Єжи Коноп’є про стріт-арт як вміння бачити незвичне у звичайному – www.idealist.media

Шо таке стрит-арт? Наприклад, мурали, великі стінописи на будинках в кілька поверхів, я не вважаю стрит-артом. Це публічне мистецтво, як поставити скульптуру чи зробити якусь архітектурну штуку, цікаві лавки, як у парку Шевченка. Мій стрит-арт трішки інакший, через те, що я це роблю від себе, свого серця, розуму. Це моя розмова і мова.
Це засіб комунікації. Якщо маєш що сказати – кажи, й байдуже якою мовою, обирай різні способи і тебе почують. Головне, щоб у тебе була якась думка, яку треба казати, а якщо немає, то краще не братися, не писати аби щось. Якщо це позитивно-нейтральна робота, то люди підходять і кажуть: «Як класно, що ви це робите». Є роботи трішки провокаційні, які я намагаюсь зробити наодинці. Після того, як робота зроблена, мені цікаво спостерігати, як вона живе. Це поняття «життя роботи» після того, як вона створена, серед вуличних художників – окрема тема, і вони можуть годинами про це розмовляти. У мене були дуже провокаційні наліпки – великими літерами написані слова, які читалися «чорні намбрати», а якщо читати увесь текст, серед якого були виділені два рядки «чорні» і «намбрати», то там виходив зовсім інший зміст про священиків у рясах. Цікаво було спостерігати, коли я розклеював їх містом, як хтось домальовував маркером «не» між «нам» і «брати», чи просто замальовував. З цієї серії була наліпка «голубые – это прекрасно», хоча, насправді, там йшлося про блакитні номери на ментівських автівках і застереження, що, коли ви бачите машину з такими блакитними номерами, треба бути обережними, навіть, якщо там не має блимавки й напису «міліція». І люди ножами, ключами здирали це все.
Я дуже люблю Сирець, Сирецький ліс, гай. Власне, вигадав для Сирецького гаю такий собі слоган – «Рідний край – Сирецький гай».
Відомі всім «грибки» були намальовані стільки, скільки я себе пам’ятаю. І я, як і всі мої знайомі, в них бачили грибки. Але якось, раптом, я глянув трохи ширше і зрозумів, що це ракета. В той період вигадалась історія про те, що це ракетні бази, бо їх дві, східна і західна. І вигадалось це буквально в момент Евромайдану, восени. Хотілося якось підбадьорити себе і всіх, хто вболівав за цю справу. Там був шифр «я, н, к, п, н, х» на тему Януковича.
Колись я намалював такі рядки: «Холодні будинки в різних частинах міста, переховують нас до весни, байдуже, три кілометри між нами чи триста, аби не було війни». Ці рядки народилися під час почуттів до одної дівчини, в час, коли вже починалася історія з військовими діями на Сході. І все це замішалося на стосунках між людьми і на тому, що відбувалося і відбувається в Києві. Намалював я їх у рідному районі Нивки, на локації, яку побачив за рік до того, тоді, влітку, вона була зелена, там був розлитий бетон, ріс мох, і вона була настільки чарівна і магічна, що я її сфотографував і вирішив – треба тут щось зробити. Потім до зими вона перетворилася на таку от роботу.
Я взагалі люблю подібну музику і почув Onuka ще до того, як написав ці рядки. Я зрозумів, що в музиці з’явився дуже цікавий формат. А потім несподівано Ната Жижченко написала, що ці слова надихнули її на створення дуже прикольної композиції. Я не чув її, і ще три місяці чекав, думав, що ж там вийшло.