Катерина Одарченко. Лобіювання – це інструмент боротьби з корупцією.

Якщо говорити про результати другого Міжнародного GR форуму, то варто, мабуть, почати з того, навіщо це все потрібно – чи це черговий форум, чи це певний фундамент, який дозволяє нам рухатися вперед або назад у будь якому випадку до певних демократичних практик, демократичних інституцій. Вперше думка з приводу підняття категорії лобіювання в Україні у нас з європейськими партнерами виникла шість років тому. Але шість років тому ця тема була не на часі, навіть у парламенті було мало людей, котрі здатні чути, здатні приймати той цивілізований алгоритм, що пропонує лобізм.

На першому форумі ми абсолютно чітко зазначили, в чому різниця між лобізмом, між GR, між адвокацією, тобто громадським лобізмом, і в цілому – навіщо це потрібно суспільству. Інтерес був великий і зібралися на форум всі представники міжнародних компаній, котрі мають government relations – департаменти зв’язку з державними органами влади. Це була така фахова дискусія де піднімалися теми, чи потрібен закон про лобізм, чи достатньо зрілі у нас асоціації секторальні, чи достатньо професійні у нас представники департаментів GR міжнародних компаній і чи готова влада чути цивілізований діалог. Цього року ми розширили теми і ми пішли також в секторальні приклади і кейси. Тому що суспільству надзвичайно важливо почути, що це не абстрактна модель, не утопія, це є реальна практика, якої в Україні поки що мало, але вона існує, вона можлива і вона дешева, вона прагматично вигідна, тому зо це не хабарі.

Давайте поговоримо про те, що таке GR, що таке лобізм. GR – це є простий процес від аналітики і політики. Припустімо, ми з вами є виробниками молока, у нас є асоціація виробників молока і відтоді ми маємо певний секторальний інтерес. Припустімо, зниження закупівельної вартості чи якісь дотації на виробництво молока на заводи, чи закупівлі доїльних апаратів за рахунок держави, ми можемо з вами мати різні інтереси. Відтоді аби ми отримали певну дотацію, нам потрібно проаналізувати світову практику. Самостійно, ізольовано не можна скопіювати цей досвід на Україну, потрібна адаптація. Ця практика може бути у вигляді аналітичного звіту, може бути у вигляді конкретного прописаного законопроекту і так далі. Робимо, відповідно, широку інформаційну компанію, аргументуємо не лише з точки зору позиції компанії, а й з точки зору суспільного інтересу. Ми говоримо про те, що друзі, це потрібно не лише нам для прибутку, це потрібно суспільству. Припустімо, в прикладі молока, це є розвиток села, безумовно. Після чого ми починаємо перемовини з ключовими стейкхолдерами або с тими суб’єктами, які приймають рішення. Це можуть бути народні депутати, це може бути Кабінет міністрів, профільне міністерство, звісно, це можуть бути представники місцевих органів влади. В англійській мові government не передає лише виконавчі органи влади, це не лише уряд government relations, це всі органи влади, які в тій або іншій мірі впливають на наш бізнес. Відтоді, коли ми маємо чітку позицію, маємо розуміння точок впливу, маємо нашу публічну позицію ми переходимо від GR, як такого містку до процесу лобіювання, проведення цього рішення. В українській історії уже є ряд прикладів, коли, припустімо, Мінфін або інші інституції, які були суб’єктами законодавчого процесу, вимагали від великих компаній, відверто кажучи хабарі, для вирішення того або іншого питання. Це не секрет, це скоріше норма для українських реалій. І в той саме час, саме ці компанії, в першу чергу міжнародні, проходили важкий шлях аргументації, проводили важкий шлях, інколи тиску з боку Європейського Союзу або адвокаційних мітингів, демонстрацій, перекривання доріг, але все ж таки добивалися не корупційного впливу і, власне, захисту своїх інтересів.

GR і лобізм це взаємопов’язані, але не тотожні речі і от про ці практики ми говорили. Якщо говорити про те, чи поганий лобізм. В країні, де немає розподілення приватного і публічного, у нас воно зшите, воно – один організм, надзвичайно важливо створити інституції для роз’єднання цих організмів. Бізнес має жити своїм життям і має відстоювати свої інтереси бо це є нормально, він має мати стежку, як відстоювати, а політика має існувати окремо, відповідно відстоювати державний інтерес. Знову ж таки, лобізм дозволяє робити державні рішення більш зваженими, тому що навіть цього року ми мали багато кейсів, припустімо введення нового ліцензування для виробників пива, вина і інших алкогольних продуктів. У народних депутатів не було аналітики, яка дозволяла би їм зрозуміти очевидні речі, що ліцензія для «САН ИнБев» з їх мільярдними світовими капіталами і для крафтового пивовара Івана, мабуть, має бути різна, бо це абсолютно інший тип бізнесу. І що такі рішення з аргументацією «Ми адаптуємо ліцензії під вартість ЄС». Друзі, подивіться наші рейтинги Doing Business, подивіться, власне, наш рівень життя, як можна без поступових мір відразу адаптувати європейський акциз або європейську норму ліцензування? Це не є абсолютно європейською практикою. Відтак лобізм дозволяє подивитися на ситуацію з всіх сторін, зі сторони бізнесу, припустімо, секторального, якщо ми з вами говорили про молоко, зі сторони політики, все ж таки суб’єкта, який захищає державні інтереси, інтереси громадян, так має бути ми ж розуміємо і інтереси суспільства, громадських організацій, які дотичні до того або іншого питання. Абсолютно збалансована модель стійкого розвитку до якої дійшли, класично, американці в 50-х роках минулого століття прийняли перший закон про лобізм і багато пострадянських країн, в тому числі Литва, Латвія, Польща, які прийняли абсолютно чітке законодавство.

Друге питання, це те, що лобізм має мати свою прозорість і механізм. Чому важливо існування, припустімо, саморегулюючої організації, як асоціації лобістів чи, припустімо, в Німеччині вона називається Асоціація спеціалістів по government relations або Public Affairs є ще такий термін і політичних консультантів, тому що дійсно часто політичні консультанти мають можливість, знання і вміння для просування тих або інших інтересів. Тому що частиною медійної компанії, яка є, безумовно, важливою в цих процесах формування громадської думки.

Асоціація має відповідати за членів своєї асоціації. Якщо хтось з лобістів називається лобістом, але просто вирішує питання, скажімо нашим сленгом, то це не є лобіст, він не може бути в асоціації. Відповідно, ця асоціація потім подає списки до парламенту, припустімо, або до Кабміну, дивлячись де знаходиться центр сертифікації, і говорить, що пан Петренко, він має право займатися лобійською діяльністю і представляє, припустімо, інтереси компанії «Tetra Pak» або інтереси компанії «Кока-Кола» і всі питання, які стосуються роботи компанії «Кока-Кола», «Tetra Pak» чи там молочного бізнесу, запрошують того самого пана Петренка чи іншу особу, яка представляє і є лобістом тієї чи іншої компанії. Всі знають, що цей Петренко є представником певного сектору. Це є нормально, це є прозоро, це механізм цивілізованого, розумного суспільства. Бо цивілізоване, розумне суспільство хоче не бачити просто полярності, ми бачимо, що будь які полярності призводять до війн, до конфліктів, коли є чорне і біле, а бачать механізм і можуть аналізувати. Відтоді ці інституції, знову ж таки, не мають бути полярними, що «Друже, хочеш бути лобістом, завтра піди зареєструйся в Кабмін, заплати там якійсь податок, здавай фінансову звітність і тобі просто дадуть відповідний документ за яким ти можеш заходити в Кабмін», кому це цікаво. Чому ми з вами, припустімо, маємо реєструватися лобістом, якщо ми і так представники громадських організацій, політичних партій, ТОВ(?) в кінці кінців, як бізнесу, можемо абсолютно спокійно спілкуватися не бувши зареєстрованим лобістом. У нас не має мотиву і сенсу створювати далі інституції, асоціації, в нас має бути інструмент. Якщо до нас з вами, як лобістів, приходять і кажуть «Друже, зареєструйся, будь ласка, лобістом, в м’якій формі через асоціацію і всі рішенні, які будуть стосуватися тебе, без тебе не можуть проходити, потрібен твій висновок, воно не є вітуючим(?), але тебе в будь якому випадку почують, ти є частиною процедури. Тоді, звісно, я певна, що більше тисячі людей в Україні, які заявлять про те, що так я лобіст, або громадський, або комерційний, або міжнародний лобіст. І відповідно тому, що вони будуть бачити в цьому повноваженні і бачити процедуру. Чому Європейський Союз тримається, бо там є процедура і вона не порушується. Коли в нас у Верховній Раді постійно порушується регламент, коли ми постійно змінюємо Конституцію, про які процедури можна говорити.

Чи є закон про лобізм панацеєю. Ні, якщо ми приймемо неправильний закон, якій не раз пропонувався в Верховній Раді, це по суті, просто перекладений закон з американського. Де є абсолютно чіткі обмеження, в Америці ринок розвинений, багато лобістів і там потрібно в багатьох моментах вводити дуже жорсткий момент регулювання. Звісно він працювати не буде, бо воно не спрацює з моменту прийняття закону.

Усі політичні партії написали зараз у своїх програмах в основі конституційний діалог, звертаються до досвіду, в тому числі, Тунісу з цих питань, але реально це залишається на рівні меседжу, якій до кінця неопрацьований, надто складна тема для великої публічної комунікації. Тому закон є теж інструментом, є інструментом підняття інтересу до процесу лобіювання. Є інструментом підняття медійного інтересу, але не є панацеєю в даній інституції. В Росії, припустімо, лобізм розвинутий більше ніж в Україні, не дивлячись на те, що Росія досить корумпована держава. Міжнародні компанії користуються цим інструментом і там уже є непогана організація, яка називається «GR ліга», є фахівці і вони суб’єктивізовані. Є практики на основі котрих можна будувати далі фундамент. У нас теж є ці практики, але, відповідно, в меншій мірі. Минулого року до нас приїжджав пан Крістіан Де Фолью, це людина, яка в Європі піднімала тему Public Affairs, бо так само в Європі, як і в Україні є негативні сприйняття слова «лобіювання», воно асоціюється з корупцією, тому вони замінили це слово на Public Advocacy та Public Affairs і відповідно створювали ці інституції через асоціації. Пан Крістіан брав участь в розробці закону про лобіювання в багатьох пострадянських країн. Чи викликав він певний глобальний інтерес в української преси, на жаль, ні. Цього року у нас було 38 інформпартнерів і ключовий інтерес у них викликали люди, які нині є популярними. Міністри, популярні народні депутати, публічні особи, але, знову ж таки, немає великої уваги до змісту, це є велике питання в чому зміст всієї цієї дискусії. Тим паче, дуже позитивно, що інтерес зростає, інституції формуються, є свідомі люди, які готові брати участь в створенні фундаменту, в пропаганді практик і в спілкування з журналістами, можливо в майбутньому в розробці і просуванні відповідного законопроекту, я б його назвала «Про представництво інтересів», це було б логічно. Варто зазначити, аби у глядача не було відчуття, що лобізм це виключно річ, яка стосується бізнесу, що є в Україні багато успішних досвідів, адвокацій, або публічного лобізму. Це і анті тютюнова компанія, коли заборонялося паління в публічних місцях, це класична адвокаційна компанія. Це адвокаційна компанія з приводу відведення земель, припустімо, воїнам АТО. Гібридна компанія між інтересами і секторального бізнесу аграрного і, відповідно, селян, це була остання компанія з приводу полеміки, що до спецрежиму ПДВ, вона була така дуже гібридна, але, тим паче, теж симптоматична.

Якщо говорити про інтерес парламенту, то десь 15 – 17 людей з Верховної Ради зараз підтримують цю ідею і готові, власне, працювати по цивілізованим методам. Мені здається, що ця робота, вона є надзвичайно важливою, тому що, якщо подивитися на наші політичні процеси в цілому вони не є зрілими, припустімо, і моя базова спеціалізація це є політичний менеджмент, я в Америці навчалась на цю спеціальність, одна з не багатьох людей, які в Україні мають фахову освіту з цієї теми. Якщо говорити про наше партійне будівництво, якщо говорити про будівництво наших політичних проектів, то там виявляється така сама незрілість, ми готові витрачати багато коштів на абсолютно не системні, не стратегічні комунікації. Інколи купують цікаві стратегії, аналітику, яка має бути основою системної вдумливої державної політики, але скоріше її купують, як забаганку, як красивий принцип, ніж якусь практичну річ. Відтоді ми спостерігаємо, що структури партійні, які будуються на певних цінностях, принаймні, є структура це Батьківщина, це була Партія Регіонів. А скільки у нас політичних сил. Дуже багато інструментів, в тому числі, прямого підкупу, якій набагато більший в попиті, а ніж інструмент цивілізованого діалогу. Я вам скажу, що на досвіді останньої компанії в місті Запоріжжя, абсолютно непросте місце для цивілізованої комунікації без підкупу, але тим паче там 32 відсотки людей відчинили двері для того, аби долучитися місцевої ініціативи, яка була проведена від певної політичної сили. Відтоді вартість цієї комунікації, 200 гривень на один голос, якщо урахувати всі витрати на поліграфі і сотні інших пунктів витрат, вартість підкупу 200 – 400 доларів на одного виборця. Якщо йти через прагматизм, а в лобізмі, в його основі теж лежить прагматизм, то можна поступово переконувати і в тому числі людей, яких називають олігархами або великими промисловими групами в тому, що є інакший шлях і він, насправді, зрозумілий, він є практичний, це не є абстрактні Гарвардські технології, це є абсолютно зрозумілі інструменти. В нашому досвіді такі приклади є і ми досягли в цьому успіхів і в квотуванні виборців і в системних комунікаціях в Європі.