9 грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією. Для України корупція є найзлободеннішою темою суспільно-політичного буття. Проте, Україна – не єдина країна світу, яка потерпає від корупційних злочинів. Немає жодної країни світу, яка б могла похвалитися тим, що повністю викорінила корупцію в своїй державній системі. Чи можна викорінити її на 100%? Нещодавно в студії IDEALIST.media про це міркував публіцист та письменник Dmitro Vovnyanko. Найцікавіші цитати з цієї бесіди ми сьогодні пропонуємо вашій увазі в текстовому форматі.

На думку абсолютної більшості наших громадян, мабуть, головна проблема нашого сьогоднішнього буття – це корупція. Знову цю проблему до життя повернуло електронне декларування, точніше, результати, оголошені в мережі. Без перебільшення, суспільство жахнулось від обсягів благ цивілізації, особливо готівки, яку зберігають наші народні обранці і державні службовці. Скажімо, якщо електронна декларація чинного президента або осіб, які прийшли в політику з бізнесу, принаймні, мають якесь логічне пояснення, ці люди були багаті ще задовго до того, як стали владою, то декларації осіб до бізнесу непричетних викликали, як мінімум, питання: звідки, власне, стільки радості. Народний голос одразу на це питання відповів: корупція, тобто накрали. Так от, цікавий нюанс: нинішній склад Верховної Ради, на відміну від попереднього, включив в себе величезну кількість громадських активістів, учасників війни, жертв попереднього режиму – що з їхніми деклараціями? Подивимося на декларацію таких людей як Ігор Мосійчук, як Володимир Парасюк, як Семен Семенченко, порівняймо їхні статки з зарплатою народного депутата, яка нагадує менш зарплату рядового ЗСУ. Подивимося на лідера опозиції Юлію Тимошенко, яка в нас виявилася веселою домогосподаркою, яка гроші чоловіка багатія витрачає не по клубах, а у Верховній Раді. Ми бачимо, що в нас йдеться навіть не про окремі персоналії, а швидше про саме явище. Явище, яке зжирає наше суспільство зсередини.

…Треба, взагалі, покласти лапу на серце і визнати: корупція давно вже стала частиною нашого буття, вже навіть влізла в наші традиції. Тут далеко ходити не треба: ми йдемо в лікарню – ми несемо лікарю копійчину. Ми ведемо дитину до школи – ми несемо вчителю копійчину, щоб займався з дитиною глибше ніж з іншою, причому йдеться не про репетиторство, йдеться про звичайні речі, йдеться про роботу протягом уроку. Ми тягнемо копійчину слюсарю-сантехніку в ЖЕК, майстру в ЖЕК за потрібну довідку, дрібному чиновнику. У нас поняття «занести могорич» або «півкабана» уже ввійшло в приказки і влізло у художню літературу, це вже стало частиною буття. Між іншим, це та сама побутова корупція, обсяги якої, на думку багатьох експертів, у нас, принаймні, не менше, ніж корупція еліт. Чому даємо копійчину – платимо за страх, тому що дуже гарно знаємо, що таке працювати на одну зарплату і як працюють на одну зарплату. Хочеться, щоб з нашим житлом, з нашою дитиною і з нашим здоров’ям працювали якісно, очевидно, за це хочемо заплатити. В стосунках бізнесу з владою відбувається практично все те саме, причому тут ситуація навіть складніша. Простий приклад: у нас виробник харчів несе кримінальну відповідальність за ситуацію, коли він щось переборщив з добривами і кінцевий споживач отруївся. Причому виробник харчів за ґрати аж ніяк не рветься. Водночас із цим, у нас існує санітарно-епідеміологічна служба, задача якої нібито слідкувати, щоб погані продукти у нас не потрапляли на ринок. Діти у нас від того, що існує санепідемслужба, менше труїтися не стали, випадки отруєння в закладах масового харчування теж, не те щоб багато, але трапляються. Питання, чим у нас займається СЕС? Відповідь може дати будь-який виробник харчів, розповівши цілі детективи про те, як отримуються дозвільні документи.

Джерело фото: http://bit.ly/2hc5fNN

…Отаке бажання зробити як краще або не нашкодити, з одного боку, створює велику кількість контролюючих органів, з іншого боку, наш підприємець живе в умовах наявності великої кількості законодавчих актів, які прийняла Верховна Рада або нормативних актів, які приймають профільні відомства. За логікою, щоб розвинути якесь нове виробництво або створити якийсь новий бізнес, підприємець мусить зібрати величезну кількість довідок, погоджувань і іншої макулатури, принести до чиновника, а той ще має прийняти рішення на користь або не на користь підприємця. Як цей процес прискорити, це знає у нас кожен громадянин у віці від 12-ти років, мабуть. До речі, треба сказати, що підприємці часто-густо самі корумпують чиновників, банально підсовуючи блага цивілізації. Тут логіка проста: підкуплений чиновник — це надійний чиновник. На рівні держави все ще веселіше. Уявіть на секунду, що вас обрали мером міста, і ви, щоб обрали знову або з благих бажань, вирішили відремонтувати в цьому місті житло, а для цього гроші треба отримати у Києві. От ви їдете у Київ з цією проблемою, а там черга стоїть таких самих бажаючих, причому вирішувати, кому дати, а кому не дати, мусить чиновник і мусить це зробити так, щоб його ще і не запідозрили в упередженості, що в ідеалі — не дати нікому. Знову ж, як цей процес пришвидшити? Відповідь очевидна. А де знайти гроші для прискорення процесу – це не відкриття ні для кого в Україні.

…Корупція в наших умовах виявляється напрочуд ефективною, тому що, справді, завдяки корупції просувається величезна кількість рішень, і величезна кількість якихось проектів, які в інших умовах узгоджувалися просто місяцями, і ще дай Бог, щоб їх узгодили. І оце, справді, проблема, тому що в такий спосіб у нас n-на кількість грошей, n-на кількість статків потрапляє не на відновлення інфраструктури, не на модернізацію України, а потрапляє просто в кишеню чиновнику. Більше того, ми в такий спосіб починаємо годувати банківську систему, ринок нерухомості виробництва не в Україні, а на заході, бо блага цивілізації купуються, власне, там. Це, справді, проблема, і тут виникає питання: а як з цим боротися?
Були в минулому приклади, коли корупцію перемогли. Для французьких корупціонерів ХІХ сторіччя просто прокляттям був період влади Наполеона Бонапарта. У імператора була така звичка – перевіряти всі державні витрати самостійно, і не дай Боже, були там якісь неточності. Власне кажучи, Бонапарт став Бонапартом тому, що перший його Італійський похід почався з того, що він повністю присік у своїх військах крадіжку, його війська крали з іншого, зі здобичі. Звісно, боєздатність війська різко підскочила. Але парадокс у тому, що борець з корупцією Бонапарт був переможений державою-розсадником корупції Великобританією. Не треба, так би мовити, перебільшувати значення російської армії, справа у тому, що Росія у війні брала участь не через свої інтереси, а через золото, яке платили Петербургу ті ж самі англійці. А в самих англійців, наприклад, абсолютно вільно і офіційно купувалися офіцерські звання, куди вже далі їхати. Достатньо веселе існування тоді переживали Сполучені Штати Америки. Відоме ремство Марка Твена про те, що корупційний обсяг Нью-Йоркської митниці перебільшував бюджет самого штату Нью-Йорк, це буквально сто років тому. Це в умовах, коли існували вільна преса, політична конкуренція і вільні вибори. Це, до речі, до питання, чи існує корупція в демократичному суспільстві – існує, дуже гарно існує. Коли у нас заходиться про боротьбу з корупцією як таку, можна навести ще один приклад: якщо ми заговоримо про корупцію у ХХ сторіччі на заході, останній кричущий випадок, далі їхати нема куди, — вибори в Сполучених Штатах Америки. Ми бачили, як обидва кандидати виливали просто кілометри обвинувачень у корупції одне на одного. Більше того, фонди обох зараз перевіряє ФБР.

Джерело фото:http://bit.ly/2haidbQ
Боротьба з корупцією. Отут у нас одразу згадують про Сінгапур і про жорсткі репресії на адресу корупціонерів. Наше виховане совком, гіпертрофоване бажання справедливості жадає крові, гільйотини і масових розстрілів. Це нам зрозуміло. Тут маю додати ще одну неприємну деталь, яка явно не сподобається багатьом нашим громадянам. В Сінгапурі ще існує практика тілесних покарань. За порушення правил дорожнього руху запросто можуть відшмагати кийком по м’яких місцях, це в порядку речей. Нашому суспільству, яке все хором грубіянить патрульній поліції, ця обставина явно не сподобається, а, вибачте, одне без другого не працює, прогресивна диктатура – це все одно диктатура.
Інша тема, яку у нас дуже люблять – міняти саму систему, робити її менш сприйнятною до корупції. Тут приклад, який щойно побачило все наше суспільство, принаймні, соцмережі точно. Це скандал навколо забезпечення Міноборони обмундируванням армійських частин, закупівлі обмундирування. У Міністерстві оборони існує три різних “фірми” окремо: тил Збройних Сил, який визначає, що потрібно, власне, армії. Окремо — Департамент держзакупівель, який оголошує торги і їх проводить. І окремо — Центр розвитку ЗСУ, який пише технічні умови для того, що буде закуповуватися для Збройних Сил і стежить за якістю. Що відбувається за умови, коли один з цих департаментів починає раптом боротися за якість і зупиняти надходження неякісної форми у війська? Чим займаються інші департаменти? Вони починають йому допомагати? А нічого подібного – вони починають прикривати свої м’які місця. Причому діють вони абсолютно згідно закону. Формально не причепишся. Все за законом, все ідеально, тільки результат якось не радує. Чому так? А тому що подробиця, яка відома будь-якому технареві: ідеальних систем не існує. Сама по собі система нічого не робить, системи використовують люди, і коли у людей бажання використовувати систему на благо нема, вибачте, от так і буде працювати.

…У 20-ті роки ХХ сторіччя у Фінляндії рівень корупції був, принаймні, не менше, ніж рівень тої самої корупції у Сполучених Штатах, приблизно, як у нас зараз. Після війни фіни свою кримінальну відповідальність за корупцію не посилили, а навпаки послабили. Там за законом за корупційні дії давали до чотирьох років максимум, а переважно обходилися штрафом, як не дивно. Але, паралельно з цим, фіни зробили ще дві речі: по-перше, вони провели дуже серйозну реформу своєї економіки, вони вичистили свої закони таким чином, щоб максимально спростити життя бізнесу, а по-друге, вони вкинули неймовірні гроші в освіту. Вони створили умови, точніше, вони примудрилися, до речі, разом з усією Європою, повністю змінити світогляд громадян. Вони створили систему, навіть не систему, а настрій у громадян, систему традицій, за якої служити своїй державі, своєму місту, своєму району стало дорівнювати приблизно подвигу. Водночас набивати власну комору корупційним шляхом стало, як мінімум, не комільфо, стало ганебно. Це, мабуть, головна причина того, що зараз Фінляндія за рівнем сприйняття корупції знаходиться на одному з перших місць, там з цим практично ідеально. Для порівняння, країна, яка нещодавно обігнала за рівнем ВВП Сполучені Штати Америки, Китай. Вона за рівнем сприйняття корупції знаходиться на сотому місці. Причому за останні шість років там результат погіршився, вони були на вісімдесятому. Хоча у Фінляндії, повторюю, штрафують, у Китаї за неї прилюдно розстрілюють. Фінляндія вискочила з тої самої імперської в’язниці, що і ми, вона була теж частиною Російської імперії, і Фінляндія — європейська країна, її приклад нам, так би мовити, більш близький. Я, борони Боже, не хочу сказати, що з корупцією не треба боротися взагалі. Питання в тому, що не тільки кримінальна відповідальність і не тільки каральні заходи зможуть викорінити корупцію.
…Викорінити корупцію на всі сто відсотків не вдалося ще жодній державі світу і навряд чи вдасться. Це так само безглуздо, як боротися з бажанням людини займатися сексом. Хоча католицька церква неймовірних зусиль докладала. Тому що на певному етапі боротьба з корупцією потребує таких витрат, що витрати на боротьбу з корупцією стають порівняними, і вони перевищують шкоду від самої корупції. Тому на заході переважно беруть за основу принцип не подолати, а взяти під контроль. З одного боку, стежити, щоб не поширювалася, з іншого боку, дивитися, щоб витрати на боротьбу не перевищували шкоди від самого явища, від самої корупції.
Який з цього висновок? На моє глибоке переконання, зараз такі дії як децентралізація, як створення патрульної поліції на заміну наскрізь продажного ДАЇ, те саме декларування зробили набагато більше для подолання реальної корупції, а не піару на боротьбі з нею, ніж будь-які репресивні дії. Я думаю, що рано чи пізно Україна, оскільки вона йде демократичним і європейським шляхом, прийде до того, що візьме корупцію під серйозний контроль, але станеться це після певної еволюції самого суспільства. З одного боку, на рівні державному служити своїй країні стане більш престижно, ніж її обкрадати, з іншого боку, на рівні простих громадян усвідомлення того, що від держави треба не тільки вимагати, а інколи варто ще і дякувати, інколи оцінювати те, що зроблено, а не те, що хочеться, щоб було зроблено.
Повну текстову розшифровку матеріалу читайте на сайті IDEALIST.media.

Чи можна викорінити корупцію в Україні?

Публикации |