Анатолій Гернаденко про музичні інструменти ханг та хендпан

У 2000 році пара майстрів зі Швейцарії, з міста Берн – Фелікс та Сабіна – придумали ось такий інструмент і назвали його ханг. Наскільки я знаю, ці люди понад двадцять років вивчали властивості металів, вивчали всілякі інструменти різних походжень і прийшли до того, що вони хочуть створити щось неймовірне, а до того вони займалися настройкою стілпанів. Стілпан – це прародич цього інструменту тільки, якщо подивитися на цей він такий випуклий, а стілпан він – вигнутий у середину і грається паличками. Але ідея, власне, була зробити такий інструмент, щоб на ньому грали руками.

Я шукав інструмент понад чотири роки й випадково мій друг Льоха Ложкін з Харкова пише: «Толян, ти ж хотів інструмент?» я кажу: «Так», він каже: «Я знайшов. Хочеш купити?». При тому, що він теж хотів собі цей інструмент, взагалі, це просто жест доброї волі. Якби не Льоха з Харкова, можливо, як музиканта на цьому інструменті мене не було. Він знайшов чувака з Тули, я з ним спілкувався поскайпу, довго його умовляв і я все-таки полетів у Москву, з Москви ще мільйон кілометрів на автобусі в Тулу і купив собі перший інструмент і з того все розпочалось.

Я музикою займаюся все життя, на чому я тільки не грав. Спочатку був баян, гітара, барабани, все підряд, а потім я на ютюбі побачив ролик, де був Девід Сваруп – це один з найвідоміших хангістів – це була презентація його альбому. Це був шок, вибух мозку, просто я не розумів, що відбувається. Я дивлюсь, ось така штука, чувак її торкається і ти в загалі не розумієш, як воно видає такі звуки. І ось, я не знаю, щось зірвалось, і я зрозумів, що я це хочу, що я хочу на цьому грати. У мене було відчуття, що я заочно вмію на цьому грати.

Дивіться, ось є інструмент, він складається з двох полусфер, верхня називається – дінг, власне це нотка називається дінг і вся сторона називається дінг. Нижня називається – гу, ось на ній теж можна пограти, якщо її послухати, то вона так і каже гу. У середині пустий, батарей немає, акустичний інструмент, робиться з чорного метала. Звичайно, є купа таємниць, якихось технологічних процесів, які майстри вже досягають кров’ю та потом, тому що, в принципі, в Інтернеті можна нарити купу інформації, як це зробити та є люди які говорять, що мовляв, що там його робити, дві каструлі спаяв, туди-сюди і все. Починають робить і нічого не виходить. Я розмовляв з приятелем з Харкова, він робить круті інструменти, топові, він каже: «Ти робиш інструмент, ти знаєш, як його треба робити, але ти ніколи не знаєш, як воно себе поведе». Просто лотерея. Кожен інструмент, він робиться… по любому є якісь запарки, які приходиться вирішувати на місці. Хоча нібито все зрозуміло. Дуже складно, тому на всій нашій планеті дуже мало майстрів, які роблять топові інструменти. Буквально ще чотири роки тому, як у мене з’являвся інструмент на всій планеті було всього лише чотири майстри.

Це такий дуже інтуїтивний інструмент – ніхто нікого не вчить. Зараз, звичайно, з’являються якісь відео уроки на ютубі, й до мене теж ходять люди займаються, хоча я дуже довго з цього приводу відмовлявся, тому що навіщо вчити людину, якщо у неї немає інструмента. Зараз це трошки доступніше. Справа в тому, що швейцарці, які винайшли ханг, вони спочатку не продавали його музикантам. Тому що вони знають, що прийде Анатолій Гернаденко, візьме каструлю, вибачте, в лапках, кого ображає це слово, піде на «Україна має талант», ля-ля-ля, розпіариться і буде грати корпоративи в Києві. Звичайно, сарказм, але вони продавали їх там якимось митцям, художникам, високодуховним людям. Я таких людей називаю «Секта играющих под одеялом», тому що в мене трошки інше бачення цього інструменту. Зараз розвиток і популяризація його така, що сильно людей не здивуєш просто звучанням цього інструменту. Вже важлива і надалі це буде розвиватись, вже більш важливе те, як людина на ньому грає.

Я його нікому не даю. Були, я не буду казати хто, зірки нашого українського шоу бізнесу, які до мене зверталися і кажуть: «Можно у вас взять инструмент, для перформанса, там все на концерт, ля-ля-ля…». Я говорю: «Я можу прийти зіграти. Мені піар ні треба, можете мені, як у передачі «Кримінал» квадратик чорний повісити, що це не я, але я інструмент не дам». Для мене це така інтимна річ і якась половинка мене, якось так.

Звичайно, після своїх концертів я даю людям трошки спробувати, але то моє сиве волосся на голові, тому що особливо люблять гамселити дітки, а як же ж ти заборониш, як це малі діти.

Зі мною сьогодні наш український інструмент, робить його майстер, мій друг Роман Рева з Харкова. Якщо, до речі, порівняти їх, бо завжди питають, «чем они отличаются». Всім. Просто, взагалі – всім. Починаючи від геометрії, форми, від звучання… На скільки я знаю, Рома дуже хотів зробити такий інструмент і довго про це ніхто не знав, аж до того, що такі байки ходять, що людина закрилась в гаражі на багато років, махав молотком, вивчав і ось власне маємо те, що маємо. І ви знаєте, дійсно, це той момент, коли ханг давно вже не еталон ось цього, як ще називають «музичні скульптури», не еталон цього звука тому, що його час трошки, не то що вийшов, не хочу ображати винахідників, але дійсно є вже люди, які перевершили цей винахід. І є інструменти набагато крутіші ніж оригінальний ханг.

Якщо купуєш інструмент у майстра, а по наших у лапках, як я жартую, “сектантських заморочках” інструмент повинен купуватися тільки у майстра і не дай боже його перепродати на копійку дорожче. Все, одразу «вечная память, вечный покой», бан від майстра і тд.

Ви знаєте, інструмент при тому, що він залізний і люди думають, що він ледве куленепробивний – це досить ніжна річ, можна йти дома, заціпити об кут і все – це поїздка до майстра на настройку. Тому дуже потребує великого догляду за собою.