Леся Василенко про ситуацію з контрактами «до кінця особливого періоду»

Коли почалася антитерористична операція, виникла загроза що до України, потрібно було досить швидко набирати військовослужбовців в Збройні Сили та інші військові формування. Це можна було вирішити, зробивши нову форму контракту – Контракт на особливий період. На той момент, це літо 2014 року, травень 2014, не було такого бачення, що антитерористична операція затягнеться на роки, вважалося, що особливий період – це певний період часу, який закінчиться через пару місяців. Відповідно, з одного боку, органи державної влади в особі Міністерства оборони і Генерального штабу пішли на такий крок і ввели новий вид контрактів до кінця особливого періоду. З іншого боку, ті хлопці, які бажали добровільно йти служити, для них, щоб бути оформленим у військовій частині якимось чином, це був єдиний фактично вихід – це підписати такий контракт. Підписували всі за милу душу, тому що це був спосіб формалізувати свої стосунки з військовою частиною, отримувати грошове забезпечення, речове забезпечення і так далі. Проте, коли особливий період переріс уже в повномасштабну військову діяльність, якій кінця-краю не видно, яка триває більш, ніж один рік, уже третій рік пішов антитерористичній операції, то виникло питання, на що ж я все-таки підписався. Обіцяли одне, були розрахунки одні, а зараз кінець особливого періоду – це є невизначений термін, який може ніколи не закінчитися за життя людини. Відповідь на те, коли буде кінець, немає ні у президента, ні у начальника Генштабу, ні у міністра оборони, ні в кого в цій країні. Тому така невизначеність почала призводити до певної деморалізації в лавах Збройних Сил. Почало призводити до напруги в сімейних стосунках, коли жінки чи мами дзвонили, казали: «Коли ж ти додому повернешся?», а відповіді на це питання немає. В принципі, з юридичної точки зору, наявність таких контрактів на невизначений строк не передбачена ні Цивільним кодексом, ні Трудовим законодавством. Якщо укладається контракт на невизначений строк, то повинно надаватися право на їх розірвання за волею сторін, але в законах України, які регулюють військову службу, передбачено, що в разі настання особливого періоду таке розірвання контракту в одноособовому порядку не дозволяється. Тому, власне, і виникла така проблема, що контракти до особливого періоду фактично порушують норми чинного законодавства, вони порушують базові права людини, яка уклала такий контракт на визначеність, і вони деморалізують значною мірою військовослужбовців. При цьому контракти до кінця особливого періоду були запропоновані влітку 2014 року, а вже восени було введено новий вид контрактів, на шість місяців, короткострокові контракти так звані, так їх називають. Частина хлопців, які йшли служити на особливий період добровільно, підписали такі невизначені контракти з абстрактною кінцівкою, а частина хлопців вже мали змогу підписувати конкретно на шість місяців, з можливістю після шести місяців або розірвати, або поновити, продовжити ще на шість місяців. Це теж не сприяє адекватному ставленню військовослужбовців один до одного, тому що є таке відчуття несправедливості – чому він може піти додому, чому він може планувати своє майбутнє, має можливість розпоряджатися своїм життям, принаймні, впродовж певних часових блоків в рамках шести місяців, а я не можу, чому я підписав такий контракт, до кінця особливого періоду і тепер маю фактично бути постійно напоготові, на постійному прив’язі до армії.

Власне, закон виник в грудні 2015 року, за номером 3710. Була пропозиція тоді взагалі прибрати закон про військовий обов’язок, військову службу, термін “до кінця особливого періоду” в контексті контрактів, і дозволити таким хлопцям, які за такими контрактами вже вислужили певний період часу, 18 місяців, тоді ми пропонували, піти додому. Ми пропонували можливість розірвання контрактів шляхом переукладання шестимісячних контрактів. Людина, яка прослужила вже 18 місяців, висловлює бажання розірвати такий контракт, вона перепідписує контракт на шість місяців, дослужує ще шість місяців, визначений час, і йде додому. Розрахунок був такий, що протягом шести місяців, це той час, який був би достатній для Генштабу для того, щоб знайти заміну такому військовослужбовцю. На наш великий подив, Генштаб сказав, що їх така редакція не влаштовує і в той момент, я пам’ятаю, це було десь зима-весна 2016, ми дуже сильно так напружилися, тому що Генштаб і Міноборони не давали позитивний висновок на комітеті у Верховній Раді на законопроект 3710. Вони подали свою редакцію, над якою ми теж з ними працювали спільно, їхня редакція була, власне, набагато більш гуманною за ту, яку ми пропонували, вони просто сказали, що людина відслужила за контрактом 18 місяців – все, вона може хоч завтра йти додому. Це було дуже велике здивування, що насправді в них позиція така, що вони теж не хочуть таких деморалізованих, виснажених військовослужбовців тримати в себе на службі тільки заради того, щоб заповнювати чисельну кількість особового складу військовослужбовців. Фактично, вони також запропонували варіант, щоб людина могла укладати контракт на 6, 12, 18 місяців, вони пропонували вже в останній редакції можливість цим військовослужбовцям в будь-який момент переукладати цей контракт, коли закінчиться попередній, на будь-яку кількість часу. Це може бути на місяць, на два, на три, на два роки і так далі.

Така редакція суттєво змінювала 3710, тому було прийнято рішення його відкликати і одразу в той же день подати новий законопроект за номером 4689. В принципі, так і зробили, в цей момент були досягнуті домовленості між Генеральним штабом і Міністерством оборони, які дали на комітет з Безпеки і оборони при Верховній Раді позитивний висновок в підтримку цього законопроекту, і далі вже протягом весни і кількох місяців літа почалася вже всередині Верховної Ради процедура щодо винесення законопроекту на голосування. Кілька разів він ставився в порядок денний, але до голосування так і не доходив. Врешті-решт у липні, вже коли останній тиждень був Ради перед канікулами, цей законопроект таки вдалося поставити одним із перших в порядку денному, що забезпечило його голосування, вдалося зібрати необхідну кількість депутатів, на той момент вдалося розблокувати трибуну, бо тоді вона блокувалася, і провести це голосування. Проте під час голосування цього законопроекту була висловлена поправка з голосу. Поправка, яку вніс народний депутат Тарас Пастух, вона не була погоджена комітетом, вона тим більше не була погоджена Генеральним штабом і Міністерством оборони, більше того, коли обговорення законопроекту відбувалося всередині комітету, то була дуже чітка позиція Генерального штабу, що редакція 4689 є фінальною, і інші поправки, які б розширювали можливість і кількість військовослужбовців, які будуть звільнятися, вони є неможливими.

Президент наклав вето на законопроект 4689, вже проголосований депутатами, через те, що голосували за законопроект з поправкою Пастуха, яка зробила так, що законопроект давав можливість розірвати контракт абсолютно всім контрактникам, які укладали контракти, в тому числі, до початку особливого періоду. У нас в країні така ситуація склалася, що хлопці, які, наприклад, підписували контракт на три роки у 2013 році, на п’ять років у 2010, вони повинні служити. В законі про військовий обов’язок, про військову службу є таке положення, що в разі настання особливого періоду дія контракту продовжується понад установлені терміни до кінця такого особливого періоду чи оголошення рішення про демобілізацію. Фактично це означає, якщо в тебе в контракті сказано, що він закінчився в тебе 10 березня 2015 року, у нас діє особливий період, твій контракт продовжений, поки не скінчиться особливий період. Таких військовослужбовців у нас, за різними даними, десь коло 80, можливо, коло 90 тисяч осіб. Та поправка, яку пропонує Тарас Пастух, за яку теж проголосували, власно кажучи, вона дозволяє таким військовослужбовцям, цим 80 – 90 тисячам, хоч завтра звільнитися з контрактної служби. Звісно, що для Генерального штабу, для Міністерства оборони, для обороноздатності країни це абсолютно неприйнятний варіант, тому що розрахунки, коли готувався 4689, робилися на кількість осіб, які підписали контракт до кінця особливого періоду, а це десь порядку 17 – 20 тисяч осіб, це значно менша кількість осіб. Розрахунки робилися, більше того, коли в день голосування поправка, яка мала робитися з голосу, вона мала стосуватися відтермінування набрання чинності закону з першого березня 2017 року, генштаб просив, щоб закон набрав чинність, тому що по їхнім розрахункам було би достатньо часу для того, щоб підготуватися до звільнення і для того, щоб на передовій не було так, що десятки кілометрів оборонної лінії знаходяться без солдатів, без оборони належної. Це треба розуміти, на це треба зважати. Поряд з тим, звісно, що ті хлопці, які зараз на передовій, вони абсолютно виснажені, вони деморалізовані і так далі, але тут потрібно шукати певні компроміси. За раз вирішити таким чином, що так, ви відслужили свій встановлений термін, ви хоч завтра пишете рапорт і в порядку стандартному, передбаченому статутом, звільняєтесь – це не варіант. Це ставить під загрозу безпеку і оборону держави, тому тут треба мислити не тільки емоційно, а і раціонально. Тому саме з цих причин було накладено президентське вето, тому що, коли була проголосована поправка Пастуха, в Генеральному штабі просто був, м’яко кажучи, шок, що таке взагалі є можливо, і що тепер робити з цим. Позицію президента в цьому плані можна абсолютно зрозуміти, тому що він є не лише президент, він діє не лише, як політик в цій ситуації, а він діє ще як головнокомандувач, який відповідає за безпеку і оборону держави, цілісність її кордонів, безпеку населення в цілому. Тому він і повернув цей закон до Верховної Ради зі своїм вето.

Це вето не передбачало жодних поправок, в принципі, логічно було б, щоб президент заветував поправку Пастуха, вніс би свою поправку, що законопроект набирає чинність з першого березня 2017 року, але президент цього не зробив. Він просто наклав вето на весь законопроект. Що це означає на сьогоднішній день? 4689 знаходиться в Комітеті з безпеки і оборони. Комітет з безпеки і оборони повинен опрацювати вето президента і далі винести на голосування у Верховну Раду. Виноситься три варіанти, як правило. Підтримати вето президента, скасувати, подолати вето президента – на це потрібно 300 голосів. Ще виноситься законопроект з поправками комітету, комітет пропонує свою редакцію законопроекту і пропонує таким чином відправити законопроект на повторне доопрацювання в комітеті. Це найкращий варіант, за цей варіант потрібно 226 голосів. Якщо комітет зараз візьме на себе таку роль після, безумовно, перемовин з Генштабом, узгодження позицій з Міністерством оборони і визначиться з редакцією 4689 без поправки Пастуха, можливо, з іншими формулюваннями певними і винесуть цей проект на голосування у Верховну Раду, 226 голосів набереться для цього і проект буде доопрацьований, тоді згідно з регламентом, знову Рада голосує вже за редагований законопроект, за поправки комітету, вже цей проголосований законопроект відправляється президенту заново на підпис. Далі президент вже вирішує, чи ветувати, чи підписувати. Очевидно, що якщо буде досягнуто всіх домовленостей між комітетом Верховної Ради і Міністерством оборони, то президент не буде мати підстав не підписати цю другу редакцію, але суть в тому, що на сьогоднішній день все заключається у комітеті Верховної Ради, яке рішення буде прийнято, так і піде голосування, яке в подальшому буде у Верховній Раді.