Андрей Солодько о мигрантах

Сьогодні вже в Європу прибуло приблизно 500 тисяч біженців з Сирії і країн Близького Сходу. Це – досить гаряча тема, яка досить активно обговорюється у західній пресі, і мало їй уваги приділяється в Україні, але, тим не менш, вплив цих біженців, він буде мати, залишить свої сліди як в Україні, так і в Європі. Тому хотілося б поговорити про це, чи здатна Європа прийняти цей виклик з біженцями, який це буде мати вплив на економіку і що чекати Україні? Чи приїдуть ці біженці в Україну, чи взагалі Україна готова до їх прийняття.
Про сирійських біженців почали говорити насправді давно, це тільки останній місяць ця тема досить педалюється у західній пресі тому, що всі ці події відбуваються на Балканах, на кордоні ЄС з Сербією, на кордоні Туреччини з Грецією. Але насправді ця проблема постала набагато раніше, можна сказати, що у 2011 році, коли, власне, почалася громадянська війна у Сирії і біженці почали рухатися далі на північ. Чому, власне, тільки сьогодні почали говорити про біженців у Європі? Тому що Європа не намагалась ніколи шукати якісь довгострокові рішення. Не намагалася попередити цю міграцію, тому що це таке досить політичне питання – питання біженців, питання міграції у Європі, і вони завжди намагаються відкласти вирішення на пізніше, і ця тема педалюється завжди перед виборами, але педалюється у тому плані, як обмежити міграцію. Власне, на європейський загал ця тема була винесена у кінці травня – початку червня, коли затонуло кілька човнів у Середземному морі і загинуло декілька сотень людей. Тоді, власне, заговорили європейські політики, що потрібно шукати якійсь вихід. І вихід цей вони спочатку шукали не у Європі, а намагалися перенести вирішення цієї проблеми у Північну Африку і на Близький Схід. Планувалося, що будуть якісь побудовані центри, які будуть приймати біженців у Північній Африці, і пропонувалося, що буде нарешті прийнята якась програма еміграції в Європу, щоб, власне, ті, хто пливуть сюди нелегально, не шукали нелегальних шляхів, а мали можливість легально прийти у якийсь центр, і їм би дали, наприклад, список якихось робіт. Якщо вони до неї підходять, вони б оформились і легально прилетіли у ЄС на цьому самому літаку і безпечно зійшли б на європейську землю. Тому що, наприклад, ми усі знаємо про можливість легальної міграції в Канаду чи Австралію поїхати працювати. Чому таких програм немає відомих у Європейському Союзі? Тому що Європейський Союз ніколи, власне, і не приймав таких програм, є тільки так звана «блакитна карта» – це програма еміграції для висококваліфікованих працівників. Що стосується низькокваліфікованих, то тут завжди були якісь певні перепони, в першу чергу, політичні, і ніколи ці питання не виносилися на обговорення, не звертали увагу на дослідження. А дослідження проводяться, в першу чергу, щодо ефекту економічного, який приносять мігранти. Але проблема у тому, що ці дослідження проводяться аналітичними центрами, і їх важко донести до широкого загалу, і до звичайного виборця.

Чому сирійці зараз приїжджають в Європу? Чому вони цього не робили, наприклад, півроку назад? Взагалі, цей потік біженців досить тривалий, але от зараз піднялась така хвиля тому, що взагалі, щоб приїхати в Європу – це потрібен певний час. І коли приїхали перші сирійці, там, два роки тому приблизно в Європу, попросили статус біженця. Статус біженця він отримується досить довго, треба чекати півтора-два роки. Ну й вони між собою спілкуються, і ті, хто вже отримав статус біженця, вони вже відіслали свій відгук, що сирійцям так і так легко дають цей статус. Відповідно, поїхали нові за ними, якісь знайомі, які прочитали про це у Фейсбуці, чи їхні члени родин. По-друге, біженці вже більше двох років перебувають в таборах у Йорданії, у Лівані, у Туреччині, і, власне, ці табори створюють певну безвихідь, тому що, по-перше, там немає роботи, по-друге – ти не бачиш, якогось майбутнього, по-третє, Європа, яка обіцяла досить великі кошти інвестувати у ці табори, вона цього не зробила. Тобто планувалося, що у бюджеті ЄС буде закладено 4 мільярди, які будуть передані у гуманітарні структури та організації, які потім ці кошти витратять на побудову житла, забезпечення освітою, медичним забезпеченням чи створення робочих місць для біженців. З цих 4 мільярдів біло виділено лише 50 мільйонів. Це насправді дуже мало. З них 43 – це з бюджету ЄС, а 7 мільйонів – частину виділив Берлін і частину Рим. По-третє, також біженці… це пов’язано з тим, що є певні кліматичні умови, і їм треба спішить, тому що зараз перепливти Середземне море легше, ніж це буде за кілька місяців зимою. Власне, ось тому піднялась ця хвиля біженців.

І чому вона зараз спадає? Ну, по-перше, вона спадає тому, що отримали певний фідбек, хто хотів поїхати, кордони зараз закриті, і шукаються якісь нові вирішення. Вони шукають, можливо, будуть якісь нові пропозиції, щоб в’їхати у ЄС. ЄС зараз розглядає варіанти, що будуть створені так звані «хотспоти», вони будуть створені у точках прибуття, у першу чергу – Угорщина, Греція, Італія. І, відповідно, по цих хотспотах будуть вже розподілятися біженці по країнах. Але знову ж таки, це буде довгий процес, і я на це не сподівався б, тому що це, знов-таки, політичне питання. Є країни, які розглядають ці хотспоти, як точку, де біженці будуть групами розподіляться, квотуваться між країнами–членами ЄС. А є країни, як східна Європа, які розглядають ці хотспоти як місце для тимчасового утримання біженців, і, відповідно, вони будуть за деякий час вертатись до себе на Близький Схід чи Північну Африку. По-третє, Німеччина, яка так широко приймала цих біженців, вона фактично сама опинилася навпроти цієї проблеми, що поки вони приймали, інші країни почали швиденько міняти законодавство. Наприклад, Данія скоротила удвічі соціальне забезпечення біженців, скорочують перелік так званих «безпечних» країн, тобто це країни, звідки ці біженці можуть приїхати та отримати статус біженця. Також дуже стає суворішою ця процедура. У Франції зараз говорять, щоб біженців розділити на так званих гуманітарних та біженців політичних. То політичні – це ті, яким дається статус біженця безстроково, як він зараз дається, а гуманітарні – це ті самі сирійці, які приїжджають від війни, і їм дається право проживання у країні тільки до того, як завершиться збройний конфлікт. Є країни, які кажуть, що треба реформувати Шенген. Власне, Шенген доведеться реформувати, бо він недостворений. Коли створювався Шенген, це було не тільки питання створення якогось спільного простору з вільним рухом людей, товарів, капіталів. Це також була ідея, щоб була єдина політика стосовно міграції, стосовно біженців, але коли Гельмут Коль и Жак Ширак підписували угоду, то планувалося, що буде створена єдина політика стосовно біженців. Тобто якщо біженець приїжджає у Європу, йому не буде різниці, де поставити статус біженця, тому що право на роботу, соціальне забезпечення, право на житло і перелік документів, які потрібні, документи, які видаються потім, щоб отримати статус біженця, вони мають бути однакові у всіх країнах-членах.

Тепер – чого чекати Україні? Україна, насправді, не цікава біженцям тому, що ми не входимо у Європейський Союз – це по-перше. По-друге, у нас досить поганий профайл, скажімо так, серед біженців. Якщо про Україну більшість нічого не знає, а якщо й знають, то те, що бачать по телевізору, що це країна, у якій йде війна. Але біженці зараз, їм закрита дорога у ЄС через Балкани, тому, швидше за все, вони будуть шукати якісь нові шляхи. Це – як вода, вона шукає, де можна протекти. Тому, рано чи пізно, біженці поїдуть через Україну у ЄС, і якщо ми зараз дивимось новини, то, в принципі, вже збільшується кількість затриманих на західних кордонах України, на кордоні з Польщею та Словаччиною. Тому Україні треба готуватися. Яким чином готуватися? Це – по-перше, працювати зі своїм суспільством, тому що в Україні досить високий градус ксенофобії, расизму, ненависті до представників інших національностей. І, по-друге, Україні треба готувати якісь плани інтеграції, щоб не було соціальної напруги при прибутті іноземців, потрібно, щоб ці іноземці були забезпечені, у першу чергу, роботою, житлом, і щоб їхні діти могли ходити у школу, дитячі садки, а самі вони могли ходити у лікарні, користуватися публічними послугами. Тому що якщо біженець працює – він не є тягарем для українського суспільства, тому він невидимий фактично, він не турбує сусіда у під’їзді. Він – невидимий, і нема ніякої соціальної напруги.

В Україні взагалі політика інтеграції вона у зародковому стані, немає загальної візії, тобто бачення, ми не перебираємо кращих досвідів тому, що зараз, насправді, дуже розвинулись ці дослідження інтеграції біженців, і країни, які у цьому успішні – це скандинавські країни, у першу чергу. Ми бачимо, що там немає практично ніяких проблем. Ми можемо бачити проблему Франції, де там в передмістях Парижу іноді палять машини, такого немає у Швеції, де відсоток мігрантів, якщо його порівняти з відсотком корінного населення, насправді, більший. Чому? Про це ніхто не замислюється, але насправді, тому, що інтеграція проходить більш якісно.

Тепер, крім того, що у Європі є страхи, страхи ці підігріваються певними політичними партіями, у першу чергу, це страхи економічні. Є певні переконання, що міграція має негативний вплив на економіку. Перше і найпопулярніше, що приїдуть мігранти і заберуть ваші робочі місця. Насправді, це не так, тому, що, як показують дослідження, мігранти і корінне населення, вони перебувають у різних сферах зайнятості. Тобто якщо, скажімо, якийсь умовний німець безробітний і умовний сирієць безробітний, то вони не забирають один у одного робочі місця, тому що сфери їхньої трудової зацікавленості є по різні полюси. Там, де працює німець, не буде працювати сирієць, у першу чергу, через незнання мови або недостатньої кваліфікації, і навпаки. Друге – це те, що мігрант дуже дорого обходиться економіці. Насправді, дослідження показують, що мігрант навпаки приносить додаткову інвестицію в економіку. Чому? Перше – мігранти більше сплачують податків, ніж сплачує корінне населення, якщо ми говоримо про той самий рівень освіти, той самий рівень зайнятості і вікову групу. Це вимірюється не лише прямими податками, які сплачує мігрант, а й тими послугами та пільгами, якими він не користується, на відміну від корінного населення. Крім того, є таке поняття як вартість людського капіталу. Мігрант, який приїжджає у країну, він вже має певний рівень освіти, певний рівень навичок, певну якусь професію, у нього вже не потрібно інвестувати, він вже має якусь певну ціну на ринку. Тобто бюджет не повинен витрачати ці гроші, і за рахунок цього теж відбувається економія коштів.

Потім, власне, інший міф, що завелика кількість мігрантів у Європі. Вона, насправді, не така велика. Все пізнається у порівнянні, як кажуть. Проблема у тому, що, наприклад, якщо ми візьмемо країни, які найбільше приймають тих самих біженців з Сирії, тобто це – Туреччина, Йорданія і Лівія, то, наприклад, у Туреччині десь приблизно проживає 2,2 млн. сирійських біженців. Є різні цифри, але умовно хай буде 2 млн. Тобто це досить велика кількість, і Туреччина витрачає на них певні гроші. Досить великі, це – десь трошки більше ніж 5 млрд. було витрачено з бюджету Туреччини на різні соціальні послуги для цих біженців. То, у першу чергу, освіта і медичне забезпечення, але з цих витрачених 5 мільярдів, хоч це і значна сума, ми не бачимо, щоб була якась еквілібрація бюджету, це не сталося, це не мало якогось негативного впливу. Якщо ми порівняємо бюджет Туреччини і бюджет ЄС, бюджет ЄС – незрівнянно більший. І якщо ЄС прийме таку ж у відсотковому відношенні кількість мігрантів з Сирії, то ніяк не почне тріщати економіка Європи. Інше – це щодо робочих місць. У Лівії, наприклад, де дуже маленьке населення, мігранти зараз складають 25%. Це, в основному, біженці з Сирії. 25% – це, уявімо, що у ЄС приїхало близько 170 млн. біженців. Тобто, це у 30 разів більше ніж населення Сирії. При цьому стан зайнятості не погіршився. Навпаки, скоротилося безробіття. У першу чергу скоротилося тому, що біженці, які приїхали, вони привезли якісь свої грошові заощадження, і їхня зайнятість досить специфічна. Вони зайняті, у першу чергу, у сфері послуг, і, відкриваючи нові підприємства, вони також дають роботу певному місцевому населенню.
Біженці будуть, у будь-якому випадку, шукати нові шляхи, вони рухаються на північ Європи. І вони також зараз рухаються на південь – в Арабські країни, у яких є нафта, і це, власне, ще один з міфів, які теж розвиваються політиками, що, чого ми повинні приймати біженців, якщо їх не приймають багаті арабські країни. До речі, багаті арабські країни якраз приймають біженців, і приймають доволі велику кількість, але проблема у тому, що вони не ратифікували конвенцію про статус біженців, і, відповідно, якщо ти міг би бути, скажімо, біженцем у ЄС, то ти не можеш отримати такий статус біженця, наприклад, у Катарі, Кувейті чи Саудівській Аравії. Тому вони просто приїжджають як мігранти. І ці країни також допомагають значно грошима, там вже декілька мільярдів доларів було виділено їм, у першу чергу, на гуманітарні потреби. Окремий фонд, який підтримує Сирію, а також для управління верховного комісара у справах біженців.

Взагалі як довго триватиме цей потік? У будь-якому випадку, він триватиме до закінчення війни. І більшість біженців, по крайній мірі, зараз, коли їх зустрічають на кордоні і беруть у них інтерв’ю, вони говорять про те, що вони хотіли б повернутись, але, швидше за все, вони не повернуться, тому що відбудова Сирії – це займе час, і вони вже будуть якось інтегровані і економічно прив’язані до того нового регіону, де вони будуть проживати. Тому я б не чекав їхнього повернення, я б навпаки розробляв якісь довгострокові програми прийняття мігрантів, тому що і війни будуть продовжуватись, і крім того, змінюється клімат – то є мотивація для тих, хто проживає південніше Європи, рухатися на північ. І, крім того, зростає кількість населення відповідно, причому зростає у регіонах, де якраз мало ресурсів. А заданими міжнародної організації з міграції, кількість населення зростатиме як мінімум до 2050 року. 2050 року ми можемо чекати на міграцію тільки через те, що буде зростати кількість населення. Але мігранти, які прибувають у Європу, вони будуть потрібні, тому що західний світ, власне, північної півкулі – це країни, де швидко старіє населення. Це країни, де розвивається швидко економіка і технології. Відповідно, мігранти приносять робочу силу, і, по-друге, вони змінюють структуру вікову населення. Легше тоді платити пенсії, бо мігранти – це ті, хто платять податки, але необов’язково будуть у цій країні отримувати пенсію. Крім того, мігранти – це люди, які працюють у сфері економіки, які або дуже швидко розвиваються, і просто немає робочих груп. Просто не встигаємо підготувати якісь певні кадри. Класичний приклад – це IT із технологій. Або навпаки, деградують, і ніхто з місцевих не хоче працювати у тих сферах. Наприклад, якщо ми візьмемо ЄС, то це такі сфери як управління різними машинами. Якщо ми візьмемо Штати, то це – будівництво, обслуговування різних машин або їх ремонт. А мігранти, вони заповнюють ці ніші, і працюють, і, власне, підтримують цей сектор економіки.

На біженців я б краще дивився не як на якийсь виклик, як пише часто західна преса, що ми – європейці, ми – християни, що повинна бути якась доброта – ми їх приймаємо, робимо їм послугу. Насправді, я б дивився, як на шанс для Європи зробити певний стрибок і не перетворитися на те, що ми, наприклад, зараз спостерігаємо у тій же Японії, де старіє населення і, відповідно, спадає економічний зріст.