Любомира Бурлачук: “В 5-й симфонії Бетховена консолідована вся історія європейської цивілізації”

Аудио-подкаст:

 

Любомира Бурлачук
про глобальну кризу і музику

Кожного дня, відкриваючи соціальні сітки чи заходячи в інтернет, ми читаємо шокуючі новини, ми відчуваємо колосальний стрес. Ті події, які відбуваються в світі і в нас в Україні, коли б ми могли подумати, що в нас будуть гинути люди, причому будуть гинути кращі люди і що ми будемо знаходитись в такому неймовірному світі, який ми не можемо впізнати. Це дуже важко, ми просто починаємо замислюватись, що ж відбувається з цим світом, щось не так, не так з цим світом і з людьми, з нами. Нам потрібно переосмислити те, що відбувається.

Глобальні виклики і інтелектуальні виклики колосальні, насправді минулого разу в розмові ми згадували про глобальну фазову кризу, ми знаходимося зараз за глобалізацією, кінець глобалізації, як виклики мислення. Основи, межі, кордони мислення, формат мислення, спосіб мислення. Зараз в цьому форматі мислення ми не можемо зрозуміти те, що відбувається, і нам потрібно знайти якісь нові способи осмислення цієї дійсності, формати комунікації. Ми говорили про перехід від цивілізації книги в цивілізацію логосу до цивілізації медіа і при цьому також колосальну катастрофу, яка відбувається зі смислами, з комунікацією, з соціальним. Разом з тим відбувається, якщо раніше людство мало такі три глибокі мотивації або смисли, якими людство жило протягом останніх трьох тисячоліть, навіть більше. Це космос, міфологічний формат мислення, зв’язок людини з космосом, як гармонії людини з космосом. Друга мотивація – це Бог, ідея спасіння людини, яка панувала більше, ніж тисячу років і давала людству смисл життя, дуже чіткий і зрозумілий смисл життя. Ми часто говоримо про середні віки, як про темні віки, якісь жахливі віки, а насправді людина там жила більш осмисленим життям, ніж ми живемо зараз. І нарешті, смисл, який з’явився вже в новий час – це історія, людина. Людина, як творець життя, так само відповідно до грецької філософії, тому що ці ідеї існували також і в п’ятому і шостому столітті до нашої ери, що людина є мірою всіх речей, людина є центр життя, людина є творцем, і людина творить цю історію. Зараз, якщо раніше на межі  першого і другого тисячоліть відбулася катастрофа смислів, достовірність спасіння і достовірність Бога почала катастрофічно зменшуватись, почала говорити про докази існування Бога. Раніше навіть думки такої не приходило в голову. Ансельм Кентерберійський, Фома Аквінський, пізніше Еммануїл Кант шукали докази існування Бога. Богу стали потрібні якісь інтелектуальні підпорки, якісь інтелектуальні докази, щоб довести, що Бог існує. Якщо раніше були потрібні докази існування, то зараз, мені здається, нам потрібні докази існування людини.

Що таке людина, чи вона взагалі існує, тому що те, що відбувається зараз з людиною і людством, можна назвати катастрофою, можна назвати деградацією. Ми зараз, коли подивимося на результати нашої цивілізації, нашої діяльності, в Тихому океані цілий материк мусору, який за розміром перевищує Сполучені Штати Америки. Ми захлинаємося в інформаційному потопі і в інформаційному шумі. Вчені, здається, Каліфорнійського інституту порахували, якщо за 300 тисяч років людство генерувало 12 ексабайт інформації, то за останні кілька десятиліть, ми генерували вже 600 ексабайт інформації. Але, якщо за ці 300 тисяч років, людство створило колосальний прогрес і колосальний розвиток, можна сказати від печер до зорельотів, то зараз таке відчуття, що всі ці інституції, які були створені цивілізацією за ці тисячоліття, перебувають в колосальній кризі. Ми переживаємо зараз кризу трансцендентності тих смислів, про які ми говорили – космос, Бог, людина. Що далі, що буде за людиною, що буде за Богом, що буде за космосом. Криза трансцендентності означає, що зникає щось таке, що створює потужний вектор для всієї системи, тому що повинно бути щось за межами системи людини, яке дає їй напруження, мету і цю різницю потенціалів, енергетику розвитку. Друга криза дуже потужна – це криза онтології. Наша картинка світу, те, що ми зараз переживаємо, всі інтелектуальні виклики, які ми відчуваємо, як раз говорять про те, що ми переживаємо колосальну кризу онтології. Картинка світу і ті поняття, якими ми оперуємо в цій діяльності, вони вже повністю не відповідають реальності, не відповідають тому світу, який існує об’єктивно.

Відповідно, з цих двох криз, кризи трансцендентності і кризи онтології, випливають всі інші кризи – кризи лідерства і кризи науки, кризи освіти, кризи культури, ми про це все говорили раніше. Також ті основні фундаментальні протиріччя, які лежать в основі розвитку будь-якої цивілізації і будь-якої зі спільноти людей, також втратили свій сенс і смисл. Наприклад, такі фундаментальні протиріччя, як частина – ціле. Що таке частина, що таке для нас ціле? Чи це всесвіт, чи це Бог, чи це держава, чи це якась певна спільнота, чи це нація, чи це сім’я, чи ми взагалі заперечуємо існування цілого. Парадокс полягає в тому, що, як би ми не відповіли на ці запитання ми попадаємо в антиномію, обидві відповіді будуть, можна сказати, вірними або невірними, ми попадаємо в якусь певну кризу. Що таке людина, що таке людство, що таке простір, час? Також, відбувається колосальне переосмислення, що таке простір, час і останні відкриття, взагалі, відкриття 20 сторіччя і те, що відбувається зараз, зокрема доведення Перельманом гіпотези Пуанкаре також говорить про те, що в цій сфері відбуваються якісь колосальні зміни. Ми по-іншому осмислюємо, що таке простір і час і, взагалі, якісь такі, мені здається, глобальні зміни повинні відбутися і ми повинні їх уловлювати і відчувати, і слідкувати за цими речами, у фізиці, у математиці, зокрема, в музиці.

Така цікава думка, мені здається, якщо ви пам’ятаєте, що в середні віки було сім вільних мистецтв, за допомогою яких виховувалась людина, її онтологія, її картинка світу – це був тривіум і квадривіум. Тривіум – риторика, діалектика і поетика, був побудований, на слові, на знакових системах. Квадривіум – це арифметика, геометрія, астрономія і музика. То зараз основні ключові відкриття, якісь прориви відбуваються саме, якщо так метафорично казати, в цьому квадривіумі. Тому, на мою думку, варто дуже слідкувати за тим, що відбувається в науці, які відкриття відбуваються в астрофізиці, космології. Наприклад, бозон Хіггса, який також говорить про те, що простір – час має якусь певну структуру, яку ми ще не усвідомлюємо. Що доведення теореми Ферма і гіпотеза Пуанкаре, говорить про те, що форма всесвіту сферична, це теорема про форму всесвіту і про простір. Топологія, математична фізика і фізична математика – це дуже цікаві тренди, за якими треба слідкувати, це локуси майбутнього, там формується майбутнє. Якісь його ростки, якісь певні тренди уже формуються зараз, але ми їх ще не усвідомлюємо, і тому ми живемо за якимись поняттями з тою картинкою, з тою онтологією, яка входить в колосальну кризу з реальним світом.

Надзвичайно потужним для осмислення світу завжди була музика. Взагалі, теорія музики Піфагора, яка є найстарішою з усіх теорій музики, можливо, тільки у китайців була ще більш древня теорія музики. Піфагор казав, що існує музика мундана, музика космосу, світу, це музика сфер, це музика зірок і Сонця, планет, орбіт, ось музика мундана. Ця музика існує об’єктивно, це потік гармонії, який тече і в який ми можемо тільки вступати. В той час не було творців музики, композиторів. Музика існувала об’єктивно, як гармонія світу. Другий формат музики – це музика хумана, музика людини, гармонія людини, музика, яку генерує людина. Людина як особистість. Є музика інструментальна, вона поєднувала ці два світи, і її завдання було гармонізувати людину з космосом. Музика завжди існувала в такому глибокому, дуже сакральному просторі, дуже глибокому філософському просторі, і вона генерувала картинку світу, за допомогою музики людина пізнавала світ і осмислювала світ. З часом вся еволюція європейської музики полягала в тому, що музика сакрального цього простору, міфологічного, вона перейшла в простір світський, в простір, можна сказати людський і стала висловлювати зовсім інші речі. Вона почала висловлювати внутрішній світ людини, переживання, музика стала романтичною. Еволюція відбувалася таким чином, а тепер музика, взагалі, опустилась зовсім до того рівня, що вона перестала осмислювати світ, перестала бути співтворцем цього світу. Музика зараз існує тільки як еntertaiment, як розвага, причому часто дуже примітивна і проста. Жодна інша цивілізація – ні індійська, ні китайська, не мала такої культури, не мала композиторської музики. Музика там існує, епічна музика, вона є просто оцей потік, енергія Ци, по-різному кожен народ визначає, але європейська цивілізація створила класичну музику і, зокрема, симфонічну музику.

Симфонічна музика є найбільш складна і найбільш глибока, найбільш філософська. Найбільш філософський формат осмислення світу за допомогою музики. Генетично музика пов’язана з усім попереднім розвитком музики, з сакральною музикою, власне, з богослужебним співом, перш за все, поліфонічною музикою. Симфонічна музика глибоко пов’язана з оперою, власне, увертюра до опери потім і переросла в симфонію, це чисто інструментальна музика без людського голосу, а тільки виключно за допомогою інструментів. Найбільш абстрактна, тому вона найбільш наближена до математики, вона працює з такими категоріями, з якими працює, власне, філософія. Математика працює з категоріями енергія, вібрація, ритм, пульсація, хвиля, поле. Працює з такими поняттями, як добро і зло, як людина, людство, всесвіт, Бог. Музика – це точка зборки або  дуже потужний синтез певних людських онтологій, яких є багато, є різні онтології. Є онтологія Бога, є онтологія всесвіту, онтологія людини, онтологія людства. Симфонія є мета онтології і більше того, симфонічна музика, власне, характеризується тим, що ця музика відображає концепцію розвитку, еволюції, трансформації, зміни, руху. Ці всі поняття, які досліджуються і в фізиці, і в математиці, в тому числі, наприклад інтегральне, диференціальне числення, теорія груп, дуже багато математичних понять, теорій дуже близькі до математики. І музика, і математика досліджують, власне, ці потоки енергії, що таке рух, що таке розвиток. Тому, власне, слухаючи симфонію, ми занурюємося в цей  музичний потік і на глибокому філософському абстрактному рівні починаємо працювати. Наша думка і не тільки думка, наш розум і серце, тому що там дуже потужно працюють також емоції, когнітивні емоції. Тому що здивування, заперечення, радість – це дуже глибокі філософськи емоції. Просто такі людські емоції, які ми щодня переживаємо, є набагато більші, тому що вони є, власне, цими двигунами, енергетичними двигунами думки. Великі емоції генерують великі думки, і коли ми слухаємо симфонію, ми переживаємо ці дуже глибокі емоції, за допомогою яких ми переосмислюємо, хто ми є, де ми знаходимося в просторі і часі, що ми робимо, для чого ми це робимо, як ми це робимо, куди ми рухаємося. Симфонічна музика є надзвичайно потужним рефлексивним дзеркалом, рефлексивним колайдером, в який ми заходимо і починаємо надзвичайно в особливому просторі і часі переосмислювати себе, своє самовизначення,  самоідентифікацію і онтологію. І мені здається, що це зараз є надзвичайно важливим, надзвичайно ключовим, тому що, власне, від нашої онтології, від нашої картинки світу, залежить наша комунікація, наша діяльність, наше розуміння майбутнього.

Симфонія побудована, має певні будівельні потужні блоки, є певна форма симфонічна, яка складалась століттями, і вона викристалізувалася в чотири форми. Перша частина, якщо говорити на літературні формати або театральні формати – це драма, це трагедія. Я вважаю, що перша частини симфонії, може в 95 відсотках симфоній, перша частина – це драма, трагедія. Давньогрецька трагедія написана у формі сонатного алегро. Що таке сонатне алегро, знову ж таки, дуже цікава форма в музиці відображення діалектичного мислення, філософського мислення. Це фактично класична німецька філософія в музиці, сонатна форма, там є теза, антитеза, синтез, кода, завершення. Певна логіка, як розвивається ідея, є там мелодія А, мелодія В, перехід між ними, потім далі взаємодія цих мелодій, певна драматургія, розвиток, еволюція. Завершення цього розвитку відбувається на трансформації з обома мелодіями, що сформується, створиться якийсь певний якісний синтез. Можна сказати, що перша частина, якщо це давньогрецька трагедія і драма, то це є, власне, онтологія людини. Згадаємо, знову ж таки, Есхіла, Софокла, Еврипіда, якщо спочатку давньогрецька трагедія вийшла з міфу, вийшла з містерії, діонісійських містерій і це було таке міфологічне мислення. То в перших людей, які створювали трагедію, особливо в Есхіла, відбулося виділення героя, спочатку трагедії були присвячені оцим міфологічним богам, потім з’явились титани, потім з’явились герої, а потім з’явилася людина. У Есхіла це ще були титани. У Софокла це вже були герої, герої Троянської війни. А Еврипід уже звернувся до людини. Людина з цього моменту стала в центрі світу, стала мірою всіх речей і це надзвичайно цікаво. То можна сказати, що в грецькій трагедії формується оця онтологія людини, онтологія героя, якій стикається з певними якимись фатальними викликами. Оцими викликами з якими зараз стикаємося ми.

Я вважаю, що особливо потужно, дуже глибоко передає оце мислення, діалектичне, симфонічне, власне, Бетховенські симфонії. Особливо його П’ята симфонія. В цій симфонії інтегровано, консолідовано вся історія європейської цивілізації. За цими чорними нотками на білому папері є цілий космос і всесвіт. Більше того, я вважаю, що важливо слухати симфонії Бетховена саме тому, що там ми можемо знайти відповіді на ті питання, які саме зараз нас хвилюють, на ті виклики, які саме зараз нас хвилюють. Тому що симфонія – це є також онтологія шляху, онтологія Дао. Ми починаємоз цієї боротьби. Ми стикаємось з якоюсь долею, з роком, з фатумом. А можна сказати ці чотири ноти соль, соль, соль, ми, па-па-па-пам, а потім ще гірше па-па-па-пам, це, власне, такий згусток енергії, енергетичний згусток всього зла, цієї негативної енергії, цих викликів, з якими ми стикаємося, про які ми так згадували коротко.Далі перша реакція – це страх, це жах, це втеча. Це такий жахливий, нелюдський тиск на людину і людина в перші хвилини жахається цього, вона хоче втекти, вона просить пощади у цієї долі, у цього року. Вона просить, там є такі моменти, дуже глибокі переживання, в цілому, можна сказати, спектр різних почуттів. Але в процесі цієї еволюції боротьби відбувається власне розуміння, що ніякої пощади, ніякого компромісу бути не може, що потрібно рухатися, потрібно боротися. В цьому формується розуміння, формується людина, формується її зовсім інша картинка світу. Що цікаво, що в симфонії є кілька онтологій і ми переходимо з однієї онтології в іншу. У нас на очах, з нашою участю, з нашою співтворчістю, ми переходимо від одної якоїсь системи поглядів наших, які вже не працюють, відбувається перехід в якісь інші формати, в іншу онтологію.

Друга частина – це тема з варіаціями, класично в симфоніях і це зовсім інший простір. Ми заходимо в простір мислення, це онтологія мислення. Там є певна тема, якась ідея, і далі ми розглядаємо різні сценарії, різні формати. Це може бути простір молитви. Простір споглядання, простір обдумування різних сценаріїв форматів, як нам вийти, розв’язати ті проблеми, з якими ми зіткнулися в першій частині. Друга частина – це зовсім інший простір,зовсім інша онтологія. Пізніше, працюючи з цими різними сценаріями, ми переходимо в третю частину, а третя частина, це завжди менует, або у Бетховена це скерцо, як більш така агресивна, більш динамічна форма, ритм інтонаційна форма, яка відображає онтологію гри. Онтологію гри, онтологію культури. Ми в цьому форматі, це формат, можна сказати, також сміхової культури, це формат танцю, формат жарту, формат сміху, і через цей сміх, і через цей жарт ми переосмислюємо ті трагедії, ми переходимо в зовсім інший формат. Ми переосмислюємо ту парадигму, яка з нами відбувалася в першій частині. Власне, рухаючись через формат гри і танцю, взаємодію комунікацій, ми переходимо в четверту частину, а четверта частина – фінал, знову ж таки, у формі сонатного алегро найчастіше відбувається, то ця четверта частина є, власне, онтологією людства або онтологією всесвіту, чи онтологією Бога, чи онтологією ноосфери. Коли ми знаходимо відповідь на питання, що ж таке ціле, а що таке частина, що таке простір часу, вирішуємо всі ці фундаментальні питання, які ми мали на початку. Виходить, що ми походимо велике коло, великий цикл, і в цьому циклі за якихось 34 хвилини або, наприклад, Дев’ята симфонія Бетховена – це вже 74 хвилини, 75 хвилин, це дуже великі формати. Але за ці 74 хвилини ми можемо пережити або все наше життя, всі ті питання, які перед нами постають і відчути якийсь певний катарсис, певне осмислення. Ми можемо перебороти якісь певні протиріччя, які в нашій онтології до входу в симфонію існували, звільнити певну енергію, і коли ми відчуваємо цей катарсис, ми відчуваємо прилив натхнення, прилив дуже потужних емоцій і це означає, що процес трансформації відбувся. Ми звільнили певну енергію і звільнили простір для того, щоб по-новому діяти. По-новому мислити і по новому діяти. Відбувся якийсь крок і відбулася якась дуже містична, дуже таємнича трансформація, слухаючи музику, ми змінюємося. До початку П’ятої симфоній і після її, ми різні, ми зовсім різні. І в цьому магія і велика сила музики і разом з нею і поезії, тому що поезія – це є сестра музики завжди. Тому, власне, я хотіла сказати на завершення, що можливо дуже, я би рекомендувала, для того, щоб почати осмислювати те, що відбувається з нами, читати, власне, такі цікаві книжки, які осмислюють наше століття і те, що буде далі. Наприклад, Ален Бадью книжка «Століття», Жан Бодріяр «Симулякри і симуляція», ми про це говорили на нашій минулій зустрічі, Мандельштам і його статті, його поезія, це просто настільки геніальні прозріння в суті того, що відбувається і того, яке століття ми пережили і що далі. А також дуже цікава книжка про музику, в тому числі, і про симфонічну музику є книжка Алекса Росса «Дальше – шум». Я вважаю, що взагалі то музика разом з наукою, разом з поезією і математикою, повинна дати саме там, в музиці знайдеться відповідь, яким буде наступним еволюційний шлях і коли ми вийдемо на цю нову музику, значить ми знайдемо і нову онтологію. Нова музика дозволить нам сформувати нову людину.