Богдана Бабич: “Ми свій ліміт помилок вичерпали”

Минуло два роки після Майдану, і вже ми можемо підбивати підсумки, що вдалося, що не вдалося. Майдан запустив революційний процес, і поки цей процес не закінчиться, у нас в країні не буде стабільності і спокою. Майдан поставив дуже серйозне питання певної відповідальності за ті дії, які  відбуваються в країні, тому що на Майдан виходили люди відповідальні, які хочуть змін, які не готові терпіти те, що відбулося. На даний момент зібралася ініціативна група, яка вже з різних боків думала, яку альтернативну систему запропонувати, якщо ця не діє. А ця вже не діє, тому що в нас руйнуються державні інститути, вони не працюють, не функціонують, тріщать по швах. Коли ми говоримо про реформи, згадується такий приклад, як можна з сараю зробити щось, якщо робити косметичний ремонт – латати тріщини, трохи стелю, тому що крапає. Я гадаю, що треба лишити його в спокої і не боротися проти цього сараю, а активно пропонувати і обговорювати архітектуру майбутнього будинку, тому що в нас не так багато часу.

Ліміт помилок для України вже вичерпано. Світ стоїть на порозі таких випробувань, що найслабкіші просто будуть гинути, в прямому розумінні. Тому для нас 2017 рік буде роком визначення, буде країна з назвою Україна існувати на цих територіях, з цим населенням, чи її не буде. Ми бачимо, як загострюється криза в Америці, я допускаю, що там може перемогти Трамп, як би це дивно зараз не звучало. Ми бачимо процеси, які відбуваються в Європі, вона фактично стоїть на порозі розвалу. Ми бачимо, що в Україні, фактично не працюють інституції, то як виживати в цій ситуації? Не просто виживати, а й розвиватися, ставати на ноги і показувати якийсь приклад для інших країн. Я бачу на даний момент дві моделі.

Перша модель – це модель відповідальності громадян, тобто ми перезасновуємо країну, ми укладаємо новий суспільний договір, в якому передбачаємо правила співжиття на цій території. Ті громадяни, які готові підписати цей договір, прийняти правила гри, набувають статус громадянина. Всі інші, які цього не роблять, залишаються підданими. Щоб отримати статус громадянина, щоб підписати ці правила, потрібно скласти три екзамени – на знання мови, історії та нової Конституції України. Це дає можливість на даному етапі зробити достатньо швидкі зміни. Ми можемо довго чекати, поки еволюційним шляхом суспільство зміниться, але ми прекрасно бачимо, що в нас достатньо серйозний ворог – Росія, яка проводить агресивну політику стосовно України. У них одна мета, у нас інша мета, тому ми маємо змінити повністю виборче законодавство. Не просто змінити мажоритарну на пропорційну систему чи відкриті списки – це нічого фактично не дасть. Тому що не секрет, що в Україні олігархічний консенсус, і олігархам не потрібно створювати політичні партії, вони мають два місяці на розгін політичного проекту, дають гроші на виборах і фактично ми маємо тих політиків, які є контрольованими, які будуть голосувати за ті законопроекти, що будуть вигідними цим фінансово-промисловим групам. Тому, щоб підвищити якість громадянства, відповідального громадянина і змінити картину у Верховній Раді, потрібно це прийняти. У нас одразу зменшиться кількість виборців, які готові взяти на себе відповідальність. Не всі підуть на першому етапі здавати ЗНО. Деякі вважають, що це їм не потрібно, як правило це категорія людей, яка готова продаватися за гречку, за гроші, за пайки на виборах, і вони не вважають голос і голосування якоюсь цінністю. Інші матимуть можливості скласти цей тест на громадянство. Ми ж здаємо на права, коли хочемо сісти за кермо автівки, щоб їздити. А чому ми вважаємо, що управляти державою Україна мають всі, хто не здав і не.має якихось елементарних знань? Тому це дуже цікава реалістична ідея, яку легко виконати, тому що ми можемо ввести це ЗНО, і вона достатньо багато чого змінить. Вона вирішить проблему зі сходом України, тому що після Мінських угод нас примушують до миру через проведення виборів на окупованій території. Ми матимемо зміну у Верховній Раді, вона нестабільна на даний момент, уявіть собі, якщо ще зайде Луганськ, Донецьк з тими настроями, з тою свідомістю до парламенту України. Ми просто матимемо крах держави. Тому ЗНО вирішує і цю проблему, бо всі люди, які захочуть здати і відчувають себе громадянами України, зможуть це зробити. Це розширить межі громадянства, тому що громадянство зможуть отримати українці з інших країн, тому що вони зможуть скласти екзамени і підписати договір. Ми залучимо діаспору, яка достатньо активно допомагає фінансово Україні. Я розумію, що це дискусійне питання, над ним треба ще думати, але я бачу в цьому один зі способів вирішення конфліктної ситуації в країні.

Друга модель більш еволюційна, більш довга, мені подобається концепція Тараса Бебешко щодо нового ладу. Є група людей, яка домовляється, що з цього моменту живемо за певними правилами, і ця група має розширюватися. Мені подобається ця концепція, тому що вона заснована на двох принципах. Перший принцип – це визнання множинності. Я визнаю, що ти інший. Я визнаю, що у тебе можуть бути інші цінності, ніж у мене. А другий принцип – це недомінування. Я не доміную над тобою, ти не домінуєш наді мною. Якщо ми збираємо групу однодумців, ми всередині цієї групи самі вирішуємо, як нам жити. Якщо ми дуже сильно розходимося нашими цінностями, у нас є принцип недомінації. Будь ласка, живи за своїми цінностями, просто не намагайся нав’язати їх мені. Тому я вважаю, що це достатньо сильна річ, і в нас не так багато часу на це прийняття.

Я знаю, що зараз є група «Новий суспільний договір», достатньо активна група, яка розуміє, що треба рухатися в цьому напрямку. Якщо ще додати до цієї ініціативи концепцію відповідального громадянина, то в принципі ми зможемо оновити за п’ять, максимум десять років, достатньо якісного виборця. Тому що нове покоління отримає шанс управляти цією країною. Перестануть люди виїзджати за кордон, тому що їдуть ті, хто не бачить самореалізації тут. Бачать, що вони меншість, вони не управляють. Зрештою, це вирішить питання Майданів. Нам не потрібно буде ходити на Майдан, тому що на Майдан ходять люди, які не бачать можливості в законний спосіб змінити щось в країні. Вони виходять на Майдан, тому що реально немає інших правових механізмів, наприклад, дострокове переобрання президента. Бо в нас немає закону про імпічмент. Тому цю концепцію хотілося б не просто поширити, а й знайти однодумців, запустити її в дію.

Багато говорять, що треба змінити систему, та не кажуть як. Це одна зі спроб показати, як. Якщо буде інформаційна підтримка, підтягнуться ресурси людей, які побачать в цій концепції вихід з кризової ситуації. Це перше.

Я розумію, що ми стоїмо на порозі серйозної кризи на осінь, тому що бажання президента під тиском європейської спільноти пришвидчити імплементацію Мінських домовленостей  призведе до розколу в суспільстві, до великої кризи. Я гадаю, що другий варіант – це масові акції протесту. Але треба виходити на Майдан зі своїм баченням, своїми концептами, пропозиціями щодо виходу з цієї ситуації. Пропозиції вже сформовані, у людей є альтернатива і є бачення, як виходити з цієї кризи. Тому наступного разу, коли неодмінно буде протестна хвиля, бо революція не доведена до кінця і нічого фактично не змінене, це буде набагато реалістичніше, тому що є ініціативна група людей, які перезнайомилися одне з одним, які вже розуміють плюси і мінуси одне одного – це раз, а по-друге, обставини складаються так, що ми стоїмо перед дилемою – або жити, або зникнути, зникнути, як держава Україна. Тому ці виклики нас підштовхнуть до більш серйозних рішень.

Звичайно, двох років достатньо для того, щоб зрозуміти тенденцію, куди ми рухаємося. В нас немає статистичних даних, але кількість людей, які померли за ці два роки, лякає. Це переважно літні люди, які не мають дітей або не мають підтримки від дорослих дітей, вони просто помирають через злидні. Тому казати, що робити нічого не треба і чекати, що щось там розсмокчеться – це неправильний варіант. З іншого боку, ми повинні розуміти, якщо ми зараз не зробимо якихось серйозних змін, то влада в особі представників Народного фронту і БПП спровокує ще більше загострення, ще більший громадянський конфлікт всередині. Тому потрібно виходити з альтернативними пропозиціями і в легальний спосіб змінити ситуацію. Тільки так, тому що ніхто не хоче давати якогось подарунку Москві, яка обов’язково використає цю ситуацію. Конфлікт вже починає визрівати. Ми розуміємо, що, з одного боку, Росія на окупованих територіях веде пропаганду, і у людей змінюється свідомість. З іншого боку, я розумію, які процеси відбуваються всередині. У людей були завищені оцінки, за два роки вони не справдилися, йде внутрішнє розчарування. На цьому фоні зволікання і затягування з альтернативними пропозиціями може дійсно погано закінчитися для країни. Більш серйозні прогнози дають економісти, тому що вони розуміють наслідки виходу Британії з Євросоюзу – це так само вдарить по економіці України, тому що наші ринки переорієнтувалися з російського на європейський. Це теж треба враховувати. Треба враховувати, що Америці буде не до нас найближчий рік, у них свої проблеми з президентськими виборами. Якщо прийде нова адміністрація, особливо Трампа, то тут велике питання, що буде відбуватися в Україні і чи отримаємо ми підтримку. Дуже багато хто починає втомлюватися від проблемної Україні, яка нічого не змінює. Сюди кидаються великі кошти, але ці кошти розсмоктуються, не дають результату. Це напружує і з цим не хочеться мати справу. Я з багатьма європейцями спілкуюсь на достатньо високому рівні, і вони занепокоєні, вони не знають, що з нами робити. Вони готові спілкуватися з іншою групою людей, з іншими суб’єктами, які покажуть, що вони мають якусь позитивну програму і готові її реалізовувати. Громадянське суспільство дуже розмите, неструктуроване. Ця проблема ще з Майдану була. Але спільноти починають об’єднуватися. Наступний етап – це коли спільноти об’єднуються навколо однієї ідеї і стають єдиним суб’єктом. Фактично ми переходимо зараз на етап об’єднання спільнот, які вже створені. Для мене це оптимістичний процес. Об’єднання спільноти – це потужність громадянського суспільства у будь-якому випадку, це прогрес цієї країни. Як тільки з’явиться ідея, яку підтримують ці спільноти і почнуть навколо неї об’єднуватися, з’являться ресурси, як було на Майдані, з’являться організаційні можливості, у нас було кілька таких спроб. Це як у фільмі «День сурка», він щодня прокидався в тому самому дні і намагався з нього вийти. Вийшов тільки тоді, коли він розв’язав всі проблеми, які були впродовж цього дня і прожив його правильно. У нас оці всі Майдани, як день сурка – ми постійно ходимо, ходимо. На кожному етапі ми щось виправляємо, потім знов щось виправляємо, потім ще щось. Мені хотілося б не затягувати цей процес і насолодитися змінами за мого життя, а не тільки за життя моїх дітей. Тому наша ініціативна група в цьому напрямку і працює.

У нас є ще одна проблема – це медіа, які висвітлюють думку того чи іншого олігарха, фактично налаштовуючи людей приймати ті чи інші рішення на виборах. Я пояснила, яким чином це може бути вирішено через концепцію відповідального громадянина, коли кількість голосуючих зменшується, з одного боку, а з іншого боку, якість голосування збільшується. Це був перший варіант, який може вирішити проблему спотворення інформації деякими медіа. Друге – це судова реформа. Навіщо олігархи тримають медіа, вони ж неприбуткові, як правило? Тому що вони допомагають їм проводити своїх людей в парламент, ті – приймати певні законопроекти, які допомагають їм розвиватися і розвивати або просто утримувати якісь преференції з бюджету. Олігархам потрібні нормальні правила, нормальна судова система, коли вони приходять до суду і можуть розраховувати на об’єктивне рішення. Не просто – той 50 тисяч дав, а той 100 тисяч дав, а той 150 тисяч дав – хто більше дав, той і вирішив питання в суді. Чому вони зараз не довіряють нашим судам і чому вони судяться у Лондоні? Тому що вони прекрасно знають, там є повна можливість захистити себе, там буде об’єктивне рішення, з яким вони погодяться. Звичайно, судова система, судова реформа – це дуже важлива річ. Я прийшла сьогодні в футболці до вас у студію, тому що ми займаємося справою Ярослава Бабича. Наша група, друзі і родичі Ярослава переконані, що його вбили, тому що в нас є багато фактів, які це підтверджують. Але ми не можемо в законний, нормальний спосіб довести цю справу до кінця. Справу перевели в Міністерство внутрішніх справ, яке є зацікавленою стороною, в принципі, вони не мали займатися слідством. Ми бачимо, як воля однієї людини може закрити справу. Ми бачимо, як дружині Ярослава не дають статусу потерпілої сторони. І ми намагаємося в легальний спосіб довести це до кінця, але ми впираємося в оці прогалини правоохоронної системи. Це питання треба вирішувати, тому що люди, які не можуть в легальний спосіб знайти справедливість, починають влаштовувати самосуди. А це дуже небезпечно, тому що правова система починає кришувати кримінальний світ, в нас починається не просто відкат у 90-ті, а починається збурення на середньому рівні. Тому одна з фундаментальних речей, яка має бути зроблена – це справжня реформа правоохоронної системи і суддівська реформа. Без цього ми далі не підемо. На кону стоїть наше з вами благополуччя. Я хочу жити спокійно в цій країні, я хочу виходити на вулицю, я хочу спокійно відправляти дітей, а якщо щось трапиться, я хочу бути впевнена, що я зможу мати справедливе правосуддя, добитися цього, як це відбувається в інших країнах. Ми всі цього прагнемо. Це відбувається лише тоді, коли з’являється більша кількість відповідальних громадян. Ми не можемо чекати від держави, що вона щось зробить. Уявіть собі – нема держави, починаємо вирішувати свої проблеми з під’їздів, але для цього треба комунікувати з сусідами. Починаємо вирішувати питання свої районів, але потрібно витрачати хоча б 25 відсотків свого часу на громадські справи, і тоді у нас все зміниться. Просто кожна людина має трошки витрачати часу не лише на свою сім’ю, друзів і роботу, а ще знайти 25 відсотків часу на громадське життя. І тоді дуже швидко зміниться в Україні середовище, все, що відбувається навколо нас. Тоді будуть зміни.