Іван Омелян: “Осмислена діяльність дає бачення того, як треба і як можна змінювати країну”

Близько семи років працюю в регіонах, зокрема, це Харків, це Харківщина, це Тернопільщина. Я розвивав громадські ініціативи, створював громадські організації. Зараз я є засновником молодіжної громадської організації «Файне місто» в Тернополі, також Центру аналітики та моніторингу розвитку громад. Основною ціллю, яку ставив і ставлю зараз, для мене є розвиток тих людей і підтримка тих людей, які хочуть змінювати країну і роблять це практично. Дуже важливим для мене є те, щоб ці люди були і жили в регіонах, відчували те, що відбувається в самому низу. Те, що я зараз роблю тут, я називаю це контакт з авангардом тих людей, які працюють напряму з вищими органами влади. Але окрім них, велику роль відіграють ті люди, які знаходяться внизу, тому що ті закони, які зараз лобіюються, просуваються, приймаються, адвокатуються – ці всі процеси відбуваються постійно у нас в країні, але, на жаль, коли закон вже прийнятий, змусити його діяти в регіонах можуть тільки громадські активісти. Якщо врахувати те, що в нас зараз відбувається реформа децентралізації, то важливість таких людей стає на вагу золота, як я сказав. У мене є дуже велика надія на те, що ті люди, яких я зараз розвиваю, вкладаю в них у Відкритому університеті реформ, рано чи пізно, поїдуть в свої рідні маленькі землі – Борщівщину, Богодухівщину чи в Богуславщину, чи в Мелітополь, чи Маріуполь, без різниці, будуть вкладати свої сили, свій талант, потенціал в саморозвиток цих громад, бо вони там дуже потрібні.

Якщо так структуровано сказати, то для мене зараз є декілька таких великих викликів. Перший виклик, який я ставлю основним, це розвиток молоді тут, в Києві, тих людей, які готові буквально через місяць, два, три включитися в реформаторський процес і допомагати всіляко тому, щоб реформи просувалися. Другий аспект – це розвиток громад. Зараз на Тернопільщині ми маємо проект, який підтримується американським фондом NED. Працює з ним Центр моніторингу та аналітики розвитку громад, і ми там розвиваємо дев’ять громад. Ми їх зараз вибираємо і збираємося в цих дев’яти громадах розробити стратегію розвитку, плани з благоустрою, те що зараз можна назвати єдиним дизайном міста чи, я би сказав, урбаністичною стратегією розвитку міста. Також дуже важливо – це статути громад, щоб люди розуміли, за яким законом живе їхня громада, які правила є, це погодження правил між всіма членами громади. Ми дуже сподіваємося, що це допоможе людям збудувати такий фундамент, з якого вони можуть розвивати і розбудовувати свої громади. Це те, що стосується другого аспекту, і третій аспект, який для мене дуже важливий – це розвиток моніторингу, аналітики, певної, я би сказав, антикорупційної діяльності в регіонах України. Я колись був координатором громадського руху «Чесно» в Тернопільській області, а зараз активно допомагаю цьому руху по всій країні – і в Харкові, і в Тернополі, в інших містах, у Франківську, припустимо. Стараюся там підтримувати громадських активістів. Дуже вважаю це важливим, бо ці люди, вони є, як правило, одинокими воїнами, які пробують знайти і показати корупцію, яка для всіх здається очевидною. Але її очевидність дуже важко доводиться в судах, ще важче дається створення якихось справ в прокуратурі, і дуже рідко ловлять за руку таких людей. Але такі борці з корупцією є, і їх теж треба підтримувати. Дуже добре, що в нас є такі проекти по країні, які зараз це роблять, їх стає ще більше. Добре, що наші західні партнери про це багато думають, але дуже важливий зараз той ресурс, який приходить в Україну з Європи, зі Штатів, будемо говорити відверто, як гранти, дуже важливо направляти в регіони. Але для того, щоб в регіонах це було ефективно, дуже важливо розвивати там людей. Тому я не займаюся якоюсь грантовою діяльністю, чи проектною діяльністю, я стараюсь знайти людей, які можуть цим зайнятись і допомогти їм розвинутися – це моя задача.

Коли я починав таку активність, це було сім років тому в Харкові, ми дуже багато часу приділяли тому, аби залучити велику масу народу. Я ще не розумів структуровано, як це відбувається, ми тоді робили літературні батли, ми робили зустрічі з тим самим Сергієм Жаданом, Сергієм Мушкаловим, одним словом, старилися максимально велику кількість народу познайомити з тим, що називається сучасна культура. Ми вважали, що після цього люди захочуть більшого, але десь у 2009-2010 році в Харкові відбувся такий перелом, і я вважаю, що досі, на жаль, нема такої великої субкультури, прогресивного розвитку, вибачте за тавтологію, культури в Харкові. Є люди, як ініціатори, не знаю, навіть меценати розвивають, але, на жаль, в масовість це не перетворилось. Потім я почав думати, чому так – тому що людей з вищою освітою там багато. Люди, які могли сприймати, їх багато, але нема тренду, не було це популярним.

У 2010 році я приїхав з Харкова до Тернополя, і в Тернополі я зрозумів одну просту річ – молодь треба поступово вводити в курс того, що відбувається. Якщо їм зараз привести Святослава Вакарчука, прийде повний зал, вони вийдуть звідти з автографами, можливо, з бажанням купити наступний квиток, але мало хто з них, які б Вакарчук слова не говорив до людей, вийде з бажанням змінювати країну. Люди мислять отак і не інакше, це мислення треба перебудувати. Я вибудував для себе трьохступінчатий тест для молоді. Перший з них – добре, ви хочете розважитись, давайте розважатись. Давайте розважатись, і перші ініціативи, які я підтримав у Тернополі – це були освітні спочатку, я гуртував команди. Я їм пропонував, що робіть ті проекти, які вам хочеться, вони хотіли робити щось розважальне. Студентські тусовки, вечірки -спочатку це виглядало десь так. Я всіляко старався це підтримувати, навіть своїми власними грошима, зрозумів, що це не моє, краще, я буду порадами допомагати, але зрештою це переросло в інше. Хлопці і дівчата, які це розвивали, зрозуміли десь протягом року, що можна робити щось більше, ніж просто вечірку.

Одна з моїх колег пішла в туризм і, по суті, відкрила цілий проект за допомогою львівських бізнесменів на Тернопільщині, вони розбудували великий порт на Дністрі, і зараз це маленький осередок активізму на Тернопільщині. Інший приклад – це хлопчина, який очолював громадську організацію «Файне місто», яку я заснував, був першим головою, Рустам Ергешов, його ідеєю стало організувати великий фестиваль, рок-фестиваль у Тернополі «Файне місто». Ця ж ідея прийшла в голову прекрасним людям, які займалися вже тоді концертною діяльністю, вони утрьох об’єдналися і зробили, як на мене, просто супер мега фестиваль. Зараз це, напевно, другий за величиною фестиваль в Україні за кількістю людей. Цього року хлопці, думаю, чекають 20 тисяч учасників. А для такого відносно маленького міста, як Тернопіль, в якому живе 200 тисяч, 10 відсотків, які приїжджають, вони просто заповнюють Тернопіль. Це вже відбивається і на туризмі, на економіці, на культурі, але, що найголовніше, це запалює молодь, тому що велика кількість цих людей починає дійсно розважитися зі змістом. Їм доносять якийсь зміст.

Хлопці інші, це вже нове покоління, яке там виросло, два роки тому вони заснували великий літературний фестиваль «Ї». Я не скажу, що він може порівнятися з «Арсеналом» Київським книжковим чи Львівським «Форумом», але це дуже, я би сказав, камерний, дуже душевний фестиваль, де збираються, певне, найкращі поети і письменники України у вузькому колі і ця атмосфера єднання зі своїми шанувальниками, цього року вони на великій сцені Драматичного театру. Це близько тисячі чоловік відвідало цього року фестиваль, але тисяча людей, яка читає – це вже багато, я це добре розумію.

Якщо ми створюємо такі заходи, які можуть змістовно розважати – це перший крок до того, аби людина усвідомила, що їй треба самовдосконалюватися, тому другий крок, який я пропонував і пропоную далі – навчати цих людей, навчальні проекти. Зараз я займаюся навчальним проектом, Відкритим університетом реформ, до того в мене була Школа молодого реформатора, де я готував людей, які хочуть йти працювати чиновниками. Успішність тоді цього проекту була низька, але я вірю, що з часом теж набуде актуальності. Чому, тому що буде більша можливість абсорбувати ці кадри в органах влади. Це Школа громадської активності, де звичайних студентських активістів чи молодь, яка хоче бути активною, можна навчити реальної громадської активності. Вони можуть стати громадськими діячами, так, можу голосно говорити, тому що багато хто з цих випускників зараз очолює якісь громадські рухи чи організації. Цим я також, в певній мірі, пишаюсь.

Навчальні проекти – це ті речі, які можуть допомогти розвинутися людям чи в бізнесі, стартап-інкубатори, чи в культурі, як різного роду культурні школи, з менеджменту, чи в громадському житті, вже згадані мною Школа громадської активності чи Школа молодого реформатора. Але це ще не все, бо коли людина починає навчатися, я зрозумів, ще одну трансформаційну річ, вона починає розуміти, що треба їй впливати на те, щоб змінювати те, що відбувається навколо. Таким чином, їхня діяльність стає цілком спрямованою, вони починають розуміти, що те, що вони роблять, не повинно бути заради, якщо ви робите фестиваль, це не заради фестивалю, це заради того, аби змінити психологію людей, що можна не йти в суботу, неділю на дискотеку, пробачте мені, нажиратися і повертатися назад в гуртожиток, а можна зібрати гроші і п’ять днів бути на фестивалі. Послухати кращих митців, кращі гурти, поспілкуватися на якихось відкритих лекціях там же, змістовно провести час. І ці люди вже переходять в цю трансформаційну річ. Те, що я роблю, впливає на те, де я живу. Таким чином я зрозумів, що для того, щоб змінити суспільство, до нього зайти в його зону комфорту, там де люди хочуть відпочити, можливо, а можливо, там де вони хочуть розвинутися, якщо людина вже готова до цього. Дати їм розваги, дати їм навчань і дати їм поняття того, як впливати. З цих трьох речей я вважаю, що нам дуже багато вдалося, припустимо, зробити на Тернопільщині, достатньо багато зробили на Харківщині. Хочу навести приклад Богуслава, де наші добрі друзі дуже багато зробили змін, вони йшли приблизно тим же шляхом, і таких міст стає зараз все більше.

Я не можу назвати себе людиною-реформатором, мій колега говорить, що це вже матюк, я точно не претендую на це. Але точно, що я розумію, що осмислена діяльність в культурі, в бізнесі, в громадській діяльності приводить людину до того, що вона починає розуміти, як вона змінює, і як вона хоче змінювати те, що відбувається навколо. І коли вона починає це робити, вона починає діяти і впливати на це. Так народжуються конфлікти громади з мером чи з тими людьми, які не хочуть цих змін, які консервують ситуацію, яких дуже багато зараз по Україні. Приклад Кернеса в Харкові, та добра людина, здається, для багатьох бабусь на ХТЗ, все прекрасно, але це ті люди, які консервують, не дають змінюватись місту сутнісне. А такі люди, які усвідомлюють себе, які усвідомлюють свою діяльність і розуміють, як вони можуть впливати, вони змінюють і вони можуть зробити оцей великий скачок в реформуванні країни. Коли ми можемо з країни третього світу перескочити на планку, а то і дві, і більше, коли ми можемо одразу не робити євроремонт, а перебудовувати простори. Коли ми можемо не вчити дітей в школі за допомогою дерев’яних якихось предметів, а одразу давати їм нанотехнології. Це той момент, коли ми можемо зробити якісний скачок, але для цього потрібні люди, які усвідомлюють, що він потрібен і мати силу волі, бо я зараз кажу, нам не потрібно латати дороги, нам потрібно будувати нові. Нам не потрібно пробувати переконати бабусь, що треба утеплювати будинок, треба в школі показувати дітям, як це робити і для них це буде норма. Тому розважаючись на культурних заходах, на фестивалях, які підготовлені тими людьми, які в них вірять, які розуміють, що вони хочуть передати. Приклад Влада Троєцького – це думаю, є зараз найбільш кричуща, коли ти перетворюєш весь культурний простір на щось, яке розриває мозок. Коли ти йдеш на навчальний проект, коли дитина з третього курсу приходить туди, вона знає, що таке реформування країни, тільки зі слів політиків на екрані, а виходить з чітким розумінням, як змінити структуру чогось. Оце дуже круто, чи коли ця людина починає усвідомлювати, як вона може змінити свій під’їзд, будинок, місто. Ось за це варто боротися і в це варто вкладати.