Маруся Звіробій. Загрози і зміни. Чим живе сьогодні українська армія?

Як змінилася наша армія за останні два роки? Які нагальні системні проблеми псують враження від позитивних змін? Хто допомагає і хто заважає армії зміцнюватись? Як популізм політиків може занапастити і армію, і всю країну? Які технології можуть застосовуватись, щоб втягнути армію в політичні війни?

У ці гострі і злободенні питання в студії IDEALIST.media глибоко занурилась легендарна волонтерка, громадська діячка, керівник військової інструкторської групи “Марусині ведмеді” Маруся Звіробій.

Я можу судити більше, як волонтер, я не досвідчений військовий, але як волонтер, я досить непогано бачу деякі зміни в армії. Тому що в 2014 році мені і моїм колегам, українцям, яким неочікувано для себе довелося стати волонтерами, тоді треба було везти в армію хлопцям майже все – берці, форму, продукти, практично все, все. На сьогоднішній день берці вже давно ми хлопцям не возимо, форму теж. З формою, загалом з усім є деякі складнощі, але я зараз знаходжуся на контракті в Збройних Силах України і бачу зсередини, як воно змінюється. Постачання стало краще, і по озброєнню теж стало краще. Багато техніки поремонтували, багато десь по домовленостям якимось у нас збільшилась кількість важкої техніки, озброєння. Інколи мені здається, що оце затягування війни, не дивлячись на те, такою ціною важкою і такими втратами, але зараз ми більш спроможні воювати, ніж три роки тому, це безперечно.

Підняли зарплату військовослужбовцям, наче воно мало якось позитивно роль зіграти, але щоденно бачу, скільки негативу в армії з цим пов’язано, це просто жесть. Наприклад, неправильно, що між званнями різниця в зарплаті може бути у 80 гривень. Зараз сержанту нашому, молодшому сержанту дали сержанта, от аж 81 гривня буде у нього. При цьому, він командир взводу, його призначили, у нього збільшилось навантаження, збільшилась відповідальність, але по грошах, він каже: «Воно мені це було треба. я би краще собі сидів би і так», але менше відповідальності, менше з нього запитували б. По-друге, зараз потягнулися за грошима люди, для яких три тисячі гривень, десь у нього в селі, він зроду не бачив такої зарплати, а тут сім тисяч. Звісно, різні люди є, але дуже велика кількість, вони не мотивовані взагалі воювати або вчитися, або служити. Феєрична відповідь на співбесіді на запитання, чому ти прийшов в армію, його відповідь була: «Я на фронт не піду, я прийшов служити, а не воювати». Це просто лозунг якийсь, і дуже багато таких людей. Вони приходять служити, а не воювати. Вони намагаються десь до себе в бригаду, ближче до дому, деякі кажуть, що це плюс, коли він в бригаді, яка знаходиться у нього вдома, але інколи це мінус, тому що в бригадах вдома, я дивлюсь, що таке служить. Людина служить таким чином – до 18.20 у нього робочій день, а далі війни немає, субота, неділя теж війни немає. А задачі треба зараз виконувати більш в посиленому режимі, тим більше, що коли мобілізовані закінчилися, то всі контрактники на своїй шкурі дуже добре відчули нестачу людей. Тому що боєць не може піти у відпустку, офіцер, наприклад, лейтенант це конкретний випадок, через кожні два дні чувак стоїть в наряді, немає офіцерів більше. Всі його хлопці теж, наряди, наряди. Хлопців, яких ми набираємо, завжди запитуємо, чи готовий він піти воювати, він каже: «Так, я для цього і прийшов в армію», – і таких хлопців я набираю, маю зробити колектив з них і відправити їх в бригаду колективом служити. Я відправляю в бригаду, а через нестачу людей ці хлопці застрягають в нарядах, і в них будь-яка мотивація пропадає. Є різні нюанси не дуже хороші. Саме це пов’язано з контрактниками, зараз би дуже допомогло, якщо чесно, якби була сьома хвиля мобілізації, тому що контрактна армія ще дуже хитко стоїть на ногах, майже не стоїть, її треба піднімати. Якби зараз дали сьому хвилю мобілізованих, щоб можна було хоч би справи налагодити. Тому що під цю контрактну армію треба ще і організаційних питань багато налаштовувати, і по постачанню дуже багато. По постачанню – немає форми змінки, я працюю в навчальному центрі, там посилений графік занять у хлопців, а їм видають одну форму, немає другої. Але вони її убивають ще до того, як потраплять у бригаду. Як бути? Ніяк: хлопці, купуйте за свою зарплату. І куди не кинься, купуйте за свою зарплату – і те купи, і це купи, коли по постачанню себе боєць вдягає, то виявляється не така вже і велика зарплата, зважаючи на те, що люди ідуть часто сімейні, і родину теж треба годувати. Дорогувато бійцю виходить себе вдягати. Є ще один негативний момент, теж пов’язаний з тим, що зарплату підняли. Радянського типу військовослужбовці, які звільнилися, до майорів включно, до 2013 року, тому що була зарплата паршива, а зараз вони повертаються, тому що 10 – 12 тисяч, нічого собі, піди пошукай таку роботу зараз в цивільному житті. Вони повертаються, і за собою ці дядьки тягнуть совкову армію, дуже совкову. Всі порядки, з якими намагаються боротися молоді командири, які зараз стали, які намагаються реформувати це якось на своєму рівні, все впирається в якийсь середній армійський клас оцих людей, які не вміють інакше, вони знають отак, а на інакше. Вони навіть не думають, як можна було це спростити, які подавати наверх пропозиції, наприклад, по обігу документів, це біда просто. Це настільки затягує процеси і інколи рубає в нуль, ми настільки живемо в якомусь ХХ столітті, в плані того, що у нас з комп’ютерами паршиво дуже, там якісь типу 1С програми, вони вирішували настільки багато питань, дуже швидко, так просто, а воно все не працює, люди з цим незнайомі. Взагалі, немає таких розробок якихось. Казав Юра Бірюков, що розробки є такі по харчуванню, здається, але цього дуже не вистачає. Якби тут трошки навели порядок, ввели більше таких програм комп’ютерних і почали інтернетом користуватися, то це здвинуло б трошки роботу, швидше робилася.

Я чула від таких зубастих військовослужбовців, один товариш майор казав: «От у нас наче така лампочка з’явилася, трошки світла, що все це можна вичухати, цю всю армію» і буквально з рік тому все почало регресувати назад. Воно почало знову валитися, але йде така боротьба всередині, в армійських лавах, все-таки, наші командувачі, головні командувачі, вони, все-таки, видно, що за реформи, вони намагаються щось робити на своєму рівні, воно працює. Воно гальмується дуже сильно саме, коли спускається на рівень середнього армійського служивого класу, який чекає, як сьогодні роботу не зробить і втекти з неї просто, отут воно починаєт гальмуватися. Але рішення приймаються явно у людей, які мають бажання змінити армію. Такі рішення приймаються з боку президента, я бачу, і з боку пана Полторака, і з боку пана Муженка, від них ідуть дуже правильні рішення зараз, які реально змінюють армію.

Щодо того, як у всіх настрій погіршився і руки опустилися, то якось трапилась мені книжечка одна на очі по управлінню масами. Я з подивом для себе знайшла там таку технологію, як затягування часу. У нас це спрацювало добре. Коли є якась агресія в масах, її треба якось розпорошити, а у нас нічого собі, була нормальна агресія. Перше, що розпорошує агресію, згадуємо Майдан – це включи музику, нехай танцюють. Якщо ота агресія простояла на Майдані, я розумію, що там з найкращими бажаннями, звісно, наші співаки намагались підтримати, сцена і все, цілодобово співали, але це як раз розпорошує фокус цієї маси. Тому ми там так довго простояли на Майдані. Якщо прибрати оту сцену, з отими виконавцями, то це все трапилось би набагато скоріше. Це одна з технологій, і хтось про неї знає. Друга технологія, яку ми теж зараз бачимо, це технологія затягування цього процесу, щоби люди втомилися. Організм наш створений так, що, якщо в тебе є стрес, організм намагається будь-що його позбавитись. Вся ця ситуація тримає в стресі весь народ вже третій рік – хто таке витримає? З цієї справи вже пішло дуже багато людей, вони зараз у цивільному житті: «Якщо раптом буде війна, я повернусь і дамо їм всім». Якщо раптом буде війна, то ніхто не встигне повернутись, я так думаю, і рубатися будуть ті, хто в даний момент є на передовій. В той самий 2014 рік, коли стояли черги у військкомати, він теж показує, що, якщо раптом треба буде в армію, а ота система у нас не здвинулася, з військкоматами у нас взагалі нічого не здвинулося. Такі самі черги стануть у військкомати, і через бюрократичні процеси ці самі черги знову підуть в добровольці, тому що, якщо людина хоче йти захищати Батьківщину, вона піде. Якщо армія не бере, з будь-яких причин, то знову будуть організовуватися добровольчі загони.

Як я бачу, нашу країну губить популізм і маніпуляції. Я не довіряю, наприклад, вищому керівництву, я бачу деяку роботу, яка наче говорить про те, що вище керівництво зацікавлене в тому, щоби відстояти цю країну. Але я все одно не довіряю. Я розумію, що армія, коли Янукович сказав «На Майдан» і всі просто виконують накази, це Головнокомандувач, те саме буде і зраз. Якщо завтра станеться якийсь Майдан, пан президент скаже: «Так, армія на Майдан», – це наказ, армія його виконає. Якщо не справиться Нацгвардія і поліція, армію однозначно включать і всі підуть, тому що вже навчилися, як саме подавати таку боротьбу, як це було у 2014. Чому «Беркут» стояв просто намертво, у них була своя легенда: «Ви не з людьми воюєте, це диверсанти всякого роду, це провокатори», – їх запевнили, їм дали легенду, з якою вони з чистою совістю зможуть йти і валити цей Майдан. І така сама легенда була і для бійців, і вона буде така саме і завтра. Скажуть, що країну розхитують, країну треба рятувати, на вас остання надія і все. І далі підуть. Я так думаю, що до цього не дійде, якщо чесно, я не розглядаю такий варіант. Я навіть   уваріант Майдану, якщо чесно, не дуже вірю. Знову ж таки, теж одна з технологій – уявімо собі, був Майдан, добрий, гарячий, прибрали президента одного, став президент інший, яким чином зробити так, щоб цей Майдан не повторився. Один з варіантів, їх багато, ми робимо псевдо Майдани. Ляшко щось вийшов там, я пам’ятаю, Майдан-3, він був одним із тих, хто робив Майдан-3. Майдан-3 – це просто технологія, якщо ви чуєте слово Майдан-3, значить хтось якусь технологію проти вас же зараз застосовує. Робимо один Майдан, нехай вийшло тисяч 12 людей, і хлоп – і злить його. Люди будуть почуватися трохи зрадженими і розчарованими. Наступний робимо Майдан, прийде, нехай, п’ять тисяч людей, або три тисячі, зливаємо його, люди знову будуть розчарованими, а ті, що спостерігають за цим, в них будуть такі самі емоції. О, знову Майдан-3. Ці Майдани, якщо повторювати, на них буде приходити все менше людей, і все більше людей перестане вірити в те, що так можна щось змінити зараз. Тому зараз набагато важче зібрати Майдан, ніж було тоді. Хіба що буде дуже така серйозна провокація, хіба що почнуть знову стріляти, діти, жінки – це такий російський сценарій, це у них часто-густо. Якщо такий сценарій буде, то так, то збіжаться всі знов.