Любомира Бурлачук про подолання глобальної кризи за допомогою симфонічної музики

Аудио-подкаст:

Любомира Бурлачук
про симфонічне мислення

 

Щоб розпочати нашу розмову про симфонічне мислення, мені хотілося б нагадати рядки з вірша Осипа Мандельштама «Вік».

 

Век мой, зверь мой, кто сумеет

Заглянуть в твои зрачки

И своею кровью склеит

Двух столетий позвонки?

Кровь-строительница хлещет

Горлом из земных вещей,

Захребетник лишь трепещет

На пороге новых дней.

Чтобы вырвать век из плена,

Чтобы новый мир начать,

Узловатых дней колена

Нужно флейтою связать.

 

Це просто геніальні слова, і тут дуже глибока думка Мандельштама про те, що з тієї глобальної кризи, яка розпочалася, насправді, ще у минулому столітті. І все минуле століття було надзвичайно кривавим і надзвичайно жахливим і цинічним, і ті дві світові війни, які були у ХХ-му столітті, не розв’язали тих проблем, які постали на межі століть. Зараз вони в повну силі постають перед нами. Наше завдання – прийняти цей виклик.

На наших очах руйнується індустріальна фаза розвитку, і ми знаходимося в такому переході в нову фазу. З цією глобальною фазовою кризою, системною кризою, пов’язана криза діяльності. Інша криза – це криза комунікацій. Я думаю, що ми зараз переживаємо певний наступ симулякрів третього і четвертого рівня, якщо згадати Жана Бодрійяра і його книгу «Симулякри і симуляції», яку він написав у 1981 році, яку я раджу обов’язково прочитати, щоб зрозуміти суть того, що відбувається. Отже, він виділяє знаки чотирьох рівнів. Знаки першого рівня – це знаки, які репрезентують реальність. Прикладом може бути «Одкровення». Це є знаки першого рівня, ейдоси, якщо спиратися на Платонівську традицію. Знаки другого рівня, вони спотворюють реальність, вони її маскують, вони її спотворюють, це ейдолони, якщо говорити Платонівською мовою. Тут як приклад можна навести гріхопадіння Адама. Адам, який репрезентує смисли божественні, він викривляється, спотворюється після гріхопадіння і відбувається, так би мовити, в цій метафорі як знак другого порядку. Знак третього порядку – це є копія без оригіналу. Як приклад – соцреалізм. Цілий напрямок в мистецтві, який зображував те, чого в реальності не було. Власне, знаки третього порядку, це і є симулякри, коли ти робиш вигляд, що в тебе є те, чого насправді немає. Знаки четвертого рівня – це симулякри в чистому вигляді, і вони є копіями на копії. За знаком четвертого рівня немає ні оригіналу, ні копії. Можна вважати, що ми зараз повністю, наш комунікативний світ, повністю переповнений цими симулякрами третього і четвертого рівня. Це весь постмодерн, вся епоха постмодерну, це так звана гіперреальність, суспільна думка, мас-медіа, поп-арт, політика, історія – це все симулякри четвертого рівня. Тут відбувається повна втрата смислів. Повна втрата, повна втрата реальності. Ми втрачаємо повністю контакт з цією реальністю. Криза мислення, яка впливає на всі соціосистемні процеси, на всі сфери життя.

Криза мислення впливає на кризу пізнання, на кризу управління, на кризу освіти, на кризу культури, на кризу виробництва, на всі базові социосистемні процеси, які складають суть цивілізації. Це є цивілізаційна криза.

Те що я хочу запропонувати, так, як я відчуваю і думаю, де ми можемо брати цю енергію, ми повинні звернутися до музики. Те, про що казав Мандельштам: «Чтобы вырвать жизнь из плена, чтобы новый мир начать, узловатых дней колено нужно флейтою связать». Флейта тут – метафора музичної енергії, чистої енергії, яка є знаком першого порядку. Справжня, висока музика вона є знаком першого порядку. Чому важливо слухати саме симфонічну музику – тому що в класичній музиці дуже багато різних жанрів, якщо брати її в такому широкому смислі, класична музика в широкому розумінні цього слова, то це музика за останні чотириста років, починаючи з 1600 року. Дуже багато жанрів: там є опера, камерна музика, музика епохи бароко, класицизм, романтизм, імпресіонізм, і до сьогоднішнього дня – авангард, поставангард. Але я говорю саме про такий жанр як симфонічна музика, тому що цей жанр концентрує в собі всю еволюцію європейської думки, починаючи ще від Стародавньої Греції. Власне, ідею симфонізму можна сприймати як європейський проект культурного світу. Коли в нас є симфонія, це те, що об’єднує всіх, те що єднає всіх, єднає соціальне, це комунікація, наповнена смислом, це діяльність, наповнена смислом. Тому симфонія має потужний потенціал для переосмислення світу, для переосмислення нашої діяльності. Слухаючи музику, ми входимо в формат рефлексій, і ми заходимо в цей формат через слухання. В нашу епоху, оскільки ці симулякри переповнюють нас, це епоха говоріння. Надзвичайно багато говоріння, надзвичайно багато шуму, ми про це раніше з вами говорили. Дуже важливо зупинитись, замовчати і почати слухати. Почати слухати і почати рефлексувати над тим, що ти слухаєш, що ти чуєш. Рефлексії можуть бути дуже глибокі – першого, другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого рівня рефлексії, коли ти задаєш собі запитання: де я в просторі і часі, що я роблю, чому я роблю, як я це роблю, хто я. Це питання самоідентифікації, це потрібно переосмислити, хто я, що я і куди я йду. Для цього, коли ми слухаємо музику, власне, заходимо в цей процес рефлексії. Рефлексія дуже пов’язана з процесом розуміння, осмислення. Третя сторона – це є онтологічний зсув, це зміщення. Це коли ми в результаті рефлексій і розуміння виходимо на якісний новий рівень і певний якісний стрибок свого осмислення, і тоді ми можемо повернутися на рівень комунікацій, діяльності і мислення в зовсім іншому якісному форматі. Це дуже важливо. Чому саме симфонічна музика і чому саме музика може, власне, врятувати в цій ситуації і дати нові смисли, тому що перше, ми виходимо з того словесного простору симулякрів, переповненого словами, які втратили свій смисл і девальвувались вже, і виходимо в простір звуків. Звуків гармонічних, звуків впорядкованих, гармонійних, ці звуки є божественні в тому сенсі, що взагалі музику і звукоряд люди отримали від богів, ще в Древній Греції вони отримали від богів. То ми маємо абсолютно чистий простір, позбавлений цих симулякрів.

Інший можливий момент – що ми переходимо в зовсім інший формат мислення, тому що ми звикли мислити, і науковий, в тому числі, формат мислення, мислення – в просторі 2D. Ми працюємо з дошкою, ми працюємо з аркушем паперу, ми працюємо з книгою, працюємо з екраном комп’ютера, і це значить, що ми в форматі 2D. Ми всі наші уявлення, розуміння про світ переводимо в формат площини, таким чином, ми викривлюємо реальність, дуже її спотворюємо і фактично створюємо в якомусь сенсі симулякри. А коли ми слухаємо музику, ми отримуємо ще один вимір, новий вимір і в просторі і часі і ми, як мінімум переходимо в 3D формат, а то і більше, тому що час ми осмислюємо зовсім по різному.

Ще один момент – те, що симфонія і, взагалі, слухання музики – це чисто неутилітарний процес. Ми завжди звикли знаходитись в раціональних, логічних, дуже прагматичних, утилітарних процесах, але якщо система не має в собі цієї неутилітарності, то вона деградує. Завжди є якісь критичні знання і критична діяльність, яка необхідна для виживання, яка генерує додаткову цінність для нас, додаткові якісь знання, розуміння і смисли, це, власне, – неутилітарне мислення, неутилітарна діяльність, яка дає отой вимір, те напруження і ту різницю потенціалів, яка рухає цю систему кудись  вперед.

Дуже важливий, на мою думку, момент ще, пов’язаний з музикою, чому вона корисна при переході з цих форматів, 2D-просторів і симулякрів, у інші зовсім простори, багатовимірні, де ми отримаємо додаткову свободу, це означає, що ми надзвичайно ускладнюємо наші процеси мислення і розуміння того, що відбувається. Людина є система, держава є система, освіта є система, мислення є система. Система… знову ж таки, системне мислення воно у форматі 2D відбувається. Там є якісь елементи, зв’язки між ними, і система фокусується на процесах, які відбуваються всередині системи. Це процеси гомеостазу, процеси індукції, процеси еволюції. А от є метаоб’єкти, які набагато складніші ніж система. Власне, симфонія і музика є таким метаоб’єктом, який набагато ближче, краще відображає саме життя, саме мислення і діяльність, він називається сфера. А коли ми говоримо про сферу, ми говоримо про хвильові процеси, ми говоримо про поля, ми говоримо про турбулентності, про вихори, про такі процеси, які надзвичайно важко спрогнозувати і якими надзвичайно важко керувати, але вони є надзвичайно потужні. Власне, слухаючи симфонію, ми можемо себе уявити як сферу також, і музику як сферу. Ми заходимо всередину музики, як в сферу, ставимо себе в центрі цих двох вкладених одна в одну сфер, і відбуваються, власне, ці процеси рефлексії і розуміння, як турбулентність. Турбулентні процеси можна собі уявити, що це є електричне поле, а рефлексія – це магнітне поле, і от вони ортогональні один з одним, ви з фізики пам’ятаєте, як рухається електричне і магнітні поля, вони, ортогонально рухаючись, створюють такий вихор. В результаті цього вихору відбуваються певні струми зміщення, зсуву, цей зсув відбувається в нашій ментальності.

Симфонію важливо слухати, тому що це є надзвичайно потужне, рефлексивне дзеркало для нас, воно допомагає нам переосмислити себе, зрозуміти свою позицію в цьому житті. Хто ми такі, можливо, ми стратегічні архітектори, можливо, ми є засновниками нових світів. Є різні позиції: спостерігача, хранителя, архітектора, художника і так далі, багато різних ролей. Я вважаю, що симфонія, власне, той надзвичайно неймовірний знак, символ, який в собі поєднує всі ці світи. Тобто, симфонія – це є теорія єдиного поля, єдиного культурного поля, якщо ми в це поле зможемо увійти і переосмислити, то у нас буде шанс увійти в третє тисячоліття зовсім в іншій якості.