Андрій Пількевич: “Данило Галицький як князь є гордістю історії України”

Данило Галицький – це найбільш славетний з князів періоду не тільки Галицько-Волинської держави, а й в цілому історії Русі як такої. Насправді, його боротьба за владу була надзвичайно важкою, і доводилося йому часто йти на кроки, які по-різному сприймаються істориками. Також певна неоднозначна оцінка його в іноземних джерелах – в польських джерелах, в джерелах німецького походження. За своє життя він побув васалом не тільки Золотої Орди, але і угорського короля. Він намагався орієнтуватися ситуативно, в нього був досить гострий розум, він був одним з найбільш славетних воїнів періоду Русі. Фактично історія становлення Данила Галицького, як могутнього князя, починається з історії об’єднання Волині. З 1221 року, коли він отримав княжіння у Волинській землі, десь до 1229 року тільки йому вдалося об’єднати це князівство. Опирався він не тільки на волинських бояр, а і на ополчення, на селян і міщан. Реформа, яку провів Данило Галицький, багато в чому забезпечувала йому таку необхідну на той час військову силу, за допомогою якої він і здобував владу неодноразово.
В боротьбі за владу, де ключове місце займає боротьба з галицьким боярством, також і зовнішня інтервенція, і прагнення угорських і польських властителів отримати свою долю в розподілі Галицько-Волинської спадщини після смерті Романа. Але Данило Галицький увібрав найкращі риси свого батька і був позбавлений багатьох його вад. З найбільш славетних подій, які асоціюються з ім’ям Данила Галицького – це битва під Дорогочином у1238 році. Славнозвісна перемога над німецькими хрестоносцями, які намагалися загарбати фактично частину західноукраїнських земель. В Європі, як зазначають підручники, військова література, монографії, які пов’язані з військовою організацією середньовічної Європи, в битві при Пуатьє вперше була застосована важка кіннота. Європейці, франки зрозуміли її роль у військовій організації, то на Русі цей принцип основного удару важкої кінноти завжди поєднувався також і з пішими полками. Тому говорити про те, що військова реформа Данила Галицького була надто новою, принциповою в загальноєвропейському контексті не доводиться. Але Данило Галицький посилив ополчення, він виділив йому набагато більшу роль у військовій організації, ніж це було до цього. Звичайно, він дбав про матеріальне забезпечення, про озброєння, утримання цих військ не тільки за їхній власний рахунок, безпосередньо цих ополченців, а і суттєво допомагав їм матеріально. Тому у 1238 році була здобута досить грандіозна перемога, яка мала відголос потім по всій Центральній і Східній Європі. Дійсно, слава Галицько-Волинської держави пролунала і доходить до нас через різного роду джерела і по сьогодні.
В 1245 році битва під містом Ярославом або Ярославська битва остаточно затвердила Данила Галицького в його претензіях на Галицько-Волинський стіл. Оскільки об’єднана боярська позиція, яка знову, в черговий раз, запросила угорські війська, була вже розбита, фактично рішуче розбита і після цього галицькі бояри вже не змогли до смерті Данила зібрати достатньо сили, щоб підняти знову більш-менш вдалий, достатньо потужний бунт.
Відносини Данила Галицького з Золотою Ордою були досить складні, але треба віддати йому належне в тому, що він розумів, що його власних сил абсолютно недостатньо для того, щоб протидіяти такій величезній, могутній військовій силі. Данило він шукав союзників на заході. В ході спустошення Галицько-Волинських земель, Данило не досить успішно, але все ж намагався зорганізувати якусь коаліцію з польських, угорських військ, запрошував також і інших західноєвропейських властителів для об’єднавчого походу проти цієї нової загрози, яка нависла над Європою. 1245-1246 – з цими роками історики асоціюють подорож Данила Галицького до столиці Золотої Орди, до міста Сарай на Волзі, де він приймає васалітет. Від хана отримує ярлик на правління, він змушений був сплачувати данину і за цим монгольським звичаєм він мав постачати війська для військових походів монголів. Ці зобов’язання, які були накладені на Данила, абсолютно йому не підходили. Враховуючи його амбітність і його зв’язки з європейськими монархами, він постійно сподівався створити якусь більш-менш серйозну коаліцію військову, яка б допомогла йому протистояти цій загрозі. Але після свого розчарування Данило спробував діяти самотужки. В 1254-1255 роках він виступає проти монгольського хана Куремси, діє проти нього достатньо успішно, але треба сказати, що у Куремси були не надто значні військові сили, і сам він як воєначальник був досить посереднім. Коли монголи зрозуміли всю загрозу, що міг найближчим часом їм влаштувати Данило, вони відправили більш досвідченого командира із набагато більшими силами, і Бурундай завдав достатньо сильної поразки Данилу. Данило змушений був піти на поступки і зрити всі захисні мури усіх міст своїх володінь, окрім своєї столиці Холма.
Данило багато уваги приділяв розбудові міст. Він побудував нове місто Львів, на честь свого сина. Побудував місто Холм, зробив своєю резиденцією, він обніс його кам’яними мурами, що було не надто характерно для фортифікаційної системи стародавньої Русі, яка в основному складалася з валів і більшою мірою дерев’яних укріплень. Галицько-Волинське князівство примітне тим, що міста, фортеці укріплювалися потужними кам’яними стінами. Ця позиція Данила Галицького, васалітет, на перших порах дозволила йому сконцентрувати достатньо значні сили, які дозволили йому уникнути повного спустошення і знищення населення його володінь. Але в подальшому його боротьба за визволення цієї частини Русі не могла увінчатися успіхом, оскільки сили були надзвичайно нерівними. Навіть більшість істориків вважає, що якби дійсно був організований Хрестовий похід, і значна кількість європейських монархів долучилася до цього походу, все одно говорити про якусь серйозну загрозу для Золотої Орди, для монгольських ханів неможливо. Вони не могли представляти реальної військової сили, яка могла завдати серйозної поразки Орді. Але в принципі, якби цей союз відбувся, ті землі, які контролював Данило Галицький, могли б певний час оборонятися.
Зазнавши сильних поразок від Орди, Данило йде на відчайдушний крок – у 1253 році він приймає королівський титул від Папи Інокентія IV, він погоджується на унію. На підпорядкування Православної церкви Католицькій з визнанням верховенства Папи. Папа обіцяє йому натомість організувати великий Хрестовий похід проти татаро-монголів, але цього не відбувається. Поступово Данило відмовляється від цієї унії. В історії Галицько-Волинської держави ми маємо три випадки: перший – з Романом і послами Інокентія ІІІ, другий – це коронація самого Данила Галицького в Дорогочині, третій – Юрій І, теж король Русі, який теж удостоївся цього титулу.
В ході міжусобної боротьби в польських землях Данилу Галицькому вдається на певний час поставити під свій контроль Люблінську землю. У 1243 році ці землі включаються до складу Галицько-Волинської держави. Надзвичайно важливою, з точки зору розбудови військової організації Галицько-Волинської держави, є військова реформа Данила Галицького, про яку написано достатньо багато. Але, якщо ми заглянем в джерела, то насправді якихось багатих свідчень ми там не знайдемо, але по подіях, які ілюструються в літописах, також в західних джерелах ми можемо якось більш-менш точно реконструювати елементи цієї реформи. Основою війська на Русі була дружина, були бояри і галицьке боярство, воно ніби виринає зі сторінок літопису вже могутнім, вже достатньо сильним, одразу пред’являє князям Галицької землі претензії, втручається в їхнє особисте життя. Данило, маючи достатньо сумний досвід свого батька Романа, розумів, що треба якось позбавити боярство його ролі і участі у військово-політичному житті держави. Данило Галицький як князь є гордістю в історії України. Людина, яка дійсно сконцентрувала у собі безліч талантів, не тільки військового лідера і вдалого політика, але і особисті якості його, як людини, що відзначено в джерелах, вони були набагато більш людяними стосовно до його підданих, ніж це проявлялося в політиці його батька. Данило Галицький оспіваний в літописах, він є героєм подальшого циклу раннього українського фольклору, і в історичній пам’яті він займає досить значне місце. Сьогоднішній його вплив, я думаю, в історичному контексті розуміння еволюції Русі, державності Русі, поступовий занепад однієї частини Русі, посилення іншої. В ході розриву цієї лінії Романовичів і з оволодінням Галицькою землею поляками, а Волинню литовцями, ця постать і постать його нащадків відіграли надзвичайно важливу роль з точки зору усвідомлення населення Галичини і Волині своєї значущості, окремості своїх претензій на продовження державотворчого процесу.
Заслуговує на увагу і династична політика Данила Галицького. Зокрема, свого сина Лева він одружив на дочці угорського короля Бела IV. Також свого сина Шварно він одружив на дочці литовського князя Міндовга. Свою дочку Преславу він одружив на мазовецькому князі Земовиті. Данило міг гарно підбирати людей свого оточення, звичайно, найбільш цікавим і відомим в історії прикладом його вміння керувати і назначати воєначальників, був боярин Дмитро, який командував обороною Києва, якому Данило віддав наказ обороняти Стольний град від усіх східних супостатів, і ця облога Києва значною мірою дійсно продемонструвала татаро-монголам, що спустошення, розорення Русі буде для них не надто легким завданням. Київська оборона завдала значних людських втрат монголам, але, звичайно, сили були нерівні, не дивлячись на те, що воїни і все населення міста оборонялося до самого кінця. З цим пов’язані трагічні події, коли залишки оборонців міста, які вціліли, зібралися в Десятинній церкві і тримали захист міста до самого кінця, оборонялися до самого кінця. Данило досить серйозно переживав події, які відбувалися на його землях, це страшне спустошення і чимало руських героїв просіяло в цих подіях, на жаль, не надто багато їх імен дійшло до нас з літописів. Але, якщо говорити про цього славнозвісного оборонця Києва Дмитра, то його мужність настільки вразила монгольських завойовників, що навіть його пораненого, порізаного, але враховуючи його стійкість і мужність, монголи відпустили на волю.