнує Запорізьку Січ руками своїх генералів, вона докладеться до руйнації і цього реалізованого міфу вітчизни. Запорізька Січ наприкінці 18 століття, досить слабке утворення з військової точки зору і дуже міцне і могутнє, з точки зору формування цього міфу вітчизни, коли обидва слова пишуться з великої літери. Формується принцип державності – ось з чим ми, як правило, пов’язуємо формування козацтва. Закріплюється право, система норм. Вищий орган Січі, Січова рада, право якої вибирання військової старшини. Згодом, на початку 17 століття, козацтво зазнає розшарування, сформується городове, реєстрове козацтво, яке буде служити Речі Посполитій, і Запорізьке, низове козацтво, яке буде продовжувати традиції Січі у пониззі Дніпра. Нереєстрове козацтво виникає внаслідок самовільного покозачення. Глибока релігійність, певний захист православної віри – ось основні характерні ознаки духовного життя Запоріжжя, як підкреслює відомий український дослідник Олександр Бойко. Це сприяє формуванню людини нового типу, це сприяє формуванню ідеалу людини, зразка нової людини. І цей новий ідеал буде представлений романтизованим лицарем, козаком-героєм, безкорисливим захисником православної віри.