Ганна Путова про політиків з точки зору істориків

Зараз в суспільстві прийнято, не лише в українському, називати політиком будь-яку людину, яка займається політичною діяльністю. Але якщо ми зайдемо до Вікіпедії, то там, поруч будь-з ким, хто сидить в українському парламенті, написано «громадський діяч», і зазначені різні види його діяльності. Він – політичний діячі, а не політик. Політик – це людина, яка залишає значний слід в історії своєї країни, світу, діяльність, якої спричиняє формування нових політичних, економічних сутностей у світі. Зараз світовий політикум достатньо сірий. Це зумовлено й історичними передумовами, і тією ситуацією, яка існує зараз, самим явищем Євросоюзу, де всі мають бути більш-менш рівні, туди не впускають видатних людей. Серед сучасних політиків є Ангела Меркель. А взагалі, я дивлюся і думаю, чому цих людей називають політиками. Клемансо, Кеннеді, Талейран – це політики, а всі інші – політичні діячі.

Зараз у світі яскраві політичні особистості не вітаються. Це не означає, що вони не потрібні, але якщо ми подивимось на весь світ, то не побачимо жодної харизматичної особистості, яка б стояла на чолі держави, окрім кількох виключень. Є диктатори, а людей, які могли б повести за собою націю, – немає. Це результат того, що протягом всього ХХ сторіччя практично в усьому світі, окрім Америки, панували тоталітарні режими. Це настільки налякало людство, що тепер воно насторожено відноситься до справжніх лідерів. Люди негласно домовилися між собою, щоб всі були на однаковому рівні й ми це спостерігаємо зараз. А Україні потрібна чесна людина, перш за все, чесна перед народом, для якої головною метою є благо її Батьківщини. Історія знає декілька прикладів, коли з’являвся страшний лідер, але якщо його метою було благо Батьківщини, народу, то це нерідко закінчувалося чимось корисним. Ці люди, в результаті, ставали опорою для майбутньої історії і розвитку нації, як Наполеон Бонапарт для французів. Особистість надзвичайно суперечлива, яку не можна ідеалізувати, але це людина, яка збудувала у своїй країні дуже багато важливих основ. Люди часто сприймають його як полководця, або політичного діяча. Але завдяки Наполеону ми користуємося багатьма благами – починаючи з косметики і закінчуючи електронною технікою. Свого часу, Наполеон звернув увагу на певні досягнення прогресу, які він підтримав. Він сам був «технар» і тому не дуже зважав на гуманітаріїв, але любив природничі, точні науки і підтримував їх. Він не лише воював, здобував щось для країни і для себе, а й діставав вічний, інтелектуальний ресурс. Якщо до нього зверталися вчені, то, як правило, він їм не відмовляв. Якщо людина зосереджується лише на матеріальному боці, щоб залишити більше для себе, то це є пусткою для країни, але якщо вона розвиває всі сфери життя, людської діяльності в країні, то ці інвестиції дадуть паростки, можливо, після її смерті. Ми повинні розуміти – все, що ми зараз інвестуємо, ми не побачимо, але результат неодмінно буде. Треба інвестувати в науку, культуру, освіту. Для цього потрібно навчитися не красти, бути чесним по відношенню до свого народу. Генерал де Голль, наприклад, сам проявив ініціативу. Він виявився пророком для майбутніх поколінь і, як людина освічена, ревний католик, твердим у своїх переконаннях. Зараз, на жаль, в Європі збуваються його передбачення, те, що він говорив, зокрема, про міграцію, і це вже незворотній процес. А він про це попереджав ще у шістдесяті роки. Лідер має бути освіченим і прозорливим.

Наша інтелігенція і взагалі еліта, вони настільки розчаровані в нашому політикумі, що не схильні звертатися до політичної діяльності, а воліють залишатися у професійній. От у чому проблема. До речі, не всі знають, що де Голль не був генералом – це його номінальне визначення. Він до кінця життя отримував пенсію як полковник і нічого для себе не прагнув, тому що понад усе любив Францію. Треба любити Батьківщину – це примітивна основа буття для будь-якого громадянина, бо саме з цього буде виходити вся твоя діяльність як спеціаліста на місцях або політика.

Харизматичний лідер – це норма для будь-якого народу. Але окрім харизми, акторських здібностей він мусить мати програму за плечами. Коли у 2014 році перед виборами я читала програми наших партій, в тому числі, тієї партії, за яку сама голосувала, то була вельми засмучена, тому що в жодної партії немає нормального економічного блоку. Є лише два способи ведення політики – це торгівля і війна. Оскільки у нас зараз гібридна війна, то відбувається щось незрозуміле: ми одночасно воюємо і торгуємо з однією країною. Але війна закінчиться, а торгівля залишиться. Значить нам треба готувати економічне підґрунтя, але я не побачила його в жодній з цих програм. Не кажучи вже, про елементарні граматичні помилки. Люди, які не вміють писати, не мають йти у владу. Мій досвід показав, що безграмотність – це ознака непевності в усьому.

Окрім того, що люди бачать харизматичність лідера, вони мають, нарешті, перестати наступати на граблі. Моя улюблена цитата з мультсеріалу «Сімпсони» – «Граблі мій старий запеклий ворог». Щоразу, коли я бачу черговий катаклізм, який відбувається в українській політиці, я згадую цей кадр, коли героя вдаряють граблі і він у розпачі промовляє ці слова, ніби граблі живі. Вони не живі, твої граблі у тебе всередині, український народе. Лідер має бути не лише харизматичним, а й розумним – акторських здібностей недостатньо. Він має представити реальну політичну і економічну програму, інакше нічого не буде. А ми вже знаємо, яка програма може бути виконана, а яка ні. Програми треба читати, а не лише кидати бюлетені в скриньки.