Євгенія Яніш: Чи є наука в Україні?

На сьогоднішній день більшість провладних ЗМІ формують негативне ставлення до науки та науковців. Чому це відбувається? В якому стані насправді знаходиться наша наука? Чому цього року фінансування науки в Україні було менше ніж в більшості африканських країн? Та по якій причині у нас знищуються кафедри зоології, ботаніки та фізіології людини? Ці та інші, не менш важливі питання, підіймає кандидат біологічних наук Євгенія Яніш.

Чи є наука в Україні? Останнім часом я часто чую це питання, причому часто це питання вже переходить в ствердження, що в Україні науки немає, ніяких розробок і науковці дарма проїдають бюджетні кошти. Мене дивує, що навіть часто від колег чую ствердження, що в Україні науки немає взагалі, фактично вона мертва. Мені це дуже нагадує ситуацію, коли в лікарню поступає важкохворий пацієнт і раптом лікарі і його родичі заплющують очі і кажуть: «У нас немає такого пацієнта, він взагалі у нас тут не був, сходіть на цвинтарі подивіться, можливо, він там», – тоді, коли потрібно проводити реанімаційні дії, і у пацієнта є всі шанси на те, щоб вижити. У нас останні два роки формується, в основному провладними ЗМІ, негативне відношення до науки та науковця, як такого. Бо саме ці ствердження, що науки немає, ніяких розробок немає, вони весь час, особливо напередодні прийняття бюджету 2016 року, почали масово доноситись до пересічних громадян, які від науки досить далеко і замовчуватись всі досягнення, які останнім часом в Україні відбуваються. Якщо цікаво, що саме винайшли в Україні, а винаходів останнім часом досить багато, можна просто забити у пошуковик питання «українські винаходи», чи «українські відкриття», і там випадає досить значний список того, які саме були останні розробки. Я гадаю, що багато хто не знає, що у нас був винайдений мамограф, який на дуже ранній стадії діагностує рак молочної залози. У нас було винайдено зварювання м’яких тканин, коли в операції це дуже важливо. Але, на жаль, у нас до лікарень часто ці всі розробки не доходять, але це проблема не науковців, які зробили свою частину, це вже провина держави і фінансування цих приладів, наприклад. Список можна продовжувати дуже довго.

Напередодні прийняття бюджету 2016 року було затверджено закон, за яким повинні були проводитись в Україні реформи. Це узгоджувалось навіть більше, ніж рік, досить багато часу на це пішло. Був створений план дій, за яким було потрібно це все проводити, і затверджено фінансування на рівні 1,7% від ВВП. В принципі, наука – це дотаційний сектор економіки і ніде на заході, в інших країнах, наука не виживає лише за рахунок грантів, обов’язково йде фінансування і вимірюється у відсотках від ВВП. У нас цей відсоток був дуже незначний, але все затвердили, все йшло, скажімо так, добре. Потім бюджет раптово приймають і фінансування виділяють 0,16% від ВВП на фінансування всієї науки. В січні пройшла акція протесту з боку науковців, близько трьох тисяч науковців вийшли з тим, щоб донести своє відношення до того, що відбувається, що це просто вбивство науки в принципі. Дуже часто ми чули від тих, хто може вирішувати це питання, що потрібно фінансувати лише виробничий сектор, а фундаментальна наука нам взагалі не потрібна. На жаль, якщо людина не розуміє, для чого саме фундаментальні дослідження і що жодне виробництво, жодний винахід не відбувається просто так, йому передують досить довгі дослідження, які саме до фундаментальних відносяться, то у нас лише два варіанти – або ця людина все розуміє і цілеспрямовано вбиває науку, або ця людина не розуміє, наскільки це важливо і тоді, відповідно, вона не може займати свій пост, і вона не може вирішувати подальшу долю України в принципі, якщо вона некваліфікована. Третього, на жаль, нам не дано. Цього року ми дуже чітко бачили, що відбувається, ця акція була, власне, майже всіма ЗМІ замовчана. Ніякого висвітлення, чому саме вийшли науковці, що вони вимагали, і яка проблема викликала це, не було висвітлено жодними провладними ЗМІ. Я знайшла, коли моніторила ситуацію, дві згадки цієї ситуації з формуванням негативного відношення до науки та науковців: науковці вийшли в центр міста, перекрили дорогу, заважають транспорту і вимагають збільшення зарплати, все. У нас, знов таки, часто можна почути таку фразу, що науковці самі повинні знаходити собі гранти, але, як я вже казала, в жодній країні лише за рахунок грантів наука не існує.

У нас на сьогодні, у 2016 році фінансування наукового сектору було менше, ніж в африканських республіках, мабуть, тільки Сомалі відстає поки що. Але на цьому, схоже, не збираються зупинятися, якщо після протестних акцій у січні обіцяли, що все якось владнається, будуть здійснювати реформи за планом, який був розроблений до цього і буквально через тиждень по всіх інститутах прийшов наказ на скорочення людей. По всій Академії наук були скорочені майже кожний третій – четвертий співробітник. При тому, що в тому ж році у нас пройшла атестація, яка проходить раз на п’ять років по всій Академії наук і фактично після атестації були звільнені ті люди, які за якимись критеріями не пройшли цю атестацію. Від них вже Академія звільнилась, залишились ті, хто показав свій достатній кваліфікаційний рівень, і саме вони були після цього змушені піти з інститутів. Зараз є велика підозра, що знову буде той самий сценарій, поки що по анонсованому бюджету, наскільки я знаю, збираються дещо збільшити фінансування, але воно дуже незначне, і при цьому будуть вимагати від інститутів підняти зарплати своїм співробітникам. Це можливо, знов таки, лише за випадку, якщо людей будуть скорочувати і вони підуть на вулицю.

У нас немає грантів, фондів, які дають гранти всередині країни. Наприклад, в Росії є РФФІ, ще є ряд фондів, куди дослідник може звертатись і там досить значні шанси отримати фінансування. Для науковців України існують лише зарубіжні гранти. Наш колега, український дослідник, щоб отримати грант, повинен показати кваліфікацію вище, ніж кваліфікація всіх західних вчених, які теж бажають взяти участь і здобути цей грант. Наші вчені здобувають гранти, але з них не можна жити. Наші молоді науковці, в Академії наук є досить багато молодих вчених, які часто їздять стажуватись на захід, вони отримують додаткову кваліфікацію, вони повертаються в Україну і вони хочуть працювати тут, вони хочуть підіймати саме українську науку. Але у нас складається абсурдна ситуація – у нас є спеціалісти високо кваліфіковані, які здобули досвід, наприклад, на заході, але вони не можуть тут працювати, бо немає приладів, або немає комп’ютерів та програмного забезпечення, на яких вони можуть працювати. Знов таки, за законом, який був прийнятий з грантів, які отримують наші науковці, вони не можуть купувати техніку, той же комп’ютер сучасний вони не можуть купити. Для прикладу фінансування нашої Академії і реалії вчених, які там працюють – в Інституті онкології у нас частина людей працює на комп’ютерах, на яких є лише дисковод для тридюймової дискети. Люди роблять відкриття, пишуть наукову статтю, потім записують її на тридюймову дискету і йдуть шукати, де їм переписати, наприклад, на флешку і, відповідно, відправити в зарубіжний журнал через інтернет, який є не на багатьох комп’ютерах. На жаль, у нас ситуація зараз така.

Якщо фінансування зменшиться, наука в Україні взагалі помре, бо неможливо залишити лише виробничий сектор, обов’язково повинні бути дослідження, фундаментальна частина. Наприклад, через 50 років влада схаменеться і захоче відновити науковий рівень України, який зараз є у нас, це буду вже неможливо, бо втрачаються школи. Через 50 років вже не буде людей, які зможуть передати свій досвід, ті прилади чи розробки, які зараз у нас на міжнародному рівні і дуже суттєві, їх вже просто не буде. Доведеться витрачати набагато більші кошти для того, щоб виписати з-за кордону спеціалістів, які або зможуть когось навчити у нас, або доведеться купувати розробки, чи якісь прилади, які там були розроблені, але нові розробки ніхто нам не продасть. В будь- якому випадку будуть космічні ціни, але це будуть якісь прилади та розробки, які на заході вже будуть застарілі. Якщо Україна вийде з цієї гонки, причому, зараз ми на дуже непоганому рівні, це підтверджує те, що в багатьох командах, які отримують Нобелівські премії, учасники і дослідники, в тому числі, вихідці з України. Багато наших науковців, хто працює тут, може працювати з дуже високою віддачею, якщо дати можливість.

Нещодавно аспірант, дуже перспективний хлопець, спитав мене: «Скажіть, будь ласка, якщо я піду працювати в інститут Академії наук, чи зможу я завести і утримувати родину?» Мені було дуже сумно і неприємно, але сказала чесно: «Ні, ти не зможеш утримувати родину на цю зарплату. Або ти йдеш у науку і повинен бути морально готовим, що ти будеш працювати в двох – трьох місцях, щоб якось прогодуватись, або ти не зможеш йти в науку, і тоді ми втрачаємо науковий потенціал, молодь». В першу чергу молодь, бо хто може, дуже багато виїжджають на захід, і там наші спеціалісти знаходять собі роботу, їх цінують. Рівень у нас дуже високий, у наших науковців, його потрібно не втратити.

Коли були протести, казали, що науковці вимагають збільшити зарплатню, і багато хто з пересічних громадян можуть подумати, що дуже багато вимагають – і одне, і друге, і зарплатню. Наприклад, я кандидат біологічних наук, п’ять років молодший науковий співробітник, у мене науковий досвід більше, ніж дванадцять років, у мене зарплатня біля трьох тисяч гривень в місяць. На цю зарплату дуже важко прожити. Фактично в науці зараз залишились ентузіасти, і саме цих останніх ентузіастів зараз це зменшення фінансування просто вичавлює в інші галузі, і якщо людина вже пішла, в науку, як правило, не повертається. З цим обов’язково потрібно щось робити.

Головне не мовчати. Якщо щось відбувається, обов’язково доносити до людей, власне те, що наука у нас є, що в ній відбувається, що з нею збираються робити. Якщо люди не в курсі, вони на це все не можуть адекватно реагувати. Дуже багато людей старшого покоління, у нас не дуже люблять спілкуватися з журналістами, зі ЗМІ, один з критеріїв, який їм не подобається, кажуть, що дуже часто неправильно інтерпретують їхні слова в інтерв’ю, неправильно записують, що просто роблять сенсації, або перекручують повністю зміст, але приписують ці слова їм. На жаль, ця проблема існує дійсно, але останнім часом все більше з’являється журналістів, які дуже сумлінно відносяться до своєї праці, вони налаштовані на співпрацю. Потрібно шукати такі ЗМІ, таких журналістів, з якими можна плідно співпрацювати і дуже потрібні популяризатори науки, які самі з науки. І такі з’являються останнім часом. Якщо у нас не буде фундаментальної науки, якщо науковці будуть змушені йти з науки в інші галузі чи виїжджати з країни, ми поступово повернемось до середньовіччя. Ми повернемось до первісного суспільства, коли у людини заболів живіт, він пішов, знайшов якусь рослинку, пожував, а потім, як поталанить. Одне з трьох: або він може отруїтись і вмерти, або йому допоможе, але не від живота, а, наприклад, від голови, або нічого не буде, нейтрально, хоча б поїв. Десь такий рівень, на жаль, у нас може через кілька років бути, якщо зараз не вжити заходів. Необхідно обов’язково розповідати, як я вже казала.

Останні три роки стартував проект за ініціативи молодих дослідників Академії наук «Дні науки». Двічі на рік вони відбуваються в п’ятьох, останнім разом навіть в семи містах України пройшли ці фестивалі. Коли науковці повністю на волонтерських засадах розповідають про науку, чим вони займаються, проводять демонстрації, коли люди можуть самі прийти, подивитися. Найкраща аудиторія – це діти. Діти і молоді люди, якщо вони подивились, вони самі спробували або виділити ДНК, або зробити якийсь препарат, їм про все розповіли, чим займаються, які результати. Потім, коли вони трошки підростуть, їм буде дуже важко втлумачити, що в нас в Україні науки немає. Відповідно, будь-яка співпраця зі ЗМІ, коли науковці можуть розповідати про свої дослідження, дуже потрібна.

Крім всього іншого, якщо відбуваються якісь зміни в науці або в наукових колах, не можна мовчати, бо найстрашніші речі, як правило, відбуваються при повному мовчанні свідків та сусідів. Зараз, наприклад, у нас знищуються кафедри зоології, ботаніки та фізіології людини в нашому головному виші України – Київському Національному університеті імені Шевченка. Цей університет існує більше 180 років, і ці кафедри були основними, з яких він починався. Незважаючи на всі революції, війни, будь-які негаразди, які відбувались в країні, університет зміг зберегти ці кафедри. Були збережені традиції, наукові традиції, була спадкоємність поколінь. На сьогодні у нас ці кафедри повністю знищуються. З нового року, коли закінчиться контракт з викладачами цих кафедр, їх більше не буде. Замість біологічного факультету, останні роки він вже називався Інститут біології, зараз це буде Інститут біології та медицини, з’являються такі кафедри, як кафедра дієтології, кафедра садово-паркового мистецтва, які, мабуть, набагато важливіші цих кафедр, які були фундаментальними більше 180 років. Ті, хто це все вирішує, як один з таких фактів називали, що нема кому викладати, але, якщо нема кому викладати, хтось пішов на пенсію, можна запросити викладачів з Інституту зоології, чи з Інституту Ботаніки, які можуть читати лекції і проводити семінари, практичні заняття. Це питання бажання, а вірніше не бажання тих, хто вирішує долю університету, цим займатися. З нових кафедр, звичайно, на них буде набагато більше бажаючих піти, це гроші, в тому числі, і на сьогодні у нас ситуація склалася з зоологією і ботанікою, з цими кафедрами в університеті критична. В наступному році не буде вже практики для студентів біологічного факультету в Канівському природному заповіднику, ця практика була щорічною більше декількох десятків років. Неможливо, наприклад, зоологу чи ботаніку стати фахівцем, вірніше дуже складно, якщо в нього немає постійної практики від людей, від викладачів, які цим займаються. Якщо у студентів практика буде не на природі, а лише, як казали до другої години дня в Києві, за цей час навіть виїхати за межі Києва можна тільки встигнути, ніякого досвіду студенти вже не отримують. Тоді у мене, особисто у мене, як у співробітника Інституту зоології, як у пересічної громадянки України постає питання. На території Канівського природного заповідника є садиба заповідника, це серце, звичайно, заповідника, і там проходили практику студенти десятиліття. Протягом останніх п’яти років там відбулися перебудови, дійсно, стару їдальню, яка була у студентів, знесли, на її місці зараз побудували нову. Теж саме відбулося з лабораторіями зоології, хребетних, безхребетних, якийсь час впало дерево і зруйнувало саму будівлю. На місці цих лабораторій також побудували нові будівлі. Фінансування, я так розумію, отримували, щоб для студентів побудувати їдальню. Коли я там була на конференції, я спитала, де студенти будуть харчуватись під час практики, мені сказали, в цій їдальні. Але це вже не просто студентська їдальня, це будівля класу ресторану, і в тому ж стилі зроблені лабораторії. Я за студентів дуже зраділа, думала, у них зараз будуть якісь більш сприятливі умови в порівнянні з нами, коли ми там проходили практику. Але зараз виявляється, що з наступного року практики там взагалі не буде. І тоді в мене постає питання, а гроші, які були витрачені на те, щоб побудувати нову їдальню для студентів, нову лабораторію, вони ж не під готельний комплекс, я так розумію, виписувались, для студентів. І тут чомусь раптом, після того, як все є, як все побудовано, знищують кафедри зоології і ботаніки, студентам, які в першу чергу проходили там практику, відміняють практику, яка була більше ніж півсторіччя, і що у нас залишається? У нас залишається будівля гуртожитку, яка вже давно функціонує, як готель, це все зрозуміло, можна там і конференції проводити і ще щось, але практики вже не буде, студентів не буде. Для кого побудована ця їдальня в такому розкішному стилі, і що буде з будівлями, які повинні були стати лабораторіями, куди вони далі подінуться? Чомусь навколо цього всього повна тиша. Якщо щось відбувається, обов’язково потрібно хоча б це якось виносити на обговорення. Що, чому, які причини?

В Україні наука є однозначно. Наша задача зробити так, щоб вона не вмерла. Підтримати, в першу чергу, молодих вчених. У нас в Інституті зоології 90% співробітників, які були випускниками кафедри зоології Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка. Зараз зміна, нові студенти, нові аспіранти не зможуть отримувати у нас, у флагмані вищих навчальних закладів України таку спеціалізацію, це буде загальна спеціалізація біологія. Знову ж, тепер Інститут біології і медицини, і це питання буде відкрите, на жаль. Коли під час війни Черчиллю принесли проект бюджету фінансування країни, він його дуже уважно продивився і спитав: «А де тут у нас закладено фінансування культури?», – йому сказали: «У нас війна йде, яке може бути фінансування культури в цей час». На що він сказав: «Якщо у нас немає культури, що ми захищаємо і навіщо?» Я хочу сказати, що в Україні є що зберігати, і в Україні є що захищати.