Богдан Яременко. «Плакать за Крымом мало»

Майдан закордонних справ – це спроба групи дуже досвідчених аналітиків, колишніх державних службовців, журналістів, громадських активістів нахабно влізти у сферу, яка, чомусь, раніше вважалась святая святих державного управління – сфера зовнішньої політики і безпеки. Це спроба пояснювати зовнішню політику для громадян України, і спроба пояснити Україну для зовнішнього світу.

Революція гідності вона, фактично, переді мною, перед одним з представників українського суспільства, дуже гостро поставила питання про неадекватність влади і питання недовіри до влади. Відповідно, якщо ти не довіряєш владі, або чомусь не довіряєш, у тебе повинна бути якась своя позиція, альтернативна точка зору. Те, чим я все життя займався, зовнішня політика, частково безпекова політика, захист прав громадян за кордоном – це дуже специфічна сфера діяльності, яку у нас традиційно було вважати такою вотчиною уряду. І якщо є недовіра до уряду, то хто ж тоді має встановлювати критерії, хто ж тоді повинен розповідати, як правильно, як може бути інакше? І от виникла ідея створити за західними стандартами “watch dogs”, тобто “цепного пса”, який би захищав, або втручався б, гавкав би у сфері зовнішньої безпекової політики, пояснюючи, що буває інакше, і як може бути інакше, ніж те, що пропонує влада. Як це не парадоксально, але після втечі Януковича і зміни правлячої партії, чи правлячих партій, виявляється таке завдання не відпало, воно поки дуже гостре, і з’явилося інше завдання. Як не парадоксально, але зміна правлячої партії в Україні не призвела до зміни системи влади і не створила зовсім якихось нових, які ми очікували під час революції схем роботи уряду, коли він стає відкритіший, зрозуміліший, коли він пояснює свої мотиви, аргументи прийняття рішень, а не просто видає прес-релізи про те, що вже зроблено, які рішення прийняті. От виявляється, що існує потреба в платформі, яка би була чимось поєднуючим між громадянським суспільством, активістами і владою. От теж інше завдання Майдану, яке ми перед собою бачимо – це служити подібним містком. Звичайно, є ще завдання містка між Україною та зовнішнім світом, оскільки ми, українці, як правило, вважаємо, що світ нас не зовсім розуміє, або не зовсім розуміє події в Україні, що частково правильно, але ми, як правило, забуваємо подумати про те, наскільки ми адекватно реагуємо на світ, наскільки адекватно ми його сприймаємо. Через те є ще й потреба пояснювати зовнішній світ для українців – які ми, з точки зору іноземців, чому вони так думають. А іноземцям пояснювати, як ми їх бачимо, якими ми себе вважаємо. Можливо, є потреба у такій певній платформі осмислення дуже великого комплексу питань суспільного характеру в середині України, як організоване життя у сфері зовнішньої політики і безпекової політики, як ми комунікуємо зі світом. Десь, приблизно заради цього і з цією метою організація створювалась. А у практичному вимірі це вилилось у дуже багато конкретної роботи, конкретних проектів. Завдяки тому, що до нас приєдналися від самого початку дуже цікаві кримські експерти. Мова йде про початок 2014 року, анексія Криму, і патріотичні українці змушені були не роздумуючи тікати, фактично, залишивши свої маєтки, свої будинки для того, щоб рятуватися від всевидячого ока російських спецслужб. І от двоє таких експертів – Юрій Смілянський і Андрій Клименко до нас приєдналися, і ми дуже швидко розпочали активну дискусію експертну про проблеми Криму. Зрозуміло було ще в травні, що плакати замало за втраченим Кримом, треба починати осмислювати, чому ми його втратили, як ми його втратили, що треба робити, щоб його повернути. І от почалося з загальних дискусій, далі – ми почали вести проекти моніторингу заходу кораблів у кримські порти, прильоти, відльоти літаків, які заходять. Далі ми створили свою стратегію повернення Криму, далі ми почали вести чорні списки громадян України – державних службовців, які зрадили Україну, перейшовши на бік окупанта і ворога. І таким чином розпочалась дуже велика, кропітка робота по Криму, от яка, і це наша заслуга. Точніше, це не заслуга, а, в тому числі, наш внесок в сьогоднішні події, пов’язані з громадською акцією, спрямованої на обмеження ввозу продуктів до Криму. Це – частина оприлюдненої нами в минулому році стратегії повернення Криму, один із тих заходів, на які ми звертали увагу, які конче необхідно реалізовувати, якщо ми серйозно хочемо займатися Кримом. Блокада Криму мається на увазі. Отже, виокремились такі напрямки в сфері зовнішньої політики, ми почали обговорювати і обдумувати тему зовнішньої політики, базованої на цінностях. Це, скажімо, виглядає пустими словами, але насправді, це речі, з якими зовнішня політика України зіштовхується щодня. От, наприклад, Україна має величезну кількість стратегічних партнерів, держав, з якими в силу підписаних і украдених документів ми повинні бути дуже політично близькими. В той же час, чи можемо ми бути політично близькими з державами, які сповідують інші принципи, ніж ми? Наприклад, в правах людини. Наприклад, у тих же питаннях забезпечення людської гідності. Те, от з чого повстала сучасна Україна, з революції гідності, з цінностей. Якщо не можемо, що робити? Як враховувати такі речі, коли мова йде, наприклад, про поставку озброєння, або, як ставитись до розбіжностей, або у прірві в оцінці ціннісного компонента життя між Україною і іншими державами, коли мова йде про торгівлю, інші якісь політичні відносини, візити. Одже, над цим Україна не задумувалась, хоча згадки про цінності, про права людини, звичайно, є і в українському законодавстві, і в якихось засадничих документах, але це ніколи не було, і не є досі, як не парадоксально, знову ж таки, критерієм при виробленні зовнішньо-політичних стратегій, програм, планів. Ми хочемо це повернути з голови на ноги поставити з тим, щоб створити якусь базу для оцінювання Україною світу. Зараз цей процес відбувається до певної міри хаотично і під впливом якихось поточних подій. От, відбувається якийсь візит, іноземна країна стає важливою. Завершився – нема важливості. Це все треба вибудовувати з тим, щоб світ розумів, а що таке Україна в плані її ставлення до життя? Що таке Україна в плані її ставлення до зовнішньополітичних подій, як вона себе позиціонує? Ми не маємо цього позиціонування, через це ми втратили довіру у всіх. І у тих, хто зараз є нашими ворогами, і вони змушені воювати, розуміючи, що якимись хитрими іншими методами вони не зможуть нас примусити робити те, що вони хочуть. І наші друзі не допомагають нам до тієї міри, як ми хотіли би, тому, що вони не впевнені, а чи не є це тимчасовим якимсь явищем в нашій історії, чи, дійсно, ми таки стали безповоротно на певний шлях. Отже, цінності – це те, що робить нас надійними, зрозумілими, це те, що дає нам друзів, які можуть допомогти. Ось це – один з напрямків осмислення зовнішньополітичної діяльності, але, звичайно, воно виливається не тільки в якихось публікаціях, виступах, аналітичній роботі, воно відбувається в участі у громадських організаціях. Наприклад, мені випала честь очолювати громадську раду при комітеті у закордонних справах Верховної Ради України, де є можливість просувати подібні ідеї, рекомендації давати народним депутатам і так далі, і мої колеги займаються приблизно такими ж речами, співпрацюючи з колегами із інших неурядових громадських організацій і з урядовими структурами. Отже, це велика платформа для осмислення того, що важливо з точки зору українського суспільства, громадян, і що не знайшло ще своєї реалізації у вигляді реальної політики, реальних дій влади або реальних дій громадянського суспільства, що ще не осмислено, не реалізовано.

Фактично, Україна на сьогодні не впливає на створення свого іміджу у світі, і ті, якісь недолугі, а часами вони ще й виявилися корумпованими спробами розпочинати якісь міжнародні програми, давати якісь ролики про Україну і так далі, і так далі. Це – не матиме ефекту, поки ми для себе в Україні не вирішимо, не визначимось і не створимо якісь пріоритети. Це знаменита цитата Леся Подерев’янського, який, от я зараз зроблю її менш привабливою і красивою, скажу не так, як він сказав, от, коли ми говоримо про сприйняття себе в світі, про цінності, знову ж таки, ті ж самі, то ми, наприклад, повинні визначитись, чи нам бити геїв, чи мати безвізовий режим з Європою. Так от визначення питання орієнтації зовнішньополітичної, яка ми нація, що для нас важливо, що для нас цінності, чи бути разом з європейцями і користуватися можливостями, які дає той ринок, та культура, правове поле. Чи стати прихильним чомусь тому, що називають іноді так красиво традиційними цінностями, а це насправді є нетолерантність, насправді є середньовічне варварство по відношенню до тих, кого не розумієш, тих, хто не такий, як ти. Ось ми намагаємось якісь свої уявлення про глобальні підходи реалізовувати дуже конкретними маленькими проектами, співпрацюючи з тією, чи іншою організацією. Наприклад, цього року ми презентували у Вашингтоні з однією з основних зовнішньополітичних громадських організацій у Сполучених Штатах Америки – Атлантичній раді. І ми були перші, хто цю тему порушив. Доповідь на тему: “Права людини в окупованому Криму”. Або беремо участь у підготовці якихось документів для іноземних парламентів, або часом долучаємось до підготовки та пояснень чогось для українських політиків. Отже, через дуже конкретні точкові, голкові уколи ми намагаємось просувати ситуацію, коригувати її в ту сторону, яку ми, з точки зору свого життєвого досвіду, з точки зору своїх переконань, патріотизму, вважаємо правильною.