Анна Валенса про діалоговий процес.

Самосвідомість людини має діалогову сутність. Ми весь час з собою розмовляємо. В нас всередині влаштований діалог. Є один цікавий, важливий, науковий момент – свідомість людини, свідомість дитини не стає свідомістю людською, якщо вона не формується у середовищі комунікативному, якщо дитина не спілкується з іншими людьми або вона, наприклад, опинилася у тваринному середовищі. Це відома метафора про Мауглі, дитину, яка потрапляє в тваринне середовище, фізично виживає, але вона не формує власне уявлення про себе, як про людину і її ідентичність, відповідь на питання “хто я є” залишається відповіддю про таке тваринне існування. Насправді, після певного віку, дуже маленького віку, якщо дитина не має оцієї можливості формувати в діалозі власну ідентичність, вона людиною не стає. Отже, з психологічної, біологічної, нейрофізіологічної  точки зору, діалог є основою людськості, індивідуальності. Одночасно питання діалогу поєднує нас з іншими, тут всі питання нашої людської індивідуальності і свідомості, і питання комунікації або взаємодії.

Якщо говорити тепер про масштаби, про діалоговий процес в Україні, про таку тему, як загальнонаціональний діалог, яку часто використовують, то треба розуміти, що кожен представник з різних цільових аудиторій – це може бути громада, це може бути влада, це можуть бути представники різних інституцій – діалоговим процесом для себе називають щось, що з ними комунікує. Спроба привласнити кожним стейкхолдером розуміння, що таке національний діалог, то, з одного боку, це нормальна історія, з іншого боку, коли кожен стейкхолдер починає говорити, що він вважає національним діалогом, все виглядає так, що ковдра натягується в сторону цього стейкхолдера. Тому що дуже приємно було би, напевне, владним органам, якби діалог відбувався в їх інтересах. Наприклад, щоб тихенько собі громада сама все випрацювала, принесла їм якесь рішення на стіл, вигідні рішення влада би прийняла, а не дуже вигідні для влади рішення вона би не приймала. Розуміння діалогу засобами масової інформації – це дуже строката ковдра, тому що дуже важливо, щоб відбувалося щось яскраве, якийсь факт, що можна показати, що має картинку. Картинка є не завжди, іноді картинку має зовсім бридка річ, а щось дуже важливе і глибинне картинки не має. Це теж цікава історія, не говорячи про те, що ЗМІ є часто заангажованими. Вони заангажовані саме якимись фінансовими, силовими інструментами, і діалогом можна назвати що завгодно, наприклад, діалог двох деенерівців про щастя в Росії.  Міжнаціональні або внутрішньонаціональні конфлікти або їх частини можуть називатися елементами цього діалогу. Ми маємо в цій темі сенсовий розбрат, тут дуже багато сенсів.

Ще є ідеї про культурний діалог, і теж його всі розуміють по-своєму. Хтось хоче діалогу загальнонаціонального на тлі теми патріотизму, наприклад. Розуміють так, що патріотизм знову має стати чимось на кшталт радянської ідеології, яка мала би транслюватися дуже сильно, дуже авторитетно, спочатку фактично нав’язана для того, щоб вона потім стала вже якимось засновком для прийняття рішень. Дуже багато різних моделей. Я нічого поганого не бачу, тому що це природно, кожна істота, кожен суб’єкт має право на свій ланцюг інтерпретацій. Але мені хочеться, щоб думаючі люди ставилися більш професіонально, смислово, глибинно до того, як це можна вибудовувати. Для того, щоб такий строкатий простір був більш структурований , на це треба звертати спеціальну увагу. Якщо говорити про застосування різноманітних  гуманітарних технологій, є інструменти, як це зробити. У кожної людини є своє спонтанне відчуття, що просто поговорити – це витрачений час, це відчуття розчарування від того, що результату від діалогу немає. Це роздратування наростає в масах. Скільки не підгодовуй маси різноманітною, яскравою інформацією, яскравими передачами на телебаченні, чомусь люди вже стають більшими індивідуалістами, шукають інформацію самі. Все більше людей масово відмовляється від телебачення, чим більш думаюча людина, тим активніше вона це робить. 10 років тому, коли я свій телевізор виключила, це дуже швидко прийняла вся сім’я, просто відмовилися  від телебачення. Це виглядало якось дивно, як біла ворона, а зараз кожен другий або третій відмовляються. Це означає, що настала пора вивчати діалогові процеси, якщо про науковців сказати або про людей теж думаючих, тому що треба поспостерігати, як само люди ведуть діалог.

Діалогом можна назвати банальну культуру комунікації або банальний тренінг з комунікативних основ. Це стосується того, що всі люди сенсорно по-різному влаштовані. Ми всі візуали, аудіали, кінестетики, дигітали, є люди, які смислами говорять і сенсорні впливи для них є вторинними. Оця специфіка, що кожна людина є унікальною в контакті, це варто вивчати. Це дуже важливо, це впливає на результат діалогу. Сам елемент поваги до простору взаємодії важливо вибудовувати або декларувати на рівні цінностей і дивитися, куди приведе діалог. Коли ми не говоримо про повагу або не враховуємо цей фактор, а просто висловлюємося. Діалогом іноді вважають два монологи, коли двоє людей сидять і висловлюються один з одним. Це не діалог, діалог – це спільний простір, це запитання, відповіді як до себе обох з учасників, так і до співрозмовника. Далі йдеться про те, що діалог – це простір народження сенсу між нами, між тими, хто веде діалог. Це може бути полілог, коли багато людей разом про щось говорять. Діалогом можна назвати той простір, в якому народжується сенс, народжується інтерпретація кожним з учасників того предмету, про який йдеться. Цей сенс стає спільною цінністю для всіх присутніх. Оця трансляція сенсу, оця трансформація сенсу, яка відбувається, вона і є результатом діалогу. Саме це народження сенсу дає людям відчуття, що ми тут не просто так зібралися і не просто поговорили. Зазвичай, коли з’являється сенс, навіть емоційний виплеск виправданий. Людина рада вкладатися емоційно, вкладатися силами, здоров’ям, часом, якщо вона в результаті отримала новий сенс, навіть, якщо це не призвело одразу до рішення на владному рівні. Але, якщо ми  вдвох, втрьох, вп’ятьох поспілкувалися, і кожен отримав свою дозу сенсу – оце означає, що діалог відбувся.

Що ще можна важливого сказати, то це про діалоги в різних спільнотах. Є загальні принципи діалогу, про які ми тільки що говорили, а є різні середовища. Є спільноти експертів, є спільноти професіоналів, є спільноти галузеві, є спільноти міст, є спільноти у владі і так далі. Це люди, які об’єднані навколо якогось інтересу, теми або контексту. Звичайно, ці спільноти мають свої характерні особливості діалогу всередині спільнот. Наразі в Україні дійсно активізувався процес діалогів всередині спільнот. Мені хотілося, щоб це були діалоги, хоча іноді це просто поговорити. Мені як професіоналу хотілося б сприяти якості цього діалогу всередині різних спільнот. Експертні спільноти, звичайно, досить конфліктні, як і професійні, можливо, професійні більш консолідовані через свої професійні задачі, а експерти, люди з власною думкою і позицією, схильні відстоювати свою думку і позицію в дуже тонких нюансах. Там дуже багато суперечок, але це вдячні середовища, експертні і професійні, вдячні в сенсі того, що вони люблять сенс, вони професіонали на тему сенсу, вони його дуже цінують. Коли вдається фасилітувати ( фасилітація – це коли вдається надати можливість людям так структурувати бесіду, так структурувати свою розмову, щоб кожен відчув народження сенсу), то ці люди дуже вдячні і собі і фасилітатору процесу. Дійсно, є шанс в таких діалогах – це порозуміння, консолідація народження нового сенсу і прийняття рішень того характеру, якого характеру ця спільнота.

Якщо говорити про місцеві спільноти, про діалог в громадському просторі і про громадянське суспільство, про народження громадянського суспільства, то різноманітні діалогові формати можуть допомогти саме формуванню цього громадянського суспільства, тому що не можна насильно зробити з людей громадян. Це ніколи не відбувається насильно. Як діалог з дитиною – щоб вона формувалася, ставала собою, у батьків є комунікативні інструменти – це запитання, це прохання розкажи, що ти думаєш, і так далі. Так само громаду треба запитувати і створювати простори, де вона може відповісти, і приділяти цьому час. Так само, як не вистачає часу на дітей в сім’ї для того, щоб дитина щось проговорила, так само зараз в Україні не вистачає часу і розуміння важливості того, щоб цю громаду десь запитати, послухати її відповідь і дати їй зворотній зв’язок на те, що відповіла громада. Тому цікавими і дуже популярними наразі стають процеси або стратегічних сесій, або якихось громадських форумів,  громадських обговорень, вони дуже популярні і дуже важливі зараз. Від них багато хто каже: «Ой, який результат, а що це ви тут зробили стратегічну сесію міста або провели якийсь форум і що воно дасть, хіба влада прийме оце рішення, все одно вони нічого не приймуть і не буде ніяких результатів». Справа в тому, що спочатку має відбутися комунікативний процес, якщо його не відбудеться, думка не народиться і контакт не народиться. Тому етап масового діалогізування в різних сенсах цього слова – це просто необхідна історія.

Останнє, що хочу сказати про діалог громади і влади. Справа в тому, що діалог – це процес горизонтальний, де обидві сторони поважають одна одну і в голові одна одної мають ідею про рівність між собою. Якщо йдеться про діалог з владою, з вертикаллю і ієрархією, тут є  певна проблема, тому що силовий потенціал абсолютно не рівний, має пройти ще досить великий час з використанням діалогових практик і гуманітарних технологій для того, щоб стало зрозуміло  владним структурам, що народ, про який дуже по-різному висловлюються, можна любити або не любити і розуміти, що таке «народ», дуже по-різному. Хтось дуже любить, хтось каже, що маси – пусте місце, дуже небезпечна думка, і треба з нею дійсно щось робити. Якщо не з’явиться повага до громадянського суспільства і розуміння того, що це є дуже суттєвий і важливий фактор в національному діалозі, то ми будемо мати хаос до тої пори. В цьому хаосі і влада на будь-якому рівні, на місцевому, на загальнонаціональному теж не зможе добитися своїх інтересів, які б вони не були, навіть, якщо це власні інтереси. Насправді, діалог влади і громади – це завжди діалог, в якому варто баланс сил вибудовувати кожного разу, коли це відбувається. Коли йде в роботу якась громадська ініціатива, коли якась бізнес асоціація хоче покращити, наприклад, побут у своєму місті, кожного разу має встановитися баланс сил, за якого діалог буде можливий і обидві сторони почують одна одну, і народиться отой сенс, який всім принесе зиск. Бо якщо говорити про користь, тому що спілкування має приносити користь, діалог має приносити користь, і він може його приносити, якщо до нього ставитися серйозно. Якщо до нього ставитися маніпулятивно, як до засобу насилля, а такі випадки теж є, то це просто небезпечно. Як на мене, це просто якась дурість і бездарне використання дару Божого, який у нас є.