Ірина Єгорченко про причини плагіату в Україні

У нас навчають практиці плагіату  буквально з дитячого садка і першого класу. Коли вчителька дає дітям завдання, це часто буває з ручної праці, яке вони в принципі виконати не можуть, пошити ведмедика в першому класінаприклад. Діти це в принципі не можуть зробити, це роблять вдома батьки і діти видають цю роботу за свою. Це такий тренінг суспільства у плагіаті. Потім, мені ближча математика, мене дуже непокоїть надзвичайно низький рівень викладання математики, знання математики учнями, незважаючи на всю рекламу про хорошу радянську освіту – у нас жахлива ситуація з математикою, у нас просто методика побудована нашими педагогами, мабуть такими, як пані Киреленко. Результати цієї методики полягають в тому, що переважна більшість дітей в п’ятому, шостому класі в принципі припиняє вчитись. Вони припиняють розуміти, що відбувається на уроках математики і вони просто йдуть в магазин, це кожен може переконатися, що в книжкових магазинах з навчальної літератури половина складає підручники з плагіату. Це такі товсті збірники готових домашніх завдань, це збірники творів, це дійсно підручники плагіату, якісь “рєшебніки”. ГДЗ, це такі товсті книжки і фактично існуюча школа просто змушує батьків йти купувати ці підручники, тому що підручники написані так, що просто діти не можуть зрозуміти чого від них хочуть, взагалі. Я читаю підручники з математики і англійської мови – там дійсно не можна зрозуміти, чого від дитини хочуть. Плюс, багато вчителів не дуже добре знають свій предмет і вони можуть перевірити тільки таку відповідність чітку, треба завдання виконати тільки так, відступити чотири клітинки і виконати завдання певним чином, у жодний інший спосіб неможна. Здогадатися телепатично, що хоче вчитель і що написано в методичках батьки і діти не можуть, то вони купують цей підручник і просто з нього списують.

Через це з п’ятого класу дуже розповсюджено репетиторство, фактично, батьки змушені платити за це навчання, діти списують одне в одного, це така давня культура – списування. Це відбувається тому, що завданням школи не є навчити, завданням школи не є розвинути дитину. Завданням школи і вчителя є відзвітувати перед якимись методистами, а завданням методистів є відзвітувати перед міністерством. Ці всі ведмедики, пошиті батьками, фігуральні ведмедики, ви розумієте, це може бути що завгодно, вони використовуються для того, щоб вчитель продемонстрував методисту, якимось контролерам, що він працює. Цих контролерів абсолютно не цікавить, щоб діти щось знали, фактично тільки завдяки ЗНО ми дізналися про те, що у нас така досить жахлива ситуація з багатьма предметами. У нас ще така абсолютно жахлива ситуація з фізикою, це те що я знаю, з іноземними мовами ми всі знаємо, що викидають шалені гроші невідомо на що, результатів немає ніяких від цього навчання. В результаті цих дітей просто вчать плагіату, в університетах відбувається те саме – імітація навчання: діти не вміють додавати дроби, а їх намагаються вчити вищої математики, очевидно що вони там щось списують і все. Так само з гуманітарними дисциплінами, вони не відчувають, що це потрібно, викладачі теж якось так викладають, невідомо що, невідомо як.

З такою мотивацією чекають, що принесуть хабарі. Буває, не несуть хабарі, а просто викладач не має права вигнати студентів, він закриває очі, виходить, студенти щось списують з книжки і всі задоволені. Реальна якість викладання нікого не цікавить, так само як і якість наукової роботи. Міністерство, коли ставить ці вимоги до університетів, їх якість не цікавить. Їх цікавить якісь сторінки, навіть є такий абсурд, що вимагають публікації в Скопусі, і ця імітація цілком задовольняє Міністерство освіти і керівництво університетів, вони вибирають не якісні журнали, де важко опублікувати, де треба рік може листуватися з рецензентами, вони вибирають такі журнали, де просто можна заплатити і публікувати що завгодно, що зовні виглядає, як наукову роботу. В результаті ця система, ясно, що вона виявляється дуже сприятливою для плагіату.