Іван Примаченко про вміння вчитися

Я вважаю,що найбільш важливою навичкою ХХІ століття буде вміння вчитися самостійно. Звичайно, що ця навичка складається з багатьох аспектів, але найбільш важливим з усіх них мені здається той факт, що талант – це міф. Це дуже дивно для багатьох, дуже інтуїтивне твердження, в яке люди не хочуть вірити, але на мій погляд це надзвичайно надихаючий факт, тому що багато людей вважає, що їхнє життя і вони самі визначені певним вкладеним в них біологічним талантом, здібностями до тієї чи іншої справи. В реальності наукові дослідження не підтверджують цього. Якщо мова йде про інтелектуальний розвиток, інтелектуальні навички ми не змогли знайти жодних підтверджень того, що існують певні визначені схильності до тієї чи іншої справи. Тоді що визначає, власне, успіх в засвоєнні тих чи інших навичок, що дозволяє одним стати відомими майстрами, а іншим бути нездарами?

Насправді, справа не в таланті. Справа в трьох головних факторах. Перший з цих факторів – це практика. Дуже часто звучить цифра десять тисяч годин практики, або десять років практики. Але дуже важливо, що ця практика має бути не механічним повторенням певної навички. Вона має бути такою, коли людина розуміє, що вона відточує свій талант. Спочатку людина перед кожною практичною сесією цієї навички говорить: «Сьогодні в мене є такі завдання. Я хочу натренувати те і те». Вона тренується, і потім починає аналізувати, що з цього вийшло, а що з цього не вийшло. Якщо щось вийшло, це відмічається. Якщо не вийшло – робиться розбір, чому так відбулося, і людина виробляє нову тактику, як вона буде практикувати цю навичку на наступній навчальній сесії. Це не звичайне зубріння, це дуже активний процес і процес, який потребує багато уваги, зусиль і таким чином, насправді, ці десять годин практики вони надзвичайно складно даються.

Другий аспект, він дуже важливий – це доступ до кращих менторів, найкращих вчителів, спочатку, це вчителі міського рівня, потім загальнонаціонального рівня, а згодом це найкращі практики, найкращі ментори світового рівня. Як правило, найкращі – це не просто вчителі, це ті, хто колись сам був найкращім практиком в цій галузі, а лише після цього став вчителем.

Третій аспект – це підтримка родини й оточення. Про родину це зрозуміло, але що мається на увазі під оточенням. Люди дуже часто забувають про те, що дуже важливим для людини є ті, з ким вона спілкується. Тому що ці люди, якщо вони пов’язані з її професією, її справою життя, якщо це такі ж самі майстри в цій справі, або люди, які хочуть стати цими майстрами, вони підштовхують людину самовдосконалюватися. Вони діляться порадами, діляться тими методами самовдосконалення, які вони віднайшли. Часто це відбувається не формально. Це певно дуже важливо, коли ви зацікавилися біографіями великих майстрів можете побачити, що художники як правило тусуються з художниками, політики – з політиками і так далі. Це відбувається не лише через схожість поглядів, це відбувається тому, що саме такі контакти дозволяють людям ставати кращими.

Дуже вкладається в цю логіку відсутності таланту, те про що розповідає викладач Стенфордського університету Керол Двек. Вона ввела у широкий обіг такі поняття, як «мислення зростання» і «фіксоване мислення»

Фіксоване мислення – це те мислення яке, насправді, має більшість населення, воно дуже небезпечне. Фіксоване мислення говорить, що у нас є певний визначений талант, його не можна пропити, можна закопати, але реально ми нічого з ним не можемо зробити. Він, цей талант, є – і все. Ми не можемо перестрибнути цей талант, ми не можемо суттєво його вдосконалити. Отже, люди з фіксованим мисленням дуже бояться зробити помилку. Чому, тому що будь яка помилка в рамках цього мислення демонструє відсутність таланту. Це дуже не подобається людям з фіксованим мисленням, звичайно. Через те, що вони бояться провалу ці люди ніколи не беруть надзвичайно складних завдань, у яких великий шанс провалу. Тому що вони не можуть допустити цього провалу. Також ці люди ненавидять feedback, зворотній зв’язок у будь-якому вигляді – у вигляді критики, або у вигляді будь-якого зворотного зв’язку, тому що для них будь-яка критика – це не критика їхньої майстерності, це критика їх самих, їх вроджених талантів. Відповідно, якщо в них ці таланти відсутні, за їх думкою, вони нічого не можуть з цим зробити, тому для них це просто нищівна критика.

Відповідно мислення зростання є певною антитезою фіксованому мисленню. Люди з мисленням зростання вважають, що у них немає певних талантів, які визначили б їхню долю, а успіх залежить виключно від їх наполегливості та докладених зусиль до розвитку тієї чи іншої навички і вміння не здаватися коли щось іде не так. Ці люди ніколи не бояться братися за складні завдання, бо для них будь-який провал – це лише ще один урок, це ще один сеанс зворотного зв’язку. Вони ніколи не бояться критики і насправді цей світогляд значно більш ефективний в навчанні і в житті в цілому, бо надає реальні надзвичайні переваги своєму носієві. Дуже важливо дотримуватися саме світогляду зростання, мисленню зростання, а не мисленню фіксованому.

Дуже багато говорять про такі абстрактні речі, але чому я розповідаюпро мислення зростання і про фіксоване мислення, тому що вони дуже непогано науково доведені. По-перше, вони реально існують, а по-друге, що найбільш важливе, що, пояснивши людям, що таке фіксоване мислення і, що таке мислення зростання може змінити стиль їх мислення в цьому аспекті і їх навчальні результати протягом семестру, протягом навчального року, значно підвищується.