Андрій Пількевич про утворення Галицько-Волинської держави та правління Романа Мстиславича

Аудио-подкаст:

 

Андрій Пількевич
про утворення Галицько-Волинської держави та правління Романа Мстиславича

Роман Великий є засновником Галицько-Волинської держави, власне, у 1199 році він об’єднав Галицьке і Волинське князівства. Але історія Романа досить довга і цікава. Мабуть, він один з найславетніших князів періоду Русі, вже Галицько-Волинської Русі. Роман спочатку був князем Новгородським, з 1168 по 1170 рік, князем Волинським з 1170 по 1187 і потім з 1188 до 1199 і, відповідно, з 1199 по 1205 Галицько-Волинським князем. В цю хронологію також ще таким вкрапленням є його перша спроба заволодіти Галицьким княжим столом у 1188 році.

Роман Великий разом зі своїм батьком Мстиславом Другим Ізяславом, коли той тікав від Юрія Довгорукого в Польщу зі своєї вотчини з Волині, разом з матір’ю своєю Агнешкою, жив у Польщі не менше 12 років. Там він виховувався при дворі польських князів і зав’язав досить тісні стосунки зі своїм майбутнім союзником Лешком Білим. Роман чудово вивчив польську мову, він розбирався в польських звичаях, що дозволило йому в майбутньому втручатися в польські справи. Роман – славетний воїн, в літописній традиції він представлений досить неоднозначно. У літописних зводах руських монахів він фігурує як образ досить позитивного правителя. Натомість, в німецьких і польських хроніках за ним закріпилася досить дурна слава, зокрема, через його досить різку політику по відношенню до Галицького боярства.

Фактично історія княжіння Романа починається з Новгорода. Після славетних перемог його батька Мстислава Другого Ізяславича над половцями Романа самі новгородці покликали бути їхнім князем, і він успішно відбив атаку військ Андрія Боголюбського, точніше військами командував його син. Суздальські, Муромські, Смоленські полки зазнали поразки під Новгородом. Але не дивлячись на це, вже в 1170 році в Новгороді був великий мор, і новгородські бояри не бажали надалі сваритися з суздальцями і уклали з ними мир. Таким чином, вони вигнали Романа, який спробував повернутися на Волинь, і обрали своїм князем Рюрика Ростиславича. На Волині одразу Роман зіштовхнувся з тим, що в Луцьку вже управляв його дядько Ярослав. Фактично Роману вдалося закріпитися тільки на окремій частині Волинського князівства, зокрема він здобув Волинський стіл.

Поступово Роман посилює свою владу, і в 1188 році галицькі бояри, скинувши сина Ярослава Осмомисла, Володимира, запрошують на Галицький стіл Романа. Роман погоджується, але історія починає розгортатися досить цікава. Оскільки Володимир повертається з угорським королем Белою Третім і намагається відновити свої претензії на владу. Насправді, Бела Третій намагався посадити на престол свого сина Андраша і зовсім не був зацікавлений в тому, щоб в Галичині правив Володимир. Але за підтримки Фрідріха Барбаросси, не більше не менше, і за підтримки польських військ Володимиру вдалося повернутися на Галицький стіл, де він правив до 1199 року, доки не помер. Цікавим є те, що Роман, коли отримав Галицький стіл, він у місті Володимирі на Волині залишив управляти свого брата Всеволода. Після того, як він програв цю боротьбу за Галицький стіл, Всеволод не бажав повертати Роману його володіння, тому влада Романа досить сильно занепала, доки він не відновив цілісність Волинського князівства, сконцентрувавши в своїх руках всю повноту влади.

Тільки в 1195 році, після смерті Всеволода Мстиславича, Роману вдається сконцентрувати владу у Волинському князівстві повністю у своїх руках. Треба сказати, що за рік до цього, в 1194 році, фактично після смерті князя Святослава Київського, князем стає Рюрик Ростиславич, який був тестем Романа. Відповідно, їхні стосунки були досить близькими, і п’ять міст Київської вотчини Рюрик Ростиславич пожалував Роману в управління. Таке об‘єднання Волинського князівства в руках цього князя, оці київські володіння київської землі не могли не стурбувати Всеволода Велике Гніздо, який намагався внести чвари між зятем і тестем, і йому це вдалося шляхом прямих погроз. Він змусив Рюрика Ростиславича забрати назад цю Київську вотчину Романа, і це призвело до великої сварки між зятем і тестем, навіть розпочалася війна. Збираючи сили, Рюрик Ростиславич досить зволікав, і тому Роман Великий вирішив «зробити хід конем» і відправитися до Польщі для того, щоб допомогти утриматися при владі своєму союзнику Лешку Білому, його брату Конраду для того, щоб вони потім допомогли йому військовою силою в боротьбі за владу вже в усобицях на Русі. Він це успішно здійснив, дійсно Лешко Білий втримався тільки завдяки військовій допомозі Романа і, власне, відплатив Лешко, коли прийшов час. У 1199 році помирає Володимир, син Ярослава Осмомисла, тільки за допомогою польських військ Роману вдається зайняти Галич. І з 1199 року починається історія Галицько-Волинської держави.

Цікаво сказати, що отримавши в своє управляння два князівства, Роман настільки посилився, що в ході міжусобної війни з Київським князем, з тим самим Рюриком Ростиславичем, він його захопив у полон, змусив його постригтися у ченці, і не тільки його, але і дружину, і власне, свою дружину так само, дочку цього Рюрика. В ході  подальших домовленостей з Всеволодом Велике Гніздо, в ході компромісу на Київський стіл був поставлений син цього Рюрика Ростиславича, Ростислав. Роман неодноразово втручався також і в угорські справи, після смерті Бели Третього він намагався впливати на те, щоб його ставленика обрали в якості короля в Угорщині. Він також продовжував зовнішню політику добрих відносин з Візантією, він прийняв у себе, зокрема, в Галичі Олексія Третього Ангела, який потім став візантійським імператором.

Важливою подією в історії Галицько-Волинської держави періоду правління Романа є Папське посольство Інокентія Третього. Папські посли пропонували Роману взамін на прийняття католицизм, коронувати його, зробити королем, але Роман ці пропозиції відкинув. В подальшому вже Данилу Галицькому будуть пропонувати унію, ці умови були більш жорсткими, безпосередньо католицизм. Звичайно, маючи настільки бунтівливе боярство в Галичині, кардинальна зміна віри з православ’я на католицизм не могла мати місце, і Роман це чудово розумів. Стосовно взаємовідносин Романа з боярами, варто сказати, що він як князь одразу демонстрував сильну руку. Він проводив значні репресії і, дійсно, як польські, так і німецькі хроніки відзначають його надзвичайну жорстокість по відношенню до бунтівливих боярських родів, багато з них були просто винищені фізично, і такі його дії багатьма істориками виправдовуються. Оскільки галицькі бояри були в цьому відношенні надзвичайно загрозливими для князя завжди. Князь фактично у своєму князівстві не був одноосібним правителем, а завжди мав дослухатися, і завжди мав остерігатися якоїсь боярської змови. Тому дії Романа історики виправдовують, але справа в тому, що він не викоренив оцієї боярської загрози, і вже після його смерті в ході боротьби за спадщину Романа ця ситуація знову, з новою силою запалилася, і галицькі бояри ще неодноразово покажуть себе в ході боротьби за князівську владу. Але, дійсно, методи, які використовував Роман, були надзвичайно жорстокими і навіть, якщо згадати правління Ярослава Осмомисла, який був досить владним князем, то, звичайно, з боярами йому доводилося миритися, а ось Роман, він цю тенденцію переломив. Як раз в історичних джерелах ми це досить чітко простежуємо.

Але найбільш цікавою, найбільш загадковою історією, пов’язаною з правлінням Романа, є його похід у Польщу. Є декілька версій, польські джерела говорять про те, що Роман хотів захопити Люблінську землю, джерела італійського походження, німецького походження відкривають нам картину трошки з іншого боку, говорячи про те, що, насправді Роман хотів втрутитися у міжусобну боротьбу в землях Саксонії. Власне, йому польські землі необхідно було тільки пройти, він відправився у військовий похід на Польщу чи через польські князівства. Після того, як він взяв штурмом декілька міст, він у битві під Завихвостом, містечко Завихвост на річці Вісла, 19 червня 1205 року загинув. Чому зіпсувалися відносини Романа і Лешка Білого – це питання, яке і досі продовжує бути дискусійним в науковій літературі. Але, скоріш за все, мова могла йти про певні претензії Романа на польські землі, що теж не відкидається деякими істориками. Тому це питання залишається нерозв’язаним, а така несподівана для багатьох смерть Романа Великого спричинила справжній хаос в Галицькому князівстві. Починається боротьба за спадщину Романа Великого, яка тривала до 1238 року, поки його син Данило Галицький остаточно не закріпив в своїх руках владу в Галицько-Волинському князівстві.

Роман зміг поставити під свій контроль, не на довгий, правда, час, також і Київський стіл в кінці свого правління. Також він уславився військовими походами, зокрема, він воював з литовськими племенами, які нападали на його землю. Що стосується зовнішньополітичного вектора Романа, то він змінювався. Змінювався, оскільки інтереси самого Романа в ході посилення його влади поступово корелювалися, враховуючи ту чи іншу кон’юнктуру внутрішньополітичної боротьби і можливості зовнішньої загрози. Дійсно, при Романі можна говорити про достатньо потужний розвиток Галицько-Волинської держави також і в культурному плані. Ця стабільність, яку  драконівськими методами забезпечував Роман, в цілому позитивно відобразилася на розвитку Галицько-Волинського князівства.

Роман Великий мав дві дружини. З першою, з Предславою, він розвівся  в ході свого конфлікту з Рюриком Ростиславичем. Друга його дружина – Анна або Анна-Марія, шлюб з якою фактично символізував союз із Візантією. На скріплення союзу з Олексієм Третім Ангелом був укладений цей шлюб. І ця сама Анна і була матір’ю Данила Галицького. Є декілька версій про її походження, не всі історики вважають її візантійською принцесою, є версії, які асоціюють її з представниками Галицького боярства, деякі схильні бачити якусь іншу іноземну принцесу, але в будь-якому випадку, набір імен, які зустрічаються в історії Галицько-Волинської держави надалі, як Лев, наприклад, свідчить про грецьку традицію, що може пов’язати цю теорію походження Анни з Візантії.