Андрій Колеснік: “Наші підприємства відомі на весь світ унікальними розробками бойових ракет”

Космічна діяльність і аерокосмічна промисловість – це дуже різні поняття. Хоча одне без одного існувати не може. Отже, космічна діяльність має класичне визначення, майже енциклопедичне, воно майже однаково в усіх законодавчих актах не тільки пострадянського простору, але і цивілізованого світу, в Європі, в Америці. Космічна діяльність підрозділяється на три основні напрямки.

Перший – науково-космічні дослідження. Людство завжди дивилося на планети, дивилося на зірки і хотіло вивчати всесвіт. Все, що пов’язано з вивченням всесвіту, а також того простору, яке простягається від нашої планети до кінця сонячної системи зараз вивчається в рамках наукових космічних досліджень. Вони підрозділяються на декілька класів. Наприклад, якщо ми беремо майбутні поселення людства на Місяці, на Марсі, то потрібно добре знати, як впливає мікрогравітація на людський організм, на рослини, які будуть вирощуватися там, на життя і розмноження бактерій, необхідних для того, щоб якимось чином балансувати ці відносини в середині цієї екосистеми. Наприклад, на космічній  міжнародній станції проводять саме такі дослідження. Дослідження з мікрогравітації. Крім дослідження впливу на людський організм та на рослини, там проводять дослідження щодо отримання рідкісних сплавів в умовах мікрогравітації.

Другий напрямок космічних досліджень пов’язаний з вивченням нашого всесвіту. Людству потрібно знати, що нам чекати від нашого всесвіту. Чи ми будемо ще існувати мільярди років, чи може нам потрібно готуватися до чогось іншого. У будь-якому випадку нам теж цікаво знати, як народився всесвіт, як він розвивається і чим це може закінчитися. Оскільки зараз наука стоїть на такому великому перетині, бо не знає, яке визначення дати тій же темній матерії, темній енергії, то ці дослідження все більш і більш розвиваються в багатьох напрямках, як на поверхні Землі, так і запуском космічних телескопів типу “Хаббла” в космічний простір. Це один великий напрямок космічної діяльності, наукові космічні дослідження.

Для того, щоб науковці могли отримувати дані, на підставі яких вони могли будувати свої теорії, гіпотези, а також відкривати нові закони всесвіту, потрібні прилади. Прилади створюються також людьми, які дуже близько пов’язані з самими науковцями, бо вони точно знають, що вони хочуть отримати і знають, за допомогою яких пристроїв вони це можуть зробити. Космічне приладобудування –                               це один з напрямків космічної діяльності. Ми вже говоримо про другий напрямок. Це створення та застосування космічної техніки та космічних приладів. Крім науковців та людей, які з ними пов’язані, які створюють ці прилади, потрібно створити техніку, яка могла би ці прилади запустити у космос. Потрібні потужні ракетоносії, потрібні космічні апарати, які би доставляли ці наукові пристрої на Марс, зараз біля Юпітера розгорнулася місія «Юнони». Перед цим була місія космічного апарату «Горизонт» на Плутон. Так ось, щоб наукові прилади були туди доставлені, потрібні засоби – космічні апарати, які складаються з платформ, на яких розташовуються ці космічні прилади. Другий напрямок космічної діяльності саме з цим і пов’язаний. Причому, мова йде про унікальні конструкції. Унікальність в тому, що вони створюються під конкретний проект, під конкретне наукове обладнання, і воно не має ніякої комерційної основи. Як правило, це створюється в науково-дослідних інститутах, якщо брати близькі до нас назви або в дослідно-конструкторських бюро. На заході це називається лабораторіями, центрами – це другий напрямок космічної діяльності.

Третій, але не останній по важливості – це використання самого космічного простору. Тут дуже широке використання з будь-якого боку. Наприклад, нам потрібно мати супутникове телебачення, чи супутниковий зв’язок – ми використовуємо космічний простір. Закидаємо великі телекомунікаційні супутники на геостаціонарну орбіту, на якій вони можуть висіти над однією точкою Землі, і вони нам транслюють наші улюблені телепередачі через улюблені канали. Також морські судна або літаки хочуть зв’язатися з землею, вони це роблять насамперед через космос. Супутники навігації теж цьому допомагають. Це теж використання космічного простору. Наступний приклад використання – це супутники дистанційного зондування землі. Що значить зондування – вони дивляться все, що робиться на землі і оперативно передають. Чи нам потрібно знати, які в нас справи в Карпатах з нашими лісами, чи нам потрібно знати, який буде урожай на полях – це все робиться за рахунок знімків, які роблять спеціальні супутники. Раніше це робили з борту літака, але вони не могли охоплювати великих площ і тому не могли давати багато інформації. Тим більш, що супутник закинеш на декілька років, і він постійно дає інформацію, а літаку потрібно кожного разу витрачати багато пального, щоб злітати, патрулювати необхідну площу, фотографувати, повертатися і так далі. А з супутника ці дані можуть йти в онлайн режимі. Це ще один напрямок у використанні космічного простору.

Ми перелічили вже три напрямки – наукові космічні дослідження, створення та застосування космічної техніки і використання космічного простору. А до чого тут аерокосмічна промисловість, де її місце? От тут починається саме цікаве. Якщо брати наукові космічні дослідження або створення та застосування космічної техніки, де створюються унікальні зразки, то скоріше за все, аерокосмічна промисловість до цього немає ніякого відношення, тому що воно створюється в спеціальних лабораторіях, спеціальних конструкторських бюро, спеціальних центрах. Гроші науковці отримують не від бізнесу, а від держави. В кожній державі для цього існує своя програма, існують міжнародні програми, такі  як програма міжнародної космічної станції, але на самому початку стоять власні програми. Як приклад, в Сполучених Штатах Америки майже за кожного президента затверджується своя національна космічна програма, де перелічуються цілі, які мають бути досягнуті за окремий проміжок часу, які державні органи в цьому залучені, які їх завдання. І що саме цікаве, що в Америці, згідно їхньої космічної програми, залучені аж дванадцять міністерств і відомств. Половина з них залучені по дуже малих завданнях, але на них теж щось покладається. Найбільш відомі для нас установи Америки – це НАСА, це Міністерство оборони, це Державний департамент. Вони головні в координації їх космічної програми. Майже теж саме є і в Європі. У Франції, в Італії, теж існує декілька міністерств і відомств, які займаються космічною програмою. У нас в Україні пішли по іншому шляху, і цей шлях притаманний пострадянським країнам, в тому числі Росії. Вся космічна діяльність зосереджена в Державному космічному агентстві України. Хоча закон про космічну діяльність ще передбачає у військово-безпекових питаннях залучення Міністерства оборони України. Ці два відомства, згідно нашого законодавства, працюють над космічною програмою. Вони вже в рамках більш детальних програм, в даному випадку загальнодержавної наукової програми, яка розраховується на п’ять років, зараз з 2013 по 2017 роки, одна з них реалізовується. Розробляються наші проекти та програми, залучаються до їх реалізації підприємства аерокосмічної галузі.

Ці підприємства в наших умовах майже не мають конкуренції. Так склалося, що після розпаду Радянського Союзу у нас залишилося велике КБ «Південне» і велике виробниче об’єднання «Південмаш», які спеціалізувалися на бойових ракетах та на супутниках, як правило, теж не мирного призначення. Крім того, у нас в Харкові була і є промисловість, яка розробляє систему управління ракетними комплексами – це «Хартрон». Є підприємства, які серійно випускають елементи систем управління для російських ракет «Союз», наприклад. Фрагментарність промисловості, яка нам залишилася після розпаду Радянського Союзу, передбачала якісь конкретні кроки, які могли би зберегти цей потенціал і його розвинути. Саме тому вся аерокосмічна екосистема зосередилася навколо оцих підприємств. Нічого нового не створювалося і не забудовувалося, а тільки намагалися завантажити наші підприємства, тим більш, відомі на весь світ через унікальні розробки бойових ракет, насамперед. Навіть ракетоносій «Зеніт», яким ми постійно пишаємося після кожного його запуску, також був створений на виконання завдань Міністерства оборони. Ми отримали оборонно-орієнтовну аерокосмічну промисловість, тоді як Росії залишилась і промисловість мирного використання, і промисловість, яка теж працює на оборону.

В такий непростий час дуже потрібно було збалансувати витрати на космічну діяльність, на розвиток космічної науки, на створення унікальних зразків техніки. Це витратна частина державного бюджету, вона відразу не приносить ніяких зисків державі. Але таке довгострокове фінансування, в результаті дає нові технології і новації, які можна потім впроваджувати в українську економіку. Ці гроші довгострокові. Їх не можна сьогодні порахувати, скільки і в якому обсязі вони повернуться через 15-20 років. І тому ця витратна частина завжди у наших людей викликає скепсис, навіщо потрібно витрачатися, коли ми за нашого життя не побачимо того зиску, який може дати нам космічна наука або якісь унікальні космічні апарати. До речі, на днях, на тому тижні була підписана угода між Державним космічним агентством і Болгарською академією наук, щодо болгарського прибору на українські супутники «Іоносат-Мікро», який має за мету дослідити можливість прогнозу землетрусів за допомогою коливань іоносфери. Тут потрібно витрачати гроші з боку держави, назад вони не повернуться, але, якщо подумати, які руйнування може надати землетрус, навіть в наших умовах, то це і потрібно.

Інший приклад, яким чином ми маємо балансувати, причому в цьому випадку залучається КБ «Південне» – він розробляє, «Південмаш» будує такий супутник. Потрібно також уявити, що планувалося такий супутник запустити українською ракетою.

Що стосується комерційної складової космічної діяльності. Ми зараз говорили про науково-технічну. Існує інша, комерційна складова. А також ми ще поговоримо про оборонну, безпекову складову космічної діяльності, де також залучається аерокосмічна промисловість. Якщо ми беремо зараз комерційну складову космічної діяльності, то тут повний карт-бланш  для підприємств аерокосмічної промисловості. Єдине, що потрібно від держави, це допомагати. Але не грішми, а допомагати створювати середовище, щоб наші підприємства могли отримувати доступ до світових ринків. Наприклад, якщо стосується ринків запуску ракетами-носіями або ринків продажу інформації з супутників дистанційного зондування Землі, або продажу каналів, телеканалів, або каналів зв’язку з супутника телекомунікацій, в даному випадку, наша промисловість отримає карт-бланш, як вона використовує – це питання вже до керівників підприємств. Підприємства державні, вони мають бути зацікавлені в тому, щоб отримувати тверде замовлення. Держава наша не може надати ці замовлення, оскільки, якщо ми запустимо свій телекомунікаційний супутник, це буде одноразова дія, це не буде постійно. Якщо ми запустимо супутник дистанційного зондування Землі, це теж буде одноразове замовлення для нашої аерокосмічної промисловості. Якщо ми запускаємо супутник «Іоносат-Мікро», так ми говоримо про одноразове замовлення, а промисловості потрібні постійні замовлення. Отже, наше конструкторське бюро «Південне» дуже багато працює над тим, щоб вийти на ринки інших країн. Оскільки ми не маємо власного космодрому, то наш вихід в тому, щоб пропонувати свої послуги як субпідрядників, але не субпідрядників якоїсь маленької деталі, а субпідрядників складних систем, тому КБ «Південне» спеціалізується на тому, що може інтегрувати іноземні двигуни в одну велику ракету, те що називається створювати та розробляти щабель ракетоносія. Недавно промайнула новина про те, що ракетоносій «Антарес» американського виробництва має знову поновити свої запуски, і там бере участь українське підприємство. Так ось, українське підприємство там бере участь саме в інтегруванні російського двигуна РД-181 в перший щабель ракетоносія «Антарес». А що таке щабель – це паливні баки, це все розробляє КБ «Південне», це система подачі палива, це автоматика, яка регулює роботу двигуна, це автоматика, яка регулює напрямок струму і тому інше. Ми говоримо в даному випадку, що це не єдине замовлення, оскільки передбачається, що цей ракетоносій «Антарес» буде виконувати замовлення від НАСА, від державної установи США на доставку вантажу на міжнародну космічну станцію. Тобто, він буде декілька разів на рік запускатися з американської території, з американського космодрому, але завдяки участі КБ «Південне», завдяки тому, що щабель збирається на виробничому об’єднанні «Південмаш», наше підприємство з цього боку отримує постійне замовлення. Теж саме було, коли проект «Морський старт» також був в активній фазі. Постійні замовлення на ракетоносій «Зеніт», постійні замовлення на запуски. Все взаємопов’язане, якщо зараз «Морський старт» в неактивній фазі, то ці замовлення уже не надходять, і ми маємо непросту ситуацію на виробничому об’єднанні «Південмаш», оскільки нема замовлень, нема роботи, нема зарплати висококваліфікованим працівникам. Ось космічне агентство України має знайти цей баланс, яким чином підтримати наші підприємства. Якщо, наприклад, виробниче об’єднання «Південмаш» не має замовлень, може потрібна та частина, яка ще виконує замовлення за допомогою КБ «Південне», в даному випадку для ракетоносія «Антарес» цю частину приєднати до КБ «Південне» – це пропозиція з боку експертів, а іншу частину ВО «Південмаш» віддати під аерокосмічний індустріальний парк, щоб талановиті інженери могли засновувати свої стартапи і створювати у металі ті свої ідеї, які вони мають. Потім їх продавати знову за кордон. Таким чином надавати роботу собі, своїм інженерам і завантажувати потужності нашої промисловості. Цим я хотів закінчити розповідь про такі непрості стосунки між космічною наукою і нашою аерокосмічною промисловістю. Маю надію, що наше космічне агентство, все-таки, створить умови, щоб ця взаємодія була вигідна як науковцям, так конструкторам і виробникам.