Євген Пілецький: “Найбільше фундаменталізм проявляється у політичних системах”

Сьогодні ми вирішили поговорити про фундаменталізм, в першу чергу це буде розмова про фундаменталізм релігійний, оскільки саме ця тематика сьогодні у нас звучить дуже яскраво і в медіа, вона звучить дуже яскраво і в політичних колах. Взагалі, це така загально соціальна і значуща тема. Цікаво те, що вона проявилася десь в останній чверті ХХ століття так яскраво, не зважаючи на те, що історія фундаменталізму починається вже досить давно, але тут треба зазначити, що це не суто недавня, не класична історична релігійна проблематика. Це проблематика наступу нового часу. Оскільки фундаменталізм з’являється виключно тоді, коли починає свій наступ, коли починає своє розгортання, і коли починається розвиток того, що ми називаємо індустріальною революцією, і те, що ми називаємо сьогодні новий і надновий час. Це пов’язано з тим, що класичні релігії розвивалися у певному взаємозв’язку між так званим міфосом і логосом, між міфом і логосом. Що це означає? Це означає, що світ для людини архаїки, для людини до модерну був цілісним. Це був світ, у якому змішувалися різні рівні буття. Це був рівень божествений, це був рівень земний, це був рівень особистий, це був рівень, звичайно, суспільний. Вони всі являли собою певну цілісність. Людина могла врятуватися у релігії, коли стикалася з певними негараздами класичного аграрного суспільства. Важке життя, нестерпні умови, соціальний тягар – все це якимось чином знімалося, є такий спеціальний термін, все це знімалося у релігійному світогляді. І ось новий час приносить певну розірваність в оцей цілісний світ, у світ, де ви могли завжди сподіватися на краще, у світ, де ви могли завжди сподіватися на наступне життя. У світ, де ви жили у світлій милості божества, у світ, де ви точно визначали і точно знали свою роль, ви знали, навіщо ви народилися, ви знали, куди ви йдете, ви знаєте, що вас чекає після смерті. І ось приходить світ, який повністю ламає класичне аграрне суспільство. Світ, який приносить роздроблення, світ, який приносить раціо, світ, який вже не хоче дивитися на міфологію і навіть ті звичайні речі, той звичайний погляд на життя, на цей цілісний світ починає роздирати. Він починає до нього ставитися, як хірург, він починає на нього дивитися, як на піддослідного. Великі вчені початку нового часу починають раціоналізувати той світ, який завжди був зрозумілим, і вони перетворюють його на світ чужий. Можна навіть сказати, що перші астрономи, перші географи, перші спеціалісти з природних дисциплін, вони жахаються своїх відкриттів, вони до них ставляться не тільки з подивом, вони до них ставляться з острахом. Оскільки вони отримують світ, де людина – це не центр всесвіту, вони отримують світ, де людина – це, якщо ми візьмемо еволюцію розвитку наукових знань, Земля перестала бути центром всесвіту. Це світ, де людина перестає бути найвищим творінням, це світ, де людина стає таким же звичайним природнім явищем, як і все. Потім приходить Дарвін, який повністю стирає класичну межу між людиною і тваринним світом. Ми виявляємося просто тваринами, і це нашу гідність, знову ж таки, принижує. Фактично з точки зору класичного суспільства, стан людини стає все гіршим і гіршим. Потім проходить Фрейд, який каже, що ми не тільки тварини, але ми ще й не вільні перед якимись силами, що причаїлися всередині нас, ми раби самих себе.

Звичайно, це не могло не вплинути певним чином на релігійних мислителів, які намагалися, хоч якось протистояти цьому тиску. Зрозуміло, що фундаменталізм на цьому тлі, який починає боротися з раціоналізаторським світом, перебирає методи, методи наукового і раціонального пізнання. Таким чином сам намагається стати певним чином раціональним, він намагається доводити власну придатність. Таким чином, релігія, релігійний світогляд опиняється в ситуації, коли їм банально треба виживати. Причому виживати на чужому полі, оскільки раціональний вік доводить свою ефективність. Він створює нові засоби виробництва, він створює нові умови життя, він покращує умови життя, він приносить з собою медицину, він приносить з собою ті дива, про які релігія тільки могла мріяти. Вона приносить це не в якомусь іншому світі, а саме тут. На цьому періоді починає виникати релігійний фундаменталізм.

Релігійний фундаменталізм – це той світогляд, який намагається протистояти власному релігійному зникненню, який намагається агресивно і за допомогою раціональних методів протистояти десакралізуючій свідомості нового часу. Це релігійна свідомість, яка намагається вижити у десакралізованому світі, де вже немає чуда, де немає священного і де немає того, за ради чого, власне, жити. Це той стан і той світогляд, який перш за все, пов’язаний з намаганням знайти своє нове місце у новому світі. Фундаменталізм, це треба ще раз підкреслити, це явище нового часу, перш за все. Звичайно, в першу чергу, фундаменталізм, як ми його знаємо, виникає в аврамічних релігіях, які є класичними для заходу, навіть іслам. В першу чергу, якщо ми будемо брати класично, це протестантизм, американський в першу чергу, протестантизм, який починає вперше пручатися наступу нового часу. Це іудаїзм, і це, звичайно, іслам. Іслам на сьгоднішній день найбільш активно і найбільш впливово втручається і працює саме на полі фундаменталізму. Виходить така ситуація, як це описує відомий релігієзнавець Карен Армстронг, що утворюються ніби два світи. Утворюється сучасний світ демократії, світ лібералізму, світ секулярного світогляду, який не може зрозуміти того болю, який відчувають люди з архаїчним, релігійним, традиційним і класичним світоглядом, і навпаки. Мало того, слід також зазначити, що для людей кожного з цих світів протилежний для них світ видається чимось дегуманізованим, видається чимось агресивним і видається чимось таким, що направлено на знищення іншого світу. Так, наприклад, фундаменталізм вважає, що захід навмисне намагається винищити релігію, навмисне намагається витіснити її з суспільного поля для того, щоб якісь свої сатанинські плани втілити у життя. У цього є досить специфічні консперологічні підвалини. В цілому для архаїчного, для релігійного світогляду дуже характерним є погляд на події, як на ті події, що відбуваються завдяки чиєїсь волі. При цьому, як ліберальний, при цьому, як секулярний світ спирається, скоріше, на закономірності, які з точки зору релігійного світогляду є знеособленими, вони є автоматичними, є механічними і це саме те, що лякало, людей з релігійним світоглядом. Ми опинялися перед безмовним космосом. Перед космосом, у якому немає місця для теплоти, у якому немає місця для любові, де є тільки механічні закони. Це був просто годинник, бездушний годинник, в якому ми проходили, як пліснява. У людини не було вже ні змісту, ні смислу, не було для чого жити. Саме у цій ситуації ми і виявляємося на основному протиріччі між фундаменталізмом і сучасним світом.

Оскільки ми намагаємося розглянути фундаменталізм, як якусь класичну релігію – це помилка. Нам необхідно підходити до фундаменталізму зовсім інакше. Тут треба також зазначити, що фундаменталізм – це сучасне явище, і він використовує виключно сучасні методи боротьби. Військової боротьби, політичної боротьби, соціальної боротьби. Перш за все, політичної. Тут треба зазначити, що фундаменталізм, в першу чергу, проявляється саме у політичних системах. Тому ми його так і бачимо: Ісламська держава і сучасний російський фундаменталізм, наприклад, домішки так званих скреп до державної ідеології – ось це багато в чому архаїзація тих суспільств, які не стали успішними у сучасному глобалізованому світі. Звичайно, що за допомогою новітніх засобів масової інформації ми дійсно підходимо до тієї ситуації, яку деякі вчені називали новим середньовіччям, як це не дивно, у нас є інтернет, у нас є нові технології, але саме вони призвели до тої ситуації, яка була і в середньовіччі. Це комунікація особи до особи. Якщо комунікація раннього нового часу – це була комунікація зверху донизу, це була комунікація між власниками ЗМІ і тими людьми, які читали, це була комунікація між професійними журналістами, а зараз ми бачимо комунікацію віч-на-віч. Звичайно, що для фундаменталістів і релігійних фундаменталістів це дуже приємна, дуже зручна ситуація, коли можна достукатися до серця прибічника просто завдяки інтернету. Це один з тих моментів, який доводить, що фундаменталізм – це не тільки соціальна, але й технологічна модель сучасного суспільства. Тому, коли ми говоримо в цілому про те, що нам зараз робити з тим же ісламським фундаменталізмом, або з фундаменталізмом у вигляді, наприклад, якихось реакційних політичних партій, яскравим прикладом є, наприклад, Трамп. Не зважаючи, що він є, буцімто нам здається, що він є секулярною особою, але ідеї, які він проводить, той популізм, який він проводить, також мають дуже багато спільного з тим, що ми називаємо релігійним фундаменталізмом. Зараз ми опинилися в дуже цікавій ситуації, що світ вперше за найновіший час стикнувся зі своїм власним середньовіччям. Причому стикнувся зі своїм власним середньовіччям у його постмодерному вигляді, коли у нас одночасно є дуже багато точок зору, але при цьому він поляризувався по цих двох напрямках. Нам здавалося, що в кінці ХІХ – початку ХХ століття, коли це було століття розуму, століття англійських джентльменів, століття науковців, століття експериментів, що ми вже пройшли ту межу, за якою сучасний світ може повернутися до релігійного, або пострелігійного світосприйняття. Але події, наприклад, Іранської революції, потім події, які відбувалися в цілому на Близькому Сході, підйом нових тоталітарних або посттоталітарних ідеологій, які сьогодні називаються популістичними, вони таки виникли. Ми зараз опинилися перед ситуацією, коли нам необхідно стикнутися з зовсім новою реальністю, де класичного світу раціо вже немає. Ми живемо в тому світі, який деякі науковці називають постсекулярним. Ми вірили десь приблизно до 70-х років, коли відбулася Іранська революція, що ми вже живемо в світі, де релігія – це справа кожного, це особистий вибір, і в цілому релігія зникає потрохи із суспільного буття. А зараз вона знов про себе заговорила і саме у фундаменталістських формах.

Фундаменталізм, і це ще одна його ознака, полягає в тому, що він завжди публічний. Він не може жити у приватному просторі, це не простір приватної релігії, це виключно простір публічної релігії, ще раз повторюся, це простір політичної релігії. Що варто сказати про майбутнє фундаменталізму? Зараз ми стикаємося з тим, що міжнародна спільнота, поки що не дуже знає, як нам бути з релігійними проблемами. Оскільки вся еліта, особливо політична еліта, медійна еліта зросла і сформувалася в ті часи, коли релігійна повістка ще була не на часі. Зараз нам доведеться використовувати якісь інші підходи, інші шляхи, перш за все, це проблема Ісламської держави і для Європи дуже важливою є, звичайно, проблема біженців, які приходять до європейського суспільства, взагалі не думаючи про якусь адаптацію, що є досить дивним для сучасного європейського жителя, європейського громадянина. Але з цим доведеться якось працювати, ми бачимо, що вони приносять з собою один з важливих аспектів фундаменталізму – агресію, і ця агресія починає зростати і в класичній тихій, мирній бюргерській Європі. Вона також починає радикалізуватися – це один з негативних висновків. Можна сказати, що в найближчі п’ять-десять років, скажімо, у найближчий і середньостроковій перспективі ми побачимо зростання радикалізму не тільки у звичних для нас ареалах, таких, як Близький Схід або щось на кшталт такого, але також і в розвинених країнах, особливо у Європі, в першу чергу.

Мені здається, що сучасному секулярному, ліберальному, демократичному суспільству необхідно наново вчитися себе захищати. Якщо ми не хочемо знову пройти скрізь епоху нового середньовіччя, як про це говорять багато авторів, необхідно дещо переглянути в нашій традиційній стратегії – стратегії виживання, стратегії комунікації, стратегії економічній, політичній,соціальній і, в першу чергу, гуманітарній. Для цього необхідна велика гуманітарна робота, і тут виникає нова задача для сучасних гуманітаріїв – яким чином нам необхідно формувати нові ідеологічні засади сучасного західного світу.