Ми не бачимо цілеспрямованої інформаційної політики щодо Криму | Таміла Ташева

Майже три роки, як Крим знаходиться в російській окупації. Які кроки влада робить у напрямку деокупації півострова? Чи є вони дієвими? Про це та про створення фільму про шлях боротьби Мустафи Джемілєва “MUSTAFA” в студії говорила продюсерка фільму та співзасновник організації “КримSOS” Таміла Ташева.

Власне, ми створились 27 лютого 2014 року, це був, фактично, ми вважаємо, перший день окупації Криму, тому що тоді з 26 на 27 лютого були захвачені адмінбудівлі в Криму. Я пам’ятаю, як ми прокинулися 27 лютого 2014 року, здзвонилися з Севгіль Мусаєвою, Алімом Алієвим і вирішили, що треба щось робити, тому що ми самі тоді не розуміли, що відбувається в Криму. Першою такою реакцією у нас було створення сторінки і писати про те, що там відбувається. Ми контактували з нашими друзями блогерами, журналістами і так далі. Але, зрозуміло, що окрім інформування, це занадто мало, і почали активно займатися допомогою військовим, постачали їм і бронежилети, і їжу і так далі. Допомагали журналістам там перебувати і почали допомагати переселенцям з Криму вже з 3 березня 2014 року. Власне так, вималювалась така ініціатива, яка почала допомагати спочатку журналістам, військовим і переселенцям, потім ми плавно перейшли на допомогу людям зі сходу, тому що до тебе звертаються на гарячу лінію, ти ж не можеш відмовити, тому що вони не з Криму переселенці, а зі сходу переселенці. Зараз це така організація, яка займається Кримом, моніторингом порушень прав людини, акціями прямої дії, якщо якась подія відбувається, ми на це реагуємо, йдемо під посольство Росії або на Майдан, там ще щось. Займаємося міжнародною допомогою, беремо участь у написанні резолюцій, різних заяв і допомагаємо переселенцям як з Криму, так і зі сходу.

Насправді обсяги, дійсно, доволі великі, нас зараз, якщо ми від трьох людей стартували, це три людини співзасновники, потім ще кілька людей приєдналися і були десь до сотні волонтерів, які таким чи іншим чином допомагали на початку окупації Криму, то зараз це така інституція, в якої п’ять офісів в Україні, це майже п’ятдесят співробітників. Але чому так багато, багато хто в нас питає, тому що ми займаємося прямою допомогою людям. Це юристи, які в судах представляють людей, це юристи, які надають пряму допомогу людям, соціальна робота і соціальний супровід людей, тому, якщо говорити про кількість допомоги, це тисячі людей. Ми останнього разу, коли рахували кількість клієнтів нашої організації, людей, які до нас звернулися, то це було більше ніж 215, здається, тисяч людей, які отримали пряму або опосередковану допомогу, шляхом якихось консультацій, соціального супроводу. Тому зараз це велика кількість допомоги, а тоді, коли ми це все починали, зрозуміло, що ми не думали, що це може перерости в якусь таку роботу.

За два з половиною роки окупації і військових дій на сході ми можемо говорити, що у нас не з’явилась ні стратегія по роботі з Кримом, як ми говоримо, стратегія реінтеграції Криму, ні стратегія реінтеграції Донбасу, по роботі з тими людьми, які живуть в Криму і на Донбасі. Бачення держави, що робити з цими територіями, де йдуть військові дії відкрито, звідки виїжджають люди або живуть люди, фактично як заручники, цього немає. Певний запит, звичайно, що на спільну роботу він є, і ми там пробували різного роду таку співпрацю у соціальній сфері. Наприклад, ми минулого року запровадили Інститут радника з питань переселенців з Міністерством соціальної політики. Ми це пробували, чи допоможе, чи не допоможе. В принципі, це був хороший інструмент роботи, але нам би хотілося, щоб держава окрім того, що вона щось, можливо, заявляє, це були дуже конкретні кроки. Якщо говорити про переселенців, дуже мало зроблено. Там прийняті якісь законодавчі акти, до яких підштовхувала громадськість. Якщо говорити про Крим, то ми не бачимо цілеспрямованої інформаційної політики по Криму. Окрім того, що з’являються на білбордах якісь там дати. Немає нормальних, дійсно, сигналів, які передавались на територію Криму. Наприклад, у нас є офіс в Херсоні, ми періодично робимо виїзди на прикордоння, ми знаємо, що на прикордонних територіях у селах, дуже близьких до кордону з Кримом, сигнал українських телеканалів є нижчим, ніж сигнал від російських каналів, які б’ють з території Криму. Це абсолютний нонсенс, коли наші громадяни, які живуть на цьому кордоні, отримують інформаційний продукт ворожої до нас країни, з території окупованого півострову. Тому, коли ти починаєш копати в таких деталях, дійсно, як працювати з цими людьми, ув’язненими на території Криму. Немає досі фонду якогось, який міг би допомагати родинам політв’язнів, тому що зараз це все відбувається точково. Потрібно зібрати кошти на адвоката Алі Асанова, ми, я маю на увазі, громадськість, це робимо. Потрібно зібрати кошти на родину Сашка Кольченка, щоб його мама поїхала, і громадськість це робить. А це могло би бути абсолютно відкритим інститутом наглядача якогось, наглядової ради, якимось фондом, який би міг контролюватися як державою, так і громадським сектором, можливо, якихось міжнародних людей запрошувати. І все, тоді би ми могли набагато більші кошти на це все акумулювати. Я знаю, що міжнародні партнери готові це робити, тому на превеликий жаль, цієї стратегії, конкретної такої роботи з боку держави ми досі не бачимо.

Питання в тому, що у нас військовими діями на сході виправдовують більшу бездіяльність протягом цих двох з половиною років. Дійсно, заяви по Криму є, президент про це постійно говорить, прем’єр-міністр заявляє і так далі, але, якщо говорити про дуже конкретні кроки, які б могли полегшити життя людей, от їх як раз не робиться. Я наведу інший приклад, а потім розповім про іншу частину. Є діти, діти народжуються на території Криму і окупованого Донбасу. Тепер для того, щоб отримати свідоцтво про народження дитини українського зразка, цим батькам потрібно це все робити через суд. Вони йдуть до певного суду, так, зараз це спрощено, і більш менш за процедурою це роблять, і то це громадськість домоглася, але все одно, це судова процедура, яка займає інколи від двох днів, це прискорена процедура, а частіше від півтора місяця до трьох місяців. Якби кримчанин, у якого народилася дитина, міг би це зробити через адміністративну процедуру, приходить він у відділ РАГС, показує цей окупантський документ, його не треба визнавати, це окупантський документ, просто взяти до відома дані, які містяться в цьому документі, і людина отримала б цей український зразок. То людина, яка живе на території Криму і отримала таку швидку послугу від своєї української держави, вона би до цієї держави ставилася набагато краще. Не треба говорити про великі стратегії, я не маю на увазі документ, я маю на увазі конкретні кроки. Необов’язково писати красивий документ, який виконуватися не буде. Давайте говорити про те, що можна вже зараз зробити.

Якщо говорити про парламентські заходи і так далі, дійсно, ще в 2014 році було заявлено про створення міжфракційної групи «Крим». Очолив її такий собі Олексій Гончаренко з Блоку Перта Порошенка, я не хочу розказувати, чи подобається мені ця людина, чи не подобається, його професійні якісь навички, але це засідання відбулося фактично один раз, потім Олексій Гончаренко тільки один раз ініціював парламентські слухання по Криму, це було влітку цього року, і фактично все. Якби він, як людина, яка взяла на себе цю координуючу роль, хотіла бути лідером в цьому процесі, намагалася, принаймні, зібрати народних депутатів, а туди увійшли доволі цікаві люди – і Мустафа Джемілєв, і Рефат Чубаров, і Мустафа Найєм, і ряд інших людей, я думаю, вони б готові були зустрічатись. Чому там хтось інший не ініціює, він ніби не лідер у цьому процесі. Тому зараз я від деяких народних депутатів бачу більше піару, ніж конкретних дій. Зараз інші народні депутати намагаються себе більш активно вести у галузі допомоги по Криму. Чому вони це роблять через два з половиною роки, мені це теж не відомо. Чи будуть скоро вибори, чи їхня позиція якось похитнулася у парламенті, конкретної мотивації я теж не бачу. Тому добре, що вони це роблять, добре, що вони долучають до цього громадськість, журналістів, хоча б через два з половиною роки, але мені хотілося, щоб це були дуже конкретні кроки, не просто заяви, а якщо потрібно, збирати людей під Російським посольством, на площі. Якщо потрібно змінювати законодавство, давайте змінювати законодавство. Якщо потрібно робити постанови уряду, давайте постанови уряду робити.

У нас в серпні 2014 року був прийнятий Закон про вільну економічну зону Крим, яким давалися преференції українському бізнесу, який працює на окупованій території в Криму, а наприклад, кримчани з кримською реєстрацією, люди з кримською реєстрацією, я, наприклад, такою є, я вважаюсь не резидентом в Україні. Я, наприклад, зараз не можу вільно користуватися банківською карткою своєю, контролювати, що приходить на мій рахунок чи ні і так далі. Це бізнесу даються преференції, а звичайним людям, яких набагато більше, навпаки, такі обмеження, чому не відмінити, нарешті, цей закон, чому не відмінити постанови НБУ, чи Кабінету міністрів, які під цей закон були зроблені, це звичайна робота, яка в їхній компетенції. Але ж набагато легше заявити просто це з трибуни парламенту і не робити внутрішньої такої роботи.

Ідея фільму «Мустафа» – це фільм про лідера кримських татар Мустафу Джемілєва, з’явилася в березні 2014 року. Тоді ми зрозуміли, що постать Мустафи Джемілєва знову виходить на перший план, як борця за справедливість, борця вже з новим режимом. Тоді він боровся з радянським режимом, зараз він починає боротися з режимом Путіна і окупацією Криму, знову за повернення кримських татар на свою батьківщину, які змушені були тікати у березні 2014 року. Тоді я зі своєю подругою Ольгою Морковою, у нас народилася ідея, а давай знімемо фільм про Мустафу Джемілєва. Ми дві дівчини, які працюють у гуманітарній сфері, у сфері по допомозі людям. Ми поняття не мали, як це, взагалі, робити, ні в неї, ні в мене не було такого досвіду. У мене був певний досвід музичного продюсуювання, в неї і  цього не було. Але ідея зародилася, через деякий час ми прийшли до Мустафи-ага додому, просто попити чаю і так акуратно йому просунути ідею створення фільму про нього. Взагалі, Мустафа-ага дуже скромна людина і він каже: «А для чого? Про мене вже є фільм, турки знімали», – там був багатосерійний фільм про нього, серіал такий. «Про мене написані книжки», – ми пояснили, чому це саме зараз важливо, це актуальність подій нинішніх, у зв’язку з окупацією Криму, що на нього знову звертає молодь увагу, як на борця і, можливо, методи, які він використовував у своїй боротьбі, вони б і нам згодилися у майбутньому. Він тоді погодився. Тоді вже почали шукати ресурси і так далі. Тому робота затягнулася, фактично знімати ми почали в серпні 2015 року, а перші кошти ми отримали в лютому 2015 року. Коли ми зрозуміли, що в нас є кошти на знімання фільму, на жаль, це знову допомогла не держава, а допомогли міжнародні грантові кошти, 50 тисяч доларів – це та сума, якої нам вистачило на знімання фільму. Українці звичайні дуже активно долучились до процесу, і нам більше, ніж 250 людей, пожертвували 150 тисяч гривень – це було для нас символічно, що українці, кримські татари, які живуть по всьому світу, жертвують на фільм про Джемілєва. Залучено до процесу було доволі багато людей і по багатьох країнах ми проїхалися, мінімум п’ять країн ми відвідали, ми зібрали майже 30 інтерв’ю по всьому світу. Знімальна команда була близько 20 людей, хтось знімав, хтось монтував, потім хтось над звуком працював, хтось інтерв’ю брав. Ми, наприклад, працювали з Вахтангом Кіпіані, він у нас дуже крутим інтерв’юером був, Фіма Чупахін, доволі відомий музикант, який з Серьожею Бабкіним працює, і з SunSay колись працював, свій Acoustic Quartet має, він всю музику повністю прописував. Були залучені музиканти з Криму, які співали теж у фільмі. Були художники, які малювали певні ілюстрації. Через те, що фільм був цікавий дуже багатьом людям з різних середовищ, які ніби не мали ніякого відношення до кримських татар, але дуже цікавилися цією всією темою, тому вони долучились до процесу. Фільм дійсно вийшов у нас не просто про такого красивого, доброго лицаря Мустафу Джемілєва, а багато в чому саме про кримських татар, тому що ми там і про депортацію розказали, і про рух повернення на Батьківщину, про перший період проживання уже на землі в Криму, і 2014 рік ми трохи захопили, тому через призму життя Мустафи Джемілєва ми розказали трішечки, принаймні, про весь кримськотатарський народ.